XXV

XXV

Всі діти у Драконовому містечку обожнювали історії діда Векса. Столітній старигань розповідав про дивні речі — драконів, міста з пірамідами, Стіну, Вінтерфел, Другу Довгу Ніч, білих блукачів та інші на думку деяких дорослих небилиці. Ну як старигань може твердити, що служив гвардійцем королеви Дейенеріс та короля Джона, яких в народі прозивали відродженими Старим Королем і Доброю Королевою? Можливо жив у ті часи, адже вік цілком збігається. Але навряд чи він тинявся такими далекими землями як Волантис, Бухта Драконів чи Руїни Валірії. Руїни Валірії, пхе. Сотні сміливців перепливали Димне море і не поверталися. А він каже що разом із королем та королевою облазив ті руїни, і навіть отримав сокиру з валірійської сталі, котрою вбив білого блукача під Вінтерфелом. Не існує ніяких білих блукачів і не існувало! Дід все собі вигадав, щоб сподобатися дітям. Та єдиною радістю від його байок було те, що діти хоча б розуміли що добре, а що ні, і чому всі так люблять уже покійних короля та королеву.

— То що сталося далі? — запитала старого Медді, семирічна донька коваля. — Як королева і король вигнали Старого Лева з Червоного замку? Як це містечко потім відбудували? І як ви воювали біля Вінтерфелу?

— Не поспішай, Медді, — урвав її Піп, десятирічний син рибалки. — Усе ж очевидно: вони сіли на драконів і полетіли в Королівську Гавань, де спалили всіх Ланністерів і зайняли свій трон.

— Дракони були ще маленькі, — виправив його пекарчук Том. — Навіть усі шість не змогли б понести королеву, а ти кажеш і про короля.

— Ану цитьте мені тут всі! — гримнув дід. — От же дрібнота перебивати любить, навіть король Валарр не перебивав своїх батьків у вашому віці. Так, ти правий, Піпе, король і королева сіли на драконів і як колись Ейгон Завойовник із королевами Рейніс та Вісеньєю підкорили собі шість із семи королівств, так і король Джон із королевою Дейенеріс зробили це. Та не лише драконами вони всіх поганих спровадили. Були у них і друзі. Наприклад, лорд Еддард Старк, дід лорда Лео Старка. Чи Мейс Тірел, чий онук Танкред зараз у Гайґардені сидить. І про принцесу Дорнську Аріанну не забувайте, як і про її дядька Червоного Змія і його хоробрих доньок. І про Теона Ґрейджоя, прозваного Вогняним Кракеном, і про сера Ертура Дейна Меча Світанку, і багатьох інших. Усі вони допомогли моїм лорду та леді здобути трон. Та в той час, коли це містечко спалив Юрон Ґрейджой, дракони були ще маленькі, а король і королева слабкі тілом і військом…

— А як вони тоді завоювали трон? — запитала Нім, дівчинка восьми років, названа на честь легендарної драконовершниці Німерії.

— Кому я казав про перебивання! — насварив її старий. — От сидиш тут, памˈять свою стару ворушиш, а слухачі збивають і я забуваю.

— Вибачте. — Винувато опустила оченята дівчинка.

— Пробачаю. Але якщо ще хоч раз хтось мене перебˈє — слухатимете продовження завтра. Усе зрозуміло?

— Так, — відповіли всі хором.

— От і файно. Але спочатку перенесемся трохи далі на південь. До Брана і Санси…

 

___

 

Піднебесся

Бран сидів у закинутому Божому гаю Піднебесся із закоченими очима. Його права рука лежала на стовбурі чар-дерева, а ліву тримав прибулий із ним Джоджен Рід для зміцнення звˈязку. Поруч на варті стояли кілька стражників Фаулерів і Мартеллів — Бран і Джоджен у трансі були беззахисними, а не всі у Дорні розрізняли Старків, Ланністерів та Баратеонів. Принц Доран зробив так, як просив зброєносець його сина. Усе із вказівок Оберіна, котрий знав про здібності майбутнього зятя. І на щастя, ця особливість не відлякувала від нього Дорею, а навпаки наближала.

І зараз Бран із Джодженом опинилися в тій самій печері, що являлася їм у снах. Вони стояли перед химерним троном із коріння і дивилися на старого, що майже вріс у цей дивний трон. Одне-єдине червоне око старого також сфокусувалося на хлопцях, з якими він контактував уже не один рік. Триокий ворон, що привів їх сюди, сів на плече старця, і ніби розчинився у повітрі. А старий захрипів до гостей.

— Вітаю вас, Брандоне, сину Еддарда і Джоджене, сину Гауленда. Я чекав вас відколи прийшов сюди сам, ще в моє буття лордом-командиром Нічної Варти.

— А хто ви? — запитав вражений Бран.

— Я — це памˈять світу людей. Я — це той, хто чує Пісню Землі, яку співають її Співці. Моє тіло вже практично зрослося із цим деревом, але дух мій усе ще бачить увесь Вестерос тисячею й одним оком.

