VI

VI

 

— 

 Лорди та леді! Я хочу подякувати вам усім, що здолали такий довгий шлях, щоб побачити, як Північ та Південь об’єднуються в міцнний кровний альянс. Ейгон Завойовник об’єднав Вестерос силою зброї та драконового вогню. Тепер ми єднаємося кров’ю та узами шлюбу. Мої предки ніколи не могли подумати, що колись кров Брандона Будівничого та Гарта Зеленорукого правитиме Північчю. Не важливо, у кого ми віримо — Седмицю, богів Лісу чи навіть Володаря Світла, та у нас усіх є дещо спільне — ми усі народились тут, у Вестеросі. І між нами має панувати єдність. Єдність у ділах, почуттях та роздумах. Саме тому ми укладаємо шлюби між династіями протягом століть. І саме тому ми вчора зібралися на весіллі наших дітей. Пам’ятайте: Північ та Вінтерфел завжди допоможуть тому, хто просить і гідний цього. Кожен з вас завжди буде бажаним гостем дому Старк як на Півночі, так і у Ріверрані чи Орлиному Гнізді. Тож я не кажу вам прощавайте — я кажу вам до зустрічі. І сподіваюсь, що через чотири роки ми усі зберемося у Гайґардені на весіллі моєї доньки та сера Віласа Тірела. Тому щасливої дороги та попутного вітру вашим вітрилам. І хай допоможуть вам боги.

Зал загудів та заплескав у долоні. Всі шляхетні лорди та леді були задоволені як весіллям, так і першим ранком після нього. Лорд Рован щиро усміхався. Лорд Ройс трусив кулаком повітря. Лорд Редвин ледве тримався на ногах через надмірне вживання головного продукту своєї вотчини. Лорд Тірел вдоволено погладжував борідку. А от його мати пильно свердлила його очима.

Нарешті розпрощавшись з усіма лорд Старк закликав лордів Таллі, Тірела з Королевою Шипів, Ройса і принца Оберіна у свій солярій. Треба було розповісти про лист, що плутав їм карти.

 

— 

 Сьогодні вранці з Королівської Гавані прилетів ворон. Із наказом короля розірвати заручини моєї доньки Санси із вашим сином, лорде Тірел. Крім цього була вказівка відіслати її у Королівську Гавань якомога раніше, щоб наречені змогли краще познайомитись. Що ви на це скажете?

 

— 

 Це обурливо! — спалахнув лорд Тірел. — Ми ж поставили його перед фактом ще два роки тому і він не опирався! А тут добрий вечір, приїхали — вказує негайно розірвати заручини, бо інакше оголосить поза законом! Хай яким свинею наш король не був, та слово своє, тим паче перед найкращим другом, тримав.

 

— 

 Отже це не його воля, дурню! — пробурчала леді Оленна. — Два роки тому Рукою був лорд Аррін і йому до цих заручин діла не було. Лорд Тайвін зовсім інший. Схоже, він підозрює вас у підготовці змови проти короля Роберта. І йому потрібен заручник.

 

—

 Ви знаєте, я поділяю вашу думку щодо цього, тільки прочитавши цього листа. Кет на відміну від мене вважає, що Роберт виявляє нам честь. Я ж лише бачу волю Тайвіна Ланністера, написану рукою мейстера Пайсела.

 

— У Тайвіна Ланністера є один принцип: усі, хто не мої васали, не кращі за ворогів. Він придушив повстання Рейнів і Тарбеків ще будучи молодим. Він узяв на службу двох вбивць і розбишак Ґреґора Клігана і Ейморі Лорча. Певен, він би і з Чужими уклав угоду, якби це було вигідно для дому Ланністер, — висловився принц.

 

—

 Лорде Старк, це вкрай тривожно. Та знайте, я готовий надати десяток найкращих бійців з Рунстоуну для захисту леді Санси. Дім Ройс з вами, — промовив Бронзовий Джон.

