Повернутись до головної сторінки фанфіку: Полум’яні серця

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

XVIII

Вінтерфел

Запах землі, трави та кори дерев. Поруч парували гарячі джерела. По дереву на достатній для стрибка відстані шмигнула білка. Мить, стрибок, і тепла кров зволожила йому рота, а її металевий смак покрив язик. Наближався світанок.

Видіння змінилося. Божий гай на плавучому острові серед болота. Велике серце-дерево із вирізьбленим на ньому волаючим ликом. З рота й ніздрів колись текла червона живиця, тож здається, що лику колись розбили губи і носа. Щось змушувало доторкнутися до нього. Що він і зробив.

Тепер усе змінилося. Простір вмить накрило снігом. Серце-дерево стало ще більшим і ширшим. А між корінням під ротом була печера. У ній на троні з білого коріння сидів старий. Рештки його чорного одягу звисали вицвілим лахміттям, а з одного ока стирчав один із молодих коренів. Зморшкувате і покрите плямами обличчя заросло довгою, аж до пупа, білою бородою. На голові залишилося всього лише кілька сивих пасем.

На одне із «билець» трону всівся чорний ворон. Коли він повернув до Брана свою морду, хлопчик жахнувся: у ворона було троє очей! А тим часом старець розплющив своє єдине око. Червоне трохи помутніле око. Він втупив свій погляд у Брана і проскрипів глухуватим голосом.

— Я чекав тебе, Брандоне Старк.

І тут Бран із криком підскочив у ліжку. Ще один нічний кошмар про триокого ворона. Але тепер додався якийсь страшний старий із коренем у очниці. Який каже, що знає його і чекає.

«Тихо, заспокойся, все гаразд, це просто поганий сон. Просто поганий сон». Двері відчинилися. У кімнату зайшов Теон із стурбованим виразом обличчя. Якщо вічно усміхнений Теон зараз із таким кислим обличчям, ситуація складна.

— Бачу ти прокинувся, Бран. От і чудово. Вставай. До нас гості.

— Хто?

— Дядько Бенджен. Ситуація дуже непроста, як він сказав серу Родріку та мейстеру Лювіну.

— Тоді скажи їм трохи почекати. Я зараз.

Теон покинув Бранову спальню. Малий Старк швидко скочив на ноги, одягнувся у свої повсякденні сорочку, штани й камзол та взув чоботи. Потім застебнув на плечах плащ із вовчим хутром і рушив у зал для аудієнцій.

— Дядьку, — він усміхнувся побачивши його, — ласкаво просимо вдома.

— Бран. Ти так виріс. Уже дівчину на прикметі маєш? — Бенджен скуйовдив його довге волосся.

— Мардж рекомендує подругу своїх кузин Алісанну Булвер. Але тато каже, що я сам можу обирати собі наречену, коли вирушу в Гайґарден.

— Радий це чути. Та прибув я сюди не для цього. Де твій батько?

— На Туманному острові гостює на весіллі у принца Оберіна. Разом з ним Робб, Мардж, Лео і Джоанна.

— Шкода. Хотів побачити онука та племінницю. Співчуваю щодо мами. Кейтлін була доброю жінкою та трохи упередженою. Але мова не про це. Небоже, Нічній Варті потрібна допомога.

— У в’язницях немає людей, щоб відправити на Стіну, лорде Бенджен, — відповів мейстер Лювін. Вам доведеться відвідати Кервін, Горнвуд та Барроутон, щоб зібрати хоча б з півсотні.

— Нас цікавлять не тільки люди. Нам потрібен обсидіан. Або ж драконове скло, якщо вам зручніше.

— Вибачте, та нічим не можемо допомогти. Драконове скло можна знайти біля згаслих або діючих вулканів, наприклад на Драґонстоуні або ж Туманному острові. Ще більше у Ессосі, та точних місць не назву.

— Тоді я вирушаю туди. Стенніс навряд чи допоможе, та на Джона я можу покластися. Завтра вирушаю.

— А для чого вам драконове скло, дядьку? — поцікавився Бран.