— Але ким ви були до того, як стали… тим, хто чує Пісню Землі?

— Мене усі боялися та ненавиділи як через моє походження, так і через мої методи служби королю. Після битви з моїм єдинокровним братом, коли я допомагав законному королю стримати іншого брата, я втратив одне око. Але відтоді усі казали, що в мене очей тисяча й одне.

— Ви Бринден Ріверз. Кривавий Ворон і незаконний син короля Ейгона Негідного та Мелісси Блеквуд. Рука короля Ейриса І і його брата Мейкара, і колишній лорд-командир Нічної Варти, — вражено мовив Бран.

— Колись був. Та зараз я не він. Сила частково його, та розум зовсім інший. У мені живуть усі покоління древовидців. І так само станеться із одним з вас, коли це тіло стане непридатним для життя.

— А для чого вам ми? — запитав Джоджен. — І чому хтось із нас повинен замінити вас за Стіною?

— Необовˈязково за Стіною, — відповів старий. — І на південь від Стіни є місця сили. Острів Ликів на Божому Оці. Божий гай у Сіроводній Варті. І у Вінтерфелі. Вінтерфел це найбільше місце сили на Півночі та в усьому Вестеросі. Давня магія закладена у його стіни. І тільки Старк — людина крові Дітей Лісу та Перших Людей — може контролювати цю силу.

— І що нам робити? — запитав Бран.

— Чар-дерева допоможуть нам спілкуватися на відстані. Кожного дня я показуватиму вам минуле через наш звˈязок. І Бран, тримайся поруч з твоїм лютововком. Лютововки це не просто тварини. Це магія Дітей Лісу в тілі. І чим ближче він до тебе, тим кращим буде звˈязок між нами. А зараз я мушу прощатися. На північ від Стіни існує ще одна сила, що відчує, як ми розмовляємо. До завтрашньої зустрічі.

— До завтра, — відповіли Бран і Джоджен в унісон.

І коли видиво печери зникло, Джоджен повернувся до Брана.

— Тепер ти розумієш, що нам передстоїть?..

___

 

Водяні сади

 

Санса випірнула з басейну, повного теплої від дорнійського сонця води. На Туманному острові були гарячі джерела, що аж парували від тепла землі. У Вінтерфелі також були гарячі джерела, та не такі, як у вотчині її брата. Дорн же був найжаркішим місцем у Вестеросі, і вода тут нагрівалась одним лише сонцем. Та навіть попри таку зручність Сансі тут не дуже подобалося. Вона звикла до прохолоди Півночі, що дозволяла носити більш закритий одяг. А на тутешньому сонці закриті сукні з вовни змушували дівчину обливатися потом. Дорнійські сукні були із тонкого шовку і відкривали забагато того, чого Санса не хотіла відкривати стороннім людям, і тим паче дорнійцям. Мати і септа Мордейн розповідали їй достатньо про те, якими розпусними були мешканці Дорну незалежно від того, чоловіки чи жінки. Жінок взагалі вважали гіршими. «Усе через вогнеперець та прянощі з Ессосу. Від них чоловіки шалені, а жінки хтиві», — так їй розповідала септа, яка походила з селянської родини із Розлогу, де своєрідну поведінку південних сусідів пояснювали цим твердженням.

Та виявилося, що дорнійці не зовсім такі, як описувала септа. Санса ще до відбуття у Сонцеспис подружилася із Деймоном Сендом і Тієнною. Донька принца Оберіна розповідала їй про свої… пригоди з хлопцями. Наприклад, про невдалий перший раз із Дрю Далтом та кузиною Аріанною. Доказати до кінця не вийшло, бо Санса почувши опис… чоловічого багатства хлопця опинилася на межі непритомності. А потім вони серйозно поговорили, і після тієї розмови Тієнна оголосила її безнадійно наївною і геть нетямущою в плані спільного життя з чоловіком. І ось, коли Сансі виповнилося чотирнадцять, «найневинніша» донька Червоного Змія взялася просвічувати її у плотських справах. Найперше вона пояснила їй, що злягання повинне приносити задоволення обом. Санса відповіла їй словами септи Мордейн, що це служить лише для зачаття дітей і задоволення лише побічний ефект, і взагалі гріх. І тоді донька септи лише розсміялася і довго говорила про затурканість цих дуреп із порожніми головами і сухими піхвами. А потім похвалилася, що її матір — септа, якій пробачили «гріх» і дозволили продовжувати службу. В кінці своєї розповіді про служителів Сімох Тієнна завдала риторичне питання про те, чому Верховний Септон є, а Верховної Септи — нема. Тож у кінці обидві дівчини зійшлися на тому, що чоловіки при владі диктують лише те, що вигідно їм. І розумні просвітлені жінки — їхній страшний ворог.