 

—  

 Я не виділю вам багатьох, але дам одного — мого онука, — втрутилась Королева Шипів. — Лораса прийняли у Королівську гвардію. Двох покидьків Транта і Блаунта вигнано з ганьбою. Лорд Тайвін подумав, що матиме заручника від Тірелів, та він помиляється. Мій син хотів нового Лео Лютошипа — отримав двох. Я особисто накажу Лорасу не зводити очей із Санси. Ваша донька просто чудова дівчинка. Маргері сумуватиме за її компанією.

 

—  

 Тобто ви пропонуєте виконати наказ Тайвіна Ланністера?

 

—  

 Для бунту зараз зарано. Хай Джон зробить собі ім’я, а люди, що підуть за ним, знайдуться. Зараз ми повинні підлаштуватися під умови.

 

—

 І я також дам їй охорону, — вимовив Оберін. — Деймон Сенд, байстрюк із Богомилості, хороший друг моєї доньки Тієни. Він дорнієць, та представимо його як вашого присяжного меча. А один мечник із Дорну вартий десяти недорнійців.

 

—

 Я тоді також надам їй охорону, — приєднався Едмур. — Кілька молодших нащадків лорда Фрея за дзвінку монету й батькову смерть прискорять. А ще я закличу із Кривавої Брами дядька Бриндена. Чорнориба старий вояк, тож хай командує охороною внучки.

 

—   

 Я ж виділю сотню бійців із своєї домашньої гвардії. І мабуть збільшу призов до війська із підлеглих Вінтерфелу поселень. А ще… мій брат Бенджен часто їздить за Стіну. Я попрошу його знайти там кількох авантюристів, що хочуть заробити кілька драконів за охоронну службу, — завершив цю розмову Нед. — Час розставляти фігури. Гра починається…

_________________________________________________________________

Робб і Джон разом з дружинами сиділи у одній з віталень та весело обговорювали початок свого подружнього життя. Джон як більш досвідчений давав поради брату як не засмучувати свою леді-дружину. Маргері все усміхалася і гладила Робба по руці, а він час від часу цілував її в щічку. Усе виглядало ідеальним.

 

—    Джоне, як воно, бути чоловіком такої жінки як Дейенеріс? — запитав Робб.

 

—  

 Це дуже чудово, брате. Я кохаю її ще з десяти років і навіть не знав, що мої почуття взаємні. І від цього я люблю її ще більше.

 

—  

 Джон просто досяг найвищого ступеня любові уродженців Старків. Щенячої любові. — Усміхнулась Дені, а решта засміялись. Навіть Джон пустив смішок.

—  

 А Робб такого поки не проявляв. Цікаво чому?

 

— 

 Бо я ще не так добре тебе знаю, — відповів рудий. — Потерпи ще два місяці. Може за цей час уже чекатимемо дитину. А що у вас із цим, Дені, Джон?

 

— 

 Ми в процесі. Поки у неї затримок нема. Як і проблем з травленням.

У кімнату вбігли троє їхніх вовків. Сірий Вітер уже був завбільшки з двотижневе теля. Він був камінно-сірого забарвлення і блискав на всіх бурштиновими очима. Маргері та Лораса він одразу прийняв за своїх, як і їхніх батьків, бабусю та гостей на весіллі. І трохи гарчав у присутності Русе Болтона і Барбрі Дастін. Що вкотре доводило позицію цих аристократів.

 

—  

 Вони швидко ростуть. Але дуже різні. Ніби в них живе по часточці нас самих.

 

—  

 Я іноді бачу сни, — почав Джон. — Ніби проводжу час у тілі Привида. Я там бігаю двором, лажу на мури і навіть ловлю щурів чи білок. Скажете мабуть, що я здурів.

 

— 

 Я також бачу подібні сни. Навіть іноді бігав з Привидом, Літом, Німерією, Кошлатиком і Сиракс.