— Білі Блукачі.

Усі затихли і широко розплющили очі.

— Це міф, — порушив мовчанку мейстер. — Це давня легенда. Ніхто не бачив Білих Блукачів вже тисячі років.

— Якщо їх ніхто не бачив, то це не значить, що їх нема, — відповів Бенджен. — Я бився з ними та армією мертвих на Кулаці Перших людей. Нас пішло на пошуки Манса Рейдера вісім десятків. А до Крастера повернулися тільки два з восьми. Впали Алісер Торн і Джеремі Рикер. Контузило Кворіна Піврукого. Та Чужих зупинити вдалося. Мерців беруть лише вогонь, драконове скло і валірійська сталь. Білих Блукачів — два останніх пункти.

Усі знову задумалися.

— Дядьку, я вірю тобі, — заговорив Бран. — Але не всі на Півночі чи у решті Семи Королівств повірять тобі на слово. Перекажи лордам Керівну, Горнвуду й Дастіну, щоб відіслали своїх ув’язнених до Стіни. А коли повертатимешся назад у Чорний замок, зверни сюди. Батько мусить знати, що діється на його землях.

— Добре, Бран. А тепер, гадаю, настав час сніданку…

___

Волантис. Головний Червоний храм

 

— Ᾱeksio hen ōños, descend bē īlva, aōha humble servants, se perzys hen aōha providence! Ivestragī zirȳla illuminate īlva path naejot gīmigon aōha jāhor se dispel se darkness hen uncertainty. Gaomagon daor refuse īlva, kesrio syt bantis zōbrie issa se ossȳngnoti lēdys! (Володарю Світла, зішли на нас, Твоїх скромних слуг, вогонь Твого провидіння! Хай він освітить наш шлях до пізнання Твоєї волі і розжене темряву непевності. Не відмовляй нам, бо ніч темна і повна жахів!)

Саме настала пора щоденних чувань. Усі жриці та жерці збиралися біля великого вогню і вдивлялися у нього. Була ніч Рівнодення чи, як це називали валірійською, ᾹequῑnṑxesУ цей день магія була сильною, і знаки від Червоного Бога було легше тлумачити. А якщо пощастить, то й можна було побачити майбутнє.

На щастя Кінварра, архіжриця Р’Глора, Полум’я Істини, вміла трактувати кожен знак від Володаря Світла. Її видіння завжди були точними і правдивими. Так, вона побачила падіння Таргарієнів, Трагедію Саммерголу й шлюб Льоду й Полум’я — подію, яка трапилась буквально рік тому. А побачила вона його ще задовго до того самого дня, коли погасли усмішки. Ну, принаймні вони так думають, що це трапилось нещодавно.

Еніда знала, коли було укладено цей епохальний шлюб. Більше того — вона бачила це власними очима у власному домі. Тоді вона була значно молодшою, а її донька ще тільки штовхалася в лоні. Перед тим, як померти за кілька днів після народження. Це вбило її морально. Батько дівчинки спізнився на два тижні. А потім вона нібито стрибнула з вежі…

Вежа Білокамˈяного Меча не була найвищою з усіх веж Зорепаду. Та в ній був таємний хід із прихованим човном. План втечі від переслідувань Робертом Баратеоном був ідеальним, хоч і простим. Та, на жаль, довелось ще більше засмучувати Неда. Нед… Ертур, коли вони возз’єдналися, розповів їй про долю Ліанни. Про те, як вона померла, даючи життя останній дитині Срібного Принца. Рейгар забрав із собою обох дружин. Він розірвав шлюб із Елією, котра подарувала йому спадкоємця, і Ґреґор Кліган вбив її та дітей. Ліанна ж зробила його по-справжньому щасливим. Та тривало це щастя до Тризубця. О, клятий Роберт Баратеон. Через свої нібито почуття до Ліанни, яку, як йому сказав ще юний тоді Мізинець, викрав Рейгар, підняв повстання і вбив свого суперника. А потім…