 

—  І я бачила подібні сни, — втрутилась Дейенеріс. — І навіть іноді обнюхувалась із Привидом. Скажу чесно, відчуття було дивне.

 

— 

 То у нас зелені сни? — приголомшено спитав Робб.

 

— 

 Схоже, що ми таки варги, — відповів Джон. — Я думав, що такі залишилися тільки серед дикунів за Стіною. Чи на Ведмежому Острові або Скаґосі.

 

—  Ми Старки. У нас магія перших людей в крові. А Дейенеріс нащадок володарів драконів із Давньої Валірії. Я уявляю собі ваших дітей.

 

—

 Вони будуть маленькими драконововками. — Усміхнулась Дені. — Мардж, не сумуй. Ти хоч і не маєш магії тварин, але у тобі є магія рослин. Родоначальник Тірелів не просто так узяв собі за герб троянду. З твоєю кров’ю Північ квітнутиме майже як Розлог.

 

—  

 Дякую за підтримку. Та я не особливо засмучуюсь. Я тут не виросла, тож Півночі треба дати час на моє прийняття. Та те, що я не маю лютововка не означає, що я не кохаю Робба.

 

—  

 Я ще ніколи не почувався таким щасливим як поруч з тобою, кохана. — І солодка парочка знову злилася в поцілунку.

 

— 

 Бачу, ми всі варті один одного — майже фанатично віддані своїм коханим, і за першої нагоди шукаємо їх губи. — Усміхнувся Джон.

Усі посміялися. Джон пригорнув Дені до себе, а Робб підставив плече під голову Маргері. Обоє ненадовго затихли.

 

—

 Я хочу дещо запровадити, — почав Джон. — Родинну традицію. Щороку на іменини Дейенеріс збиратися тут, у Вінтерфелі. Саме на її іменини було закладено фундамент наших сімей. Я досі пам’ятаю, як батько викликав мене у свій солярій і повідомив про наші з нею заручини. А на бенкеті в честь того свята оголосили про твої заручини, брате. Те, що ми з Дені завтра вирушаємо на Туманний Острів, не означає, що нам слід рвати зв’язки. Тож нам потрібне своє родинне свято, на якому ми б могли розслабитися і повеселитися. А ще наших дітей зблизити. Попри моє походження, ти, Арія та Бран ніколи не ненавиділи мене. І я б хотів передати цю дружбу наступним поколінням. Хоч у мене інше родове ім’я, та кров у нас одна. І хай цей день затверджує цей факт.

 

—

 Я тільки за, брате, — відповів Робб. — Ти ще не поїхав, а я вже не можу собі уявити, яким тепер Вінтерфел буде без тебе й Дені. Я постараюся навідати вас найближчим часом. І Маргері візьму. Тільки б тато дозволив.

 

—

 І я теж не проти, — відповіла Маргері. — Ми з Дені дуже зблизилися за цих три місяці. Я страшенно не хочу з нею розлучатися. Не так сильно як із мамою, татом і братами, але Дені моя найкраща подруга після Санси. Без неї буде трохи порожньо. Таке родинне свято було б чудовою річчю. А ти що, Дені?

 

—   Ця ідея частково належить мені. Ну як частково — у більшості. Джон хандрив, що важко покидати дім, і я вирішила йому допомогти.

 

— 

 Ого. Тобі страшенно пощастило із дружиною, брате. Як і мені. Ой, щоб я скис, бачу, гості виходять із чертогу. Маргері, ти ж хочеш попрощатися із родиною?

 

— 

 Так.

Вони пішли на двір замку, де лорд Тірел уже готувався до відбуття. Годор вів сірого в яблуках коня і щось собі мугикав під ніс. Лорд Мейс осідлав його і підійшов до конюха.

 

— 

 Дякую, друже. Бачу, Лесс тебе полюбив.

 

— 

 Годор, — відповів дурник.