Її волосся вже півтора десятка років було червоним. Повноцінною жрицею Ешара так і не стала — аж надто багато в ній було світського. Та притулок і сховок від Робертових вбивць Червоний Храм надавав. Цього було абсолютно достатньо. Як і зміни власного імені. Так Ешара Дейн стала Енідою із Дощаного Селища — Сиротою Зеленокровної. Ніхто її не зміг впізнати завдяки вкраденій у мандрівної трупи перуці та грубому плащу. Втеча у Волантис була одним із найбільш надійних планів. Ліс, Тайрос, Мір та Пентос відпадали через близькість до Королівської Гавані. Норвос і Когор мали надто сувору верхівку при владі. Тож вибір залишався між Волантисом та Браавосом. Ертур обрав Браавос. А вона ж вирушила на південний схід до Старшої доньки Старої Валірії…

— Rȳbagon se udra hen āeksio! Īlva hope iksos alive! Se klios morghūltan giving sikagon naejot se zokla! Se zokla se se zaldrīzes teptan sikagon naejot se mēre qilōni would usher isse se arlie generation! Beyond se dōros, se rōvēgrie tolie rhaenagon zȳhon path naejot se destruction hen glaeson se ōños! Yn ȳdra daor sagon zūgagon, aderī Kivio Prince jāhor gūrogon se lightbearer hen hen perzys se awaken se zaldrīzoti hen se dōron! Se while bisa happens, īlon līs ry prepare se people syt sigligon! Sīr jikagon se bodmagho ry nations! Bless zirȳ rūsīr perzys, syt se bantis iksos zōbrie se lēda hen ossȳngnon! (Почуйте слова Володаря! Наша надія жива! Риба померла, привівши на світ Вовка! Вовк і Дракон породили того, хто дасть початок Новому поколінню! За Стіною Великий Чужий починає свій шлях до знищення життя і світла! Та не бійтеся, скоро Азор Ахай вийме із вогню Світлоносця і пробудить драконів із каменю! А поки це трапиться, ми всі повинні підготувати народ до переродження! Тож ідіть і навчіть усі народи! Благословіть їх вогнем, бо ніч темна і повна жахіть!) — Кінварра проскандувала своє нове пророцтво.

— Bantis zōbrie issa se ossȳngnoti lēdys! — вторували їй жерці.

Ешара присіла, опершись на стіну храму. За вісімнадцять років вона вивчила валірійську і довела своє володіння нею до досконалості. Риба померла, розродившись вовком? Звучить як безглуздя. Та якщо вдивитися у символізм…

Риба, а точніше біла форель, є родовим гербом дому Таллі. Ще рибу на гербі мали Мутони із Мейденпулу та Бар-Емони із Штормових земель. Але вовка на гербі мав тільки один дім — Старк. Отже, якщо риба померла, народжуючи вовка, це означає, що Кейтлін Таллі померла. О боги, Нед. Він мабуть зазнав серйозного удару. У нього ж щонайменше двоє дітей. А щодо вовка і дракона, що породили майбутнього принца — туманно. Це може бути спадкоємець Неда. Або син Ліанни. Якщо він у неї звісно ж є. Драконом могла бути тільки Дейенеріс Таргарієн. Остання дитина Ейриса Безумця.

Поки Ешара сиділа й думала, до неї підійшов один із жерців. Він був темношкірим, високим, кремезним, із довгими білим волоссям і бородою та помаранчевими татуюваннями у вигляді язиків полум’я на обличчі.

— Сестро Енідо, чи чула ти, що нам мовила Кінварра?

— Так, брате Мокорро. Ти вчиниш так, як велить Володар Світла?

— Володар Світла наказує, а ми, його слуги, чинимо за Його волею.

— І куди ти вирушиш?

— На Літні острови. Землю, звідки я родом. А ти?

— Я лише послушниця. Володар Світла не посилає мені жодних знаків.

— А ти не пробувала уважніше дивитися у вогонь?

— Як би я не приглядалася, але Він не дає мені побачити нічого. Та якби я щось бачила, то рушила б на батьківщину. У Вестерос.