 

—

 Радий знайомству. Ти скільки часу гледиш коней лорда Старка?

 

—

 Годор.

 

—    Я вже знаю як тебе звати.

 

— 

 Не перенапружуйтесь, сер. — Підійшов Робб. — Його словниковий запас складається тільки з «Годор», і це все, що він вам скаже, як би його не катували.

—  

 І чого це він так?

 

—  Ще коли мій батько був малим, цього хлопця звали Вілісом. Він тоді говорив значно більше слів, ніж зараз, і доглядав власного коня моєї тітки Ліанни. За день до відбуття мого батька у Орлине Гніздо із хлопцем сталося щось погане. Він ні сіло ні впало гепнувся посеред двору з закоченими очима і затрясся, вигукуючи якісь нісенітниці. В нього з рота йшла піна і язик ледь не запав у горло. А коли він отямився, його розум геть ослаб. Коней після того він гледів мабуть ще краще, але зі слів у нього лишилося тільки «Годор». На старе ім’я він не відгукувався, тож і перехрестили на Годора. Ось так якось вийшло.

 

—  Он як. Ну що ж, мій сину. Дбай про мою дівчинку, ні в чому їй не відмовляй і завжди питай чого вона хоче. Тут на Півночі менестрелів кіт наплакав, тому як тільки побачиш хоч одного — одразу клич у замок. Та найголовніше — тут холодно. Удень кутай її в найкраще хутро, а як її гріти вночі, уже сам знаєш. А ти, донечко, слухай свого чоловіка і люби його вірно. Подаруй йому гарних та розумних дітей, а то північани геть не такі гарні як ми. І вчися у леді Кейтлін як керувати цим великим і легендарним замком. Я певен, що у тебе все вийде.

 

—  А я ж повторю слова свого сина і пораджу дещо: коли матимеш синів, вбивай їм трохи кебети в голову, щоб потім не шукати їм розумних дружин. Я такого не робила і тепер подивись на свого батька. Якщо не хочеш, щоб це повторилося — роби як я кажу. А ти, юний вовче, навіть не смій кривдити мою онуку. І ні, не в плані насильства. Якщо вона не хоче, отже не хоче. Зрозумів?

 

— 

 Так, міледі. А чому сер Лорас не їде з вами?

 

— 

 Про це вже сам його спитаєш. Чи свого батька. Он він, іде.

Лорд Еддард із дружиною підійшов до своєї нової родини. Потім потис руку лорду Тірелу, обійняв його дружину і матір, після чого поновив формальну дистанцію. Леді Кейтлін не поводилась настільки фамільярно, та все одно подала руку для поцілунку лорду Мейсу і коротко кивнула леді Алері та Оленні. Коли усі розкланялися, лорд Старк взяв слово.

 

—

 Дякую вам ще раз за те, що здолали такий шлях суходолом аж і Гайґардена сюди. І що довіряєте нам своїх улюбленців.

 

— 

 Від сьогодні ми одна родина, лорде Еддарде. Дім Тірел зобов’язаний перед вами, як і ви перед нами. Доручаю своїх дітей вам, — відповів лорд Тірел.

 

— 

 Щасливої дороги. У Вінтерфелі ви завжди будете бажаними гостями.

 

— 

 Спасибі. А вам щасливо зоставатися. До нової, сподіваюсь такої ж теплої як тепер, зустрічі. — Лорд Мейс сів на коня, а його дружина й мати у карету. Сер Родрік верхи на важкому коні підняв знамено свого лорда і рушив разом із половиною сотні гвардійців Вінтерфела і такої ж кількості південців. Його загін мав супроводити Тірелів аж до Рову Кейлін. Перетнувши Тризубець Тірели отримували загін присяжних вершників дому Таллі, котрі вже супроводжували їх аж до кордону з землями Розлогу, де їх безпекою уже мав перейматися сер Гарлан.