— Знаєш, можливо ти б навернула брата Тороса із гріха. Він мав навернути спочатку Ейриса, а потім Роберта у нашу Віру. А в результаті лише пиячить із королем та в рукопашних усіх своїм мечем лякає.

— Брат Торос не виправиться. Усі чоловіки невиправні. Це загальновідомий факт.

— Усі змінюються. Я чув історії про гульвісу із Залізних островів, котрий після того, як потонув, змінився до невпізнання: відмовився від заможного життя і почав жити як пустельник. Мандрує з острова на острів і проповідує всім їхню віру в морського бога.

— Ключові слова «після того, як потонув». Чоловіки зміняться тільки після чогось серйозного. Бажаю тобі успіхів на батьківщині.

— Вдивляйся у вогонь уважніше, сестро, і читай усе, що бачиш. Довга Ніч наближається. А ніч темна, і повна жахіть…

___

Туманний острів

— Надто повільно! Швидше! І менш різко рухайся! Ти хочеш вбити Гору, чи сам загинути, Обі?!

Оберін вже три години тренувався в парі з Ертуром Дейном. Колишній лицар Королівської Гвардії вимахував величезним дерев’яним мечем, тоді як сам Червоний Змій атакував його загостреним ратищем. Мартелл був певен, що його друг надто прискіпливий. Гора зовсім не такий вправний як Меч Світанку. Усе, що в нього є, це його гігантські розміри та груба сила. Але Дейн вважав зовсім інакше.

— Рікарде, я вже сотню разів тобі казав: не треба так викладатися. Гора здоровенний але вайлуватий. Я швидший за нього в рази. І маю секретний подаруночок для таких як він.

— Кліган все одно небезпечний супротивник. Ти маєш швидко рухатися і добре вивчати його захист. Упевнений, що він одягне глухий обладунок з одним вирізом для очей на шоломі. Туди ти й повинен цілитися в першу чергу. Спробуєш пробити обладунок — тільки спис зламаєш. Злови момент і вбий його одним ударом.

— Така тварюка як він заслуговує довгої мученицької смерті. Я вбиватиму його повільно, демонструючи Ейморі Лорчу і Тайвіну Ланністеру що їх чекає, коли Дейенеріс Таргарієн поверне свій трон.

— Все. Тренування закінчено. А тепер сідай і мотай на вус.

— Я сама увага.

— Ти не перетворюватимеш цей бій у виставу. Повтори за мною: я чемпіон леді Санси, а не ямний боєць з Мієрину.

— Що значить перетворювати бій на виставу?

— Триндіти посеред бою і ставати в круті пози. Давай змоделюємо ситуацію. Уяви, що я — поранений Кліган, а ти кричиш щось людям на трибунах.

— Ну? — Оберін зайняв позу.

Відповіддю послужила підніжка і долоні довкола горла. Ертур міцно стис йому шию, ніби справді збирався задушити, після чого відпустив.

— І це тільки десятина сили, яку прикладе до тебе Гора. Тепер зрозумів?

— Бля, Рік, не лякай мене так більше. Я ледь не всрався.

— А коли Кліган стисне твою самовдоволену пику, то ти вперше і востаннє вмиєшся своїми очима, шмарклями і кров’ю. А якщо не розчавить твою голову, як гниле яблуко, то розтовче її об землю, як маленького принца Ейгона. І вся твоя помста піде коту під хвіст. Зрозумів мене?

— Наче повію, яка пояснила мені ще одне застосування свого члена.

— Тоді повторюй за мною: я чемпіон леді Санси, а не ямний боєць з Мієрину.

— Я чемпіон леді Санси, а не ямний боєць з Мієрину.

— Я маю довести правоту Старків, а не здохнути через показуху.

— Я маю довести правоту Старків, а не здохнути через показуху.

— Я не кричатиму пафосних речей, а просто відправлю Ґреґора Клігана у Сьоме пекло.

— Я не кричатиму пафосних речей, а просто відправлю Ґреґора Клігана у Сьоме пекло.

— Тепер я задоволений. Іди до Елларії. Я точно знаю, що ти перед смертю не натрахаєшся. А завтра ти покладеш Гору на лопатки.

— Ти як завжди проникливий…

___

Санса у супроводі чотирьох гвардійців зайшла у покої Тристана. Хлопець після інциденту в садах не потикався звідти на вулицю. Соромився відсутності кількох зубів та обмотаної бинтами щелепи. Старк звинувачувала в цьому себе. Якби вони не розмовляли, цього б не сталося. Тристан так і залишився б гарним принцом Дорну. Але з іншого боку, не було б причин для розриву заручин з Джоффрі. Що не факт, враховуючи те, яким непевним є суд поєдинком. Дарма це вважають божим судом — виграє той, хто сильніший. Сер Ґреґор був велетнем із нелюдською силою. А принц Оберін був знаним отруйником, тож цей бій уже нечесний, якщо брати до уваги конфесійну зброю. Та зрештою, як казав їй Сіріо Форел, чесний бій закінчується внічию. А суд поєдинком не визнає такого результату.

— Принце Тристан. — Санса привітала його у покоях.

— Міледі, — промимрив він через бинти, — радий вас бачити. Не хвилюйтеся так, як щелепа зцілиться я знову зможу нормально говорити.

Санса зрозуміла його не одразу. Їй ніколи не доводилося розмовляти з кимось, хто мав зламану щелепу. Ситуація виявилася вельми незручною.

— Пробачте мені. Якби я не зустріла вас і не розмовляла з вами…

— Ти не винна, — перервав її він. — Винен тільки Джоффрі. Ти лише жертва обставин.

— Але якби ми не зустрілися, Гора б вас не скалічив.

— Правда. Але я зробив свій вибір. Я захищав вас, і не зміг. Дядько за мене помститься.

— Але ж бій буде до першої крові.

— Дадько Оберін як пустить кров, то суперник не виживе. У дому Мартелл є що сказати.

— І я подумала про те, що ти сказав мені в саду… Батько хотів віддати мене за Віласа Тірела. І, чесно кажучи, я хотіла у Гайґарден. Та зараз він каже, що думає над дечим іншим. Тож, напевно, сера Віласа заручать із кимось іще. І це буду не я.

— Я проситиму батька, щоб прийняв вас у Сонцесписі як вихованку. Знайте, я люблю вас так, як Флоріан любив Джонквіл чи Еймон Лицар-Дракон королеву Нейрис. Та спочатку дамо дядьку Оберіну вбити Гору. А далі все буде так, як скажуть боги…

___

— Отже, лорде Старк, як я зрозуміла, ви хотіли обговорити заручини Віласа.

Королева Шипів разом із сином та онуком зібралися у покоях лорда Старка. Поруч із ним був незнайомий їм невисокий чоловік у не дуже багатому одязі. Та вишитий на сорочці ящірколев свідчив, що з ними розмовлятиме лорд Гауленд Рід, володар Сіроводної Варти. Оленна Тірел чула безліч історій про те, як Еддард Старк бився проти Герольда Гайтавера, Ертура Дейна та Освела Вента разом із друзями, одним із яких і був лорд Перешийка. Як невисокий краножанин пережив бій проти трьох найкращих гвардійців Ейриса Безумця, не знав ніхто.

— Так, міледі. Ви знаєте про мій намір пов’язати Вінтерфел і Гайґарден родинними узами. Це сталося, коли ваша онука стала моєю невісткою. Але мене цікавить тепер думка лорда Віласа щодо шлюбу із Сансою. Що ви скажете на це, лорде Вілас?

— Санса дуже гарна і цікава співрозмовниця. Але боюся, я не її типаж. Їй більше до вподоби хтось із моїх молодших братів. Та, на жаль, Гарлан уже одружений із Ліонеттою Фосовей, а Лорас дав обітницю брата Королівської Гвардії. До того ж між нами занадто велика різниця у віці. Їй тринадцять, а мені двадцять три. Я не хочу, щоб наш шлюб нагадував друге одруження короля Візериса І із Алісентою Гайтавер. Тому, на жаль, змушений відмовити.