Коли ар’єргард покинув двір замку Королів Зими, лорд Еддард обернувся до синів.

 

—

 Хлопці, мушу викликати вас на кілька слів. Стосовно заручин Санси. Дівчата, леді Кейтлін проведе вас у Божий гай…

 

—    У жодному разі! — запротестували обоє.

 

— 

 Санса мені як молодша сестра! — наполягала Дейенеріс. — Я мушу знати, що діється.

 

— 

 А Віллас мій старший брат, тож я теж повинна знати! — приєдналась Маргері.

 

— 

 Знайте своє місце, юні леді! — спаленіла Кейтлін.

 

—

 Стривай, Кет. Дівчата мають рацію. Вони вже дорослі, тож хай ідуть за нами. І ти теж — Санса твоя донька.

І шестеро аристократів рушили до солярію лорда Старка. Коли вони зайшли, то ледве затиснулися там. Аж надто був тісним особистий простір лорда Вінтерфела. А коли туди ввійшли ще й Лорас і Санса, двері ледве вдалось зачинити.

 

— Сьогодні із Королівської Гавані прибув ворон. Король Роберт чи то пак Тайвін Ланністер вимагає заручити Сансу із Джоффрі. І ще вона негайно повинна рушати туди, щоб краще познайомитися з нареченим. Що ви про це думаєте?

 

—

 Це образа для Дому Тірел, — відповіла Маргері. — Це свавілля з боку владної верхівки. Ланністери вимагають одного, та не пропонують альтернативу. Мої батько і бабуся знають про це?

 

—

 Я у першу чергу їм усе розповів. А тепер слухайте уважно і запам’ятовуйте: лорд Тірел згодився ненадовго призупинити заручини. Санса поїде у Королівську Гавань та познайомиться із принцом Джоффрі. Але це не означає, що я пішов на повідку в Ланністерів. З нею будуть більше двохсот захисників. Так, Ланністери мають там понад дві тисячі, та аж така армія викличе забагато питань. Лорд Ройс пошле свого сина Робара з десятком бійців Рунстоуну. Принц Оберін пришле із Дорну вправного воїна Ендрю Сенда, байстрюка з Богомилості. Він вправний боєць, тож проблем не буде. Лорд Едмур знайде ще з півсотні на своїх землях, а ще закличе із Кривавої Брами свого дядька сера Бриндена. А ви, сер Лорас, уже знаєте ваші обов’язки із уст вашої бабусі. Я надам близько сотню людей. А ще пошлю ворона на Стіну. Бенджен найме з десяток дикунів. Компанія не з найприємніших, та б’ються вони люто. Джорі поведе їх. Гвардію Вінтерфела очолить Гарвін.

 

— Тоді і я надам людей, — втрутився Джон. — Санса моя сестра, тож для її захисту я шукатиму бійців у Ессосі. Сер Озрік Мандерлі зараз каштелян на Туманному Острові. Я відправлю йому листа з проханням пошукати у Тайросі та Браавосі найманців. Сансо, ти будеш у безпеці. Інакше я не твій брат.

—Дякую вам усім, — відповіла Санса. — Та скільки мені там сидіти?

— Поки не знайдеться привід розірвати ці заручини. Від лорда Стенніса я чув, що його небіж має садистські схильності. І я молюся богам, щоб він не виливав їх на людей. На публіку можеш вдавати закохану дурепу (без образ), та за першої ж нагоди передавай листа Джону. І не бійся, ворони участі не братимуть. Мій давній друг із Дорну має значно надійнішого птаха. І ще: ніколи не ходи замком без супроводу чотирьох-шістьох гвардійців. Хай думають, що ти боїшся, та хай розуміють, що ти обережна. Гаразд?

— Так, тату. А якщо… якщо я полюблю принца?

— Люби не звання. Люби вчинки. Звання лише слово на папері. Те, який він у глибині душі — правдиве мірило, яким можна міряти його і вирішувати, любити його чи ні.