— Ти певен у цьому? — спитала леді Оленна.

— Абсолютно, бабусю.

— Тоді у мене є ще одна пропозиція. Вайнафрід Мандерлі. Їй шістнадцять і її батько лорд Віліс досі шукає їй вигідну партію.

— Із Мандерлі ми давно посварилися. Точніше, це зробили Гарднери, але ми як наступні лорди Гайґардену прийняли від них, так би мовити, естафету, — відповів Мейс.

— Тоді послухайте мої слова, мілорде, — приєднався лорд Рід. — Час тисячолітній ворожнечі зникнути, а новій дружбі народитися. Здіймаються холодні вітри і скоро Довга Ніч знову нагряне у Сім Королівств.

Усі замовкли. А потім Вілас глузливо усміхнувся.

— Довга Ніч? Це лише казки, які розповідають няньки неслухняним дітям.

— Тоді як ви поясните наявність величезної стіни із льоду, лорде Вілас? Від дикунів захистить і вдвічі нижча споруда.

Вілас Тірел замовк. А Гауленд Рід продовжив.

— Десять тисяч років тому Білі Блукачі занурили Вестерос у вічну зиму й темряву. І тривало це, допоки за Вузьким морем та Матір’ю Гір Геркун Герой, більше відомий як Азор Ахай чи Останній Герой, не викував меч, що нищив Чужих і нечисть. Він знайшов Дітей Лісу і підняв їх на боротьбу проти Єдиного Ворога. Завдяки їхній магії та тим, хто прибув разом із Героєм з Ессосу, людство здолало Чужих у Битві за Світанок. Після неї Брандон Будівничий, онук Гарта Зеленорукого, заснував Нічну Варту і з допомогою велетнів та Дітей Лісу збудував Стіну. В основі Стіни лежить давня магія, давніша за саму Валірію і Таргарієнів. А підтримувала її інша сила. Сила крові Брандона. До народження лорда Лео ця сила була слабкою як ніколи. Та коли він народився, кров засновника дому Старк відновилась і зміцніла з кров’ю інших лордів та королів. Ось чому був важливий шлюб лорда Робба і леді Маргері.

— А що натомість матимемо ми? — запитав Вілас.

— У жилах Мандерлі тече сила Мандера, ріки, на якій стоїть ваш замок. Якщо спадкоємець Гайґардена матиме цю силу, ріка знову стане безпечною для судноплавства і риболовлі.

— І на чому ви ґрунтуєте ваші слова, лорде Рід?

— У цьому світі ще не перевелись зеленовидці. Я один із них. А мій син Джорджен ще сильніший, ніж я, у цій сфері.

— Тоді я відвідаю Білу Гавань і проситиму руки леді Вайнафрід для тебе, Віласе, — мовив Мейс Тірел. — А як щодо леді Санси?

— Я хочу одружити її з Тристаном Мартеллом. Юнак хороший і пробував захистити її від Гори та Джоффрі. Та й дорнійці ставитимуться до Старків не так холодно, як раніше.

— Не забувай про силу, Нед, — нагадав лорд Рід.

— Силу? — запитав Вілас.

— У Тристана Мартелла є сила Матері Ройни. Магія води, якою ройнари нищили драконів під час війни з Валірією. Гауленд стверджує що вона нам знадобиться під час війни з Чужими.

— Не під час неї, а після, — виправив того Рід. — Вода дає початок життю. А Північ від майбутньої війни постраждає найбільше. Нам потрібно буде відновлювати добробут королівства після війни. Дорн багато комунікує з Літніми островами і Волантисом. А отже у нас все вдасться в плані продовольства і матеріалів.

— А що дасть шлюб Віласа і Вайнафрід Розлогу? — запитала леді Оленна.

— Примирення і єдність. Зрештою, Мандерлі раніше підпорядковувалися Гайґардену, поки їх не прогнали, а замок не віддали Пікам, — відповів лорд Рід.

— Тоді ви маєте згоду дому Тірел…

___

 

День суду

Турнір було скасовано. Верхню ложу для Королеви дня було перероблено на трибуну для членів почесного трибуналу. Головував на ньому Тайвін Ланністер. Роберт не бажав головувати на суді свого сина, і звалив це на плечі свого Руки. Сторону обвинувачення представляв Еддард Старк. Сторону захисту — Кеван Ланністер. За умов непрохання суду поєдинком, звичайне засідання закінчилося б або компромісом, або на користь Джоффрі, та з кількома закованими в кайдани лордами, такими як Великий Джон Амбер чи Галліс Горнвуд.

На арену вийшли чемпіони. Ґреґор Кліган як завжди був закутий у залізо з голови до ніг. В правій руці стискав великий дворучний меч, а в лівій — дубовий щит із намальованими на ньому оленем та левом — особистим гербом Джоффрі. На противагу йому принц Оберін одяг сталевий шишак, жилет із дубленої шкіри, наплічники та поножі. Озброїтися вирішив довгим списом. Наконечник був широким, у формі листка, і блищав проти сонця якимось синюватим відблиском. Обізнані зрозуміли, що Червоний Змій вирішив задіяти перевірений метод здобуття перемог у поєдинках.

— Шляхетні лорди та леді! — розпочав септон Мерибальд. — Сьогодні ми зібралися тут, щоб почути волю богів щодо суперечки принца Джоффрі із домів Баратеон і Ланністер та Санси із дому Старк. Хай Седмиця визначить, хто правий, а хто ні. Нехай бій почнеться! — далі септон виголосив молитву і покинув арену. Повітря почало застигати.

— Ти знаєш хто я, потворо?! — запитав Оберін.

— Ще один невдаха, якого я вб’ю! — прогудів Гора дістаючи з піхов меча.

— Я Оберін Німерос Мартелл, брат Елії Мартелл, дружини Рейгара Таргарієна і матері Ейгона та Рейніс, яких ти вбив. Скажи це перед усіма! Елія Мартелл! Ти вбив її дітей! Ти зґвалтував її, а потім вбив! Скажи це! Скажи!

— Іди до біса, вівцеїбе! — Гора замахнувся мечем, та Оберін легко ухилився в напівоберті, а потім майстерно виписав списом «вісімку» і завдав колючого удару в напрямку щілини між наплічником та нагрудником Гори. Той відбив атаку мечем.

Оберін одразу вирішив застосувати свою основну перевагу — швидкість. Гора у важких і тісних обладунках був ще повільнішим, ніж зазвичай, тому принц швидко заходив йому за спину і пробував вдарити у слабкі місця. Кліган від цього тільки злився і ставав необережним.

Так тривало, здавалося, дуже довго. Суперники туди-сюди рухалися двором, кружляючи по спіралі: сер Ґреґор рубав повітря, а Оберінів спис тицявся йому в руку, в ногу, двічі у скроню. Великий дубовий Ґреґорів щит теж своє отримав — у одному місці взагалі була наскрізна дірка. Час від часу Кліган кректав, а одного разу вилаявся, та в цілому він бився в похмурій мовчанці. На відміну від Оберіна Мартелла.

— Ти її зґвалтував, — гукав він, роблячи обманний маневр, — і вбив, — казав він, ухиляючись від замашного удару знизу. — І вбив її дітей, — кричав він, з силою стромляючи гостряк списа велету в шию, але той зі скреготом зісковзував з товстої сталі латного коміра.

Спис був на два фути довший за меч сера Грегора, і цього було досить, щоб тримати його на незручній для бою віддалі. Коли Оберін нападав, Кліган цюкав мечем по спису, намагаючись відрубати вістря, але з таким самим успіхом він міг би намагатися відрубати крильця мусі.

— Ти її зґвалтував. І вбив. І вбив її дітей.

Ґреґор сторчголов кинувся вперед, але Оберін відскочив убік і зайшов йому за спину.

— Ти її зґвалтував. І вбив. І вбив її дітей.