— Дякую за допомогу.

— Нема за що. Якщо все зрозуміла, то іди на уроки септи Мордейн. А я скажу мейстеру Лювіну дати тобі уроки про Королівську Гавань. Це усе. Можте займатися повсякденними справами…

____________________________________________________________________

Пентос. Вілла Іліріо Мопатиса

— Хал Дроґо точно стане на мій бік? — люто запитав Візерис.

— Дотракійці не перетинають моря, бо бояться воду, що не п’ють їхні коні, — відповів магістр.

— То якого хріна ми тут воду в ступі товчемо?! Узурпатор все довше на моєму троні, а я тут без армії, без союзників і без грошей!

— Заспокойтеся, принце. Хал Дроґо тримає слово. Він підтримає вас. Але натомість йому потрібна халісі. Дружина.

— Моя сестра уже заміжня за байстрюка Узурпаторового Собаки. Він мабуть уже осквернив її своїм брудним сім’ям. Доведеться шукати когось іншого.

— Узурпатор має доньку. Ви можете запропонувати халу її.

— Вона ще дитина. Десь у тому віці, коли я жив у Браавосі в домі Віллема Даррі. Мені потрібна армія. Тут і зараз!

— Тоді можу відправити вас у інше місце.

— І куди?

— Затока Работорговців.

— Що? Їхати у засмерджені нетрі гіскарських собакоїдів?

— У одне місто. Астапор. Там можна придбати армію — Бездоганних.

— Цих кастратів-товстунів?

— Не судіть про Бездоганних за спостереженнями за моєю домашньою охороною. Свіжо вишколені Бездоганні на Площі Пошани у Червоному Місті — це міцні бійці, що за вашим наказом кинуться у вогонь, воду чи на власні мечі. Колись три тисячі Бездоганних знищили двадцятитисячний халасар Теммо поблизу Когора. Відтоді міська варта цього міста набирається лише із них і носить на списах коси із людського волосся.

— Ні. Астапорські чваньки вимагатимуть за тисячу бійців увесь ваш місячний виторг за сир. Треба кудись іще піти.

— Тоді запропонуйте містам за Димним Морем союз. Ви молодий, неодружений і коронований володарем Вестеросу. Великі Володарі Мієрину походять із давніх родів, тож можете заручитися із чиєюсь донькою…

— Собаки не рівня дракону!

— Іноді мета виправдовує засоби. А після завоювання Вестеросу… ніщо вам не завадить влаштувати їй нещасний випадок і одружитися з сестрою. Її дітей від байстрюка визнати такими ж байстрюками, але вчинити гуманно: якщо хлопчик — на Стіну, якщо дівчинка — в Німотні Сестри. Це ж ваші небожі зрештою. А щоб схилити володарів, можете піти їм назустріч: наприклад, дозволити забирати рабів з Вестеросу. Упевнений, для бійцівських ям Мієрину буде прибуткова справа — Царевбивця проти трьох левів. Чи Гора проти скаженого буйвола.

— Ви кажете діло, магістре. Готуйте корабель до Мієрину.

— Радий вам допомогти.

Сер Джора уважно слухав цю розмову. Він знав, що принц «гідний» син свого батька. Його безпринципність доведе Вестерос до смути і відкине назад років так на двісті у розвитку. Дозвіл работоргівлі у Сімох Королівствах це вже геть за межею добра й зла. Його геть не буде шкода. Хай Павук робить те, що мусить.

Мормонт побіг вниз. Там він запалив свічку і швидко написав повідомлення Варісу. У ньому швидко доповів про плани короля у вигнанні та пораду якомога швидше прикінчити його, бо інакше у Вестерос прибуде новий Безумець, якого лицар колись допомагав валити. А потім той турнір, після якого все пішло на перекіс. Шлюб з Лінесс Гайтавер, витрати на те, щоб вона почувалась на Ведмежому Острові, а потім спроба продати тайроському пірату браконьєрів і втеча від правосуддя Еддарда Старка. А дружина… а що казати? Втекла з колишнім наймачем чоловіка. Дивно, що ще так довго залишалася.

Вибігши на вулицю він почвалав до порту. Там у зруйнованій харчевні була криївка. Туди Джора поклав лист із донесенням, який потім мала забрати одна із пташечок Варіса. Та відповідь скоріше за все прийде у Мієрин — Візерис уже завтра вирушить туди. А можливо не лист, а вбивця. І якщо не в Мієрин, то у Волантис під час зупинки. А там… Коли голова короля-вигнанця прикрасить піку на брамі Червоного Замку, Роберт поверне йому Ведмежий Острів. Лорд Старк можливо спершу лютуватиме, та все ж прийме наказ короля. А ще можливо він втретє одружиться. Дому Мормонт потрібні спадкоємці чоловічої статі. І батько мабуть його пробачить, хоча він на Стіні, а Нічна Варта не має підтримувати зв’язок із попередньою родиною…

_________________________________________________________________

 

Королівська Гавань, покої королеви Серсеї

— Батьку, ти з глузду з’їхав?! Ти заручив Мірселлу, принцесу і свою онуку з Діконом Тарлі? Подвійним васалом?!

— Цить, Серсеє. Я роблю це, щоб ослабити Старків та Тірелів. Якщо Мейс Тірел збунтується, Рендил Тарлі не підтримає його і битиметься на нашому боці. Крім того, у нас будуть заручники — Санса Старк під приводом заручин із Джоффрі та Лорас Тірел як новий лицар Королівської Гвардії.

— Батьку, це по-твоєму чесна гра? Маніпулювати Робертом з метою власної вигоди?

— Це мета, що виправдовує засоби. Це потішить твого чоловіка і зіграє на нашу користь. Політика, донько, це, як ти сама знаєш, нечесна і брудна гра.

— Що ж, я вражена. Старки хотіли сильних союзників, а опинилися у вихідному положенні. Та яка мета цього всього?

— Не допустити інтронізації Дейенеріс Таргарієн. Я не для того взяв Королівську Гавань, щоб Таргарієни повернулися так швидко.

— Вона тепер Фоґстарк. У неї є чоловік і точно будуть діти. І лорд Еддард приструнив її. Вона знає, що трапилося з її домом і про злочини батька.

— Туманний Острів знаходиться на перетині торгових шляхів. На кораблях із Вільних Міст та Вестеросу можна непогано заробити. Я не дозволю цим нуворишам вивищитися і здобути незалежність від Мандерлі. Навіть якщо доведеться їх знищити, я це зроблю, і рука моя не здригнеться.

— Ти просто майстер усувати конкурентів, батьку. А кому перейде Скеля Кастерлі?

— Я не віддам її Тіріону, це точно. І доведеться мені зняти з Королівської Гвардії Джеймі. Я домовлюся з Бейлішем і підкладу йому когось. Якщо вона народить дитину із золотим волоссям та зеленими очима, Джеймі звільнять, і я одружу його з матір’ю дитини. Дім Ланністер матиме продовження роду, навіть якщо це буде продукт мезальянсу.

Серсея на ці слова трохи засмутилася. Джеймі був її коханцем і батьком її дітей. Роберту заборонили водити сюди повій, тож це означає, що він випускати пару від утримання буде на ній. Вона ненавиділа це усіма частинками душі. Роберт ставився до неї як до повії, нічого не знав про попередені пестощі і просто вставляв, трохи совав кілька хвилин і вибухнувши в ній поринав у п’яний сон. Королева ніколи не забуде, як у їх першу ніч Роберт, тоді ще молодий красень, сп’яна назвав її Ліанною. Саме тоді чоловік став їй осоружним, а Джеймі став її таємним коханцем.