— Замовкни! — здавалося, сер Ґреґор рухається трохи повільніше, а меча заносить уже не так високо, як на початку двобою. — Стули свою кляту пельку.

— Ти її зґвалтував, — сказав принц, відступаючи праворуч.

— Досить!

Сер Ґреґор зробив два широкі кроки й опустив меча Оберину на голову, але дорнієць просто ще трохи відступив.

— І вбив, — сказав він.

— ЗАТКАЙСЯ! — Ґреґор кинувся вперед, просто на гостряк списа, який втелющився йому праворуч у груди, а тоді ковзнув убік з жахливим металевим скреготом. І зненацька Гора достатньо наблизився до супротивника й так завертів мечем, що він здавався наче розмитим. Юрма верещала. Оберін відбив перший удар і викинув списа, вже непотрібного, адже віддаль занадто скоротилася. Другий удар дорнієць прийняв на щит. Метал цюкнувся об метал з пронизливим дзвоном, і Червоний Змій аж відлетів. Сер Ґреґор з ревінням кинувся за ним.

Та це знову була хитрість. Оберін схопив з лафету другий спис і з усієї сили вгнав його точно у просвіт між наколінником і поножею. Спис застряг у рані, і Червоний Змій схопив новий. А Гора гепнувся на коліно. Передбачливий Мартелл вдарив його нижнім кінцем списа по голові. І ще раз. І ще. Нарешті Кліган впав навзнак і люто забурчав від болю. Мартелл відійшов і крикнув:

— Скажи це! Елія Мартелл! Ти зґвалтував її! І вбив її дітей! А потім зарубав її! Скажи це! Зізнайся і пізнаєш милосердя!

— Елія Мартелл! Я вбив її дітей! Я зґвалтував її! А потім розрубав її навпіл цим мечем!

— Хто наказав тобі це зробити?! Назви це ім’я! Назви!

— Тайвін Ланністер! Він наказав вбити поріддя дракона! А я лише хотів дізнатися, чи справді у неї така туга, мов незаймана, піхва! Я так її розширив, що вона більше не змогла стояти!

— Хворий виродок! Покидьок! Здохни зараз же! — Оберін з усієї сили всадив свій спис у зоровий проріз. — Це тобі за Елію! Це тобі за Рейніс! — спис Червоного Змія пронизав шию Гори. — А це тобі, блядь, за Ейгона. — Він зірвав з нього шолом і вдарив точно в лоб. Та був цей удар зайвим, адже Гора помер ще від першого удару між очей. Глядачі аж зойкнули від побаченого.

А потім залунав збуджений гул. Усі вітали з перемогою Червоного Змія. Елларія сяючи від щастя вибігла на арену і міцно поцілувала в губи. Піщані Змійки та Аріанна радісно скандували його ім’я. Більшість лордів плескали в долоні. А Тайвін Ланністер із сумом встав з-за столу і мовив:

— Боги сказали своє слово. Джоффрі із домів Баратеон і Ланністер, тебе позбавлено титулів та статусу і засуджено до довічного вигнання у Вільні Міста. Твої заручини із Сансою Старк розірвано. Дім Мартелл може отримати голову сера Ґреґора як доказ помсти за принцесу Елію. На цьому все. Я вмиваю руки.

Джон віддав би все на світі, щоб знову побачити зарюмсане істеричне обличчя Джоффрі, який намагався вирватися з рук сера Престона і сера Джеймі. Стояча поруч Дені голосно сміялася і щасливо обіймала Мардж. Джон підійшов до неї ближче і пригорнув до себе.

Це був день, коли усмішки знову розцвіли. Так сказав про це лорд Тірел, а лорд Старк тільки усміхнувся на ці слова…

Примітки до даного розділу

Я впевнений що всі хотіли смерті Гори, як і я. Приємного прочитання. І трохи спойлерів на 19 розділ. Буде дофіга і трошки нових альянсів з Мартеллами. Розділ вийде через три-чотири дні як і було з моменту початку моєї співпраці з Ірою

    Ставлення автора до критики: Позитивне