— А що з Тіріоном? — запитала Серсея.

Лорд Тайвін замовк. Карлик був плямою на його житті. Брудна, хтива тварюка — так він прозвав свого наймолодшого сина. Тіріон Ланністер тільки й те робив, що пиячив та відвідував борделі чи самотніх повій. А його «весілля»… ох, тоді могутній лев із Кастерлі просто вийшов із себе. Кара для малої потвори була жорстокою. Так, дівчина не була повією. Але точно не була гідною для того, щоб бути леді Ланністер. Йому було достатньо батькової фаворитки, яка ганьбила його дім роками. І досить тепер ганьби. Тільки страх.

— Я поки що не зроблю з ним нічого радикального. Тіріон поки що береться за розум, та чи вистачить його надовго. Але запевняю тебе: якщо знову викине якогось коника — його дні полічені. Це моя воля.

— Ніколи не сумнівалась у тобі. А можна це трохи пришвидшити?

— У жодному разі! Інакше усі вирішать, що я сам вирішив позбутись сина. Хай він вляпається у щось таке, за що або смерть або Стіна. Тоді ми будемо поза підозрою.

— Добре, батьку.

— А тепер, з твого дозволу, я тебе залишу…

_________________________________________________________________

Варіс дослухав розповідь пташечки і усміхнувся. Леви вирішили замучити найслабше з левенят. Як же необдумано.

Тіріон Ланністер став його другом нещодавно. Євнух тоді влип по-серйозному — одну з його пташечок розкрили. І зробив це Біс. Він прибув особисто в супроводі дитини і запропонував бартер — він не розкриває його таємницю, а Варіс допоможе уникнути гніву батька. Євнух мав достатньо друзів, що допомогли б залягти на дно, та вирішив, що ще один такий не завадить. Тому погодився на співпрацю. Усе ж таки карлик був багатим і впливовим.

Варіс швидко написав листа й віддав його одній із пташечок. Опісля відкинувся на стілець і налив ще пряного вина. Напій розслабляв і відганяв будь-які погані думки чи хандру.

Іліріо повідомив, що хлопчик майже готовий до подорожі. Гриф добре його тренував. Всі інші теж доклали зусиль, щоб новий король зійшов на трон. Той, чий предок був байстрюком, що отримав трон від Негідника та поліг на Червонотравному полі від рук брата. А зараз один із його нащадків працює у поті чола свого на великій річці Ройні, звідки в Дорн прибули ройнари. При всій повазі до Рейгара, та Срібний Принц не був достойний корони. Бо справжній король не забуває обов’язок, коли перед очима мелькає гарне личко північної красуні. Кохання — це смерть обов’язку.

Лишилось тільки розібратися із останніми законними спадкоємцями. Візерис імпульсивний і виховувався на прикладі старшого брата. По правді, у ньому було більше Безумця, ніж у Рейгарі чи принцесі. Такого уконтрупити буде легко — норов у перекупних мечів затьмарює будь-яке почуття честі. А Дейенеріс… ну, вона одружена із байстрюком Неда Старка, хоч він і здобув титул лорда. Але все одно рано чи пізно Роберт під нашіптування тестя пошле туди вбивцю. Або якщо Джон помре, байдуже як, король попросить і її голову і дітей на списах. А потім він оголосить, що Ейгона, сина Рейгара, було врятовано і підмінено іншою дитиною. А станеться це тоді, коли Роберт зажене себе в могилу. Байдуже від чого — алкоголізму чи пранців.

А потім його друг Іліріо Мопатис матиме могутнього союзника у його боротьбі за трон Пентоса. Так, володарів обирають на раді магістрів. Але «Золоті Мечі» попри шляхетну мету залишаються перекупними мечами. І відправити їх на захоплення Пентоса в ім’я Іліріо Мопатиса та Ейгона VI Таргарієна буде правильним кроком — чим більше їх загине, тим менше буде потім проблем у корони…