І тепер, після безсоромних розмов із Тієнною, невинна на перший погляд Санса в глибині душі бажала нарешті лягти в ліжко з Тристаном. Їм обом було по чотирнадцять, і Аріанна все підбивала дівчину на цей крок. Спадкоємиця Дорну попри вагітність все одно кохалася зі своїм чоловіком. Санса пам’ятала стогони майбутньої своячки, ніби вона приховано підбивала юну Старк втратити цноту з нареченим. І окрім нічних звуків були ще й «подарунки». Так, на чотирнадцяті іменини Аріанна залишила їй у кімнаті пляшечку з місячним чаєм. Санса спершу не зрозуміла що це, і спитала свою покоївку Леору що це. Почувши відповідь, вона захотіла викинути цю річ і насварити Аріанну за непристойні подарунки. Але потім добре все зважила, і сховала пляшину в скриню з сукнями. Раптом знадобиться…

І схоже, що таки знадобиться. Кожен раз, коли дівчина бачила свого нареченого без одягу, її білизна сильно намокала. Тристан мав струнке і точене тіло плавця з чітко окресленими м’язами на грудях і животі. А нижче цього Санса не дивилася, щоб зайвий раз не червоніти від того, що її покійна мати назвала б непристойним. Але в неї є подруги, що за сумісництвом були сестрою та кузиною Тристана, і за сумісництвом тими, кого б її мати назвала «розпусними хвойдами». І обоє твердили, що вже час перейти з «невинних поцілунків у губи» до чогось більшого. Ну, нехай твердять. А що є більшим ніж поцілунок в губи вирішувати їй.

Від вина, яким Санса часто запивала гострі дорнійські страви, трохи паморочилася голова. Тепла вода трохи розвіювала цей туман, але отримана сміливість залишалася. Розповіді Аріанни та Тієнни про те, як чудово займатися коханням з тим, хто тобі подобається, тільки підливали олії у вогонь. Колись її від цього утримувала септа. А зараз… батько після смерті матері відіслав її назад у Староміст і сказав своїй доньці, що вона вже занадто доросла для гувернантки. Та й як тут стримуватися, коли її наречений, принц, як обіцяла їй мати, купається у сусідньому басейні, і навіть не помічає її.

Санса вирішила трохи розважитися. Аріанна розповідала їй, що раптове переривання прелюдії та обіцянка продовження через деякий час ще більше збуджує чоловіків, ніж повторення самого процесу. Старк ще не робила цього жодного разу, а Тієнна зараз писала листа старшим сестрам на Туманний острів. Дати пораду було нікому, та дівчина знала, як завести свого нареченого. Достатньо кількох поцілунків, ще менше — дотиків, і Тристан Мартелл готовий робити все, що вона його попросить.

Тож рудоволоса випірнула з басейну, і не прикриваючись стрибнула в сусідній до Тристана.

Молодший із дітей Дорана Мартелла був заскочений зненацька. За тих більш ніж півроку перебування Санси у Дорні юнак пізнав її як сором’язливу та невинну діву. А зараз вона поводиться майже як його кузина Тієнна — в тихому озері чорти ховаються. Більша частина її краси ховалася під водою, але й від того, що кохання його життя зараз так близько до нього і в настільки інтимній обстановці, принц відчув, як його член став тверднути.

Санса підпливла ближче і міцно поцілувала його в губи. Тристан відповів на поцілунок із нечуваним завзяттям. Його руки блукали по оголеній спині нареченої, а розум перебивав бажання стиснути її гарненькі округлі сідниці. Санса ж діяла не настільки стримано. Її долоня раптом опустилася до його члена і почала рухатися вгору-вниз. Тристан тільки дивувався, як від цих дотиків він ще не кінчив.

— Мій прекрасний принце, — прошепотіла вона йому в губи. — Не стримуйся. Я знаю, що ти хочеш мене.

Ці слова подіяли цілком належним чином. Тристан пригорнув її міцніше до себе, так, що вона відчула як його ерекція треться об її животик. Однією рукою він стис її сідниці, а іншою торкнувся вологої, ще незайманої квіточки між її ніг. Санса від настільки «невинних» дотиків стогнала майже так само голосно, як Аріанна у ліжку з її коханцями чи чоловіком. Переможно усміхаючись в думках, Тристан переніс руку із її сідниць на її груди. Спочатку він розминав красиві округлості Старк, після чого легко прокручував її соски між великим і вказівним пальцями. Стогони Санси перейшли в безсоромні крики, і Тристан тільки задавався питанням в голові, чому на ці стогони ще не збіглися всі, хто тут відпочивав.

— Леді Старк хоче мене? — зашепотів він їй на вушко.

— Страшенно, — простогнала вона і припала до його губ із ще більшим ентузіазмом. Тристан цілував її у відповідь з не меншим запалом. І крім цього посилив пестощі в районі паху дівчини. Погравшись із її складками, хлопець ввів всередину один палець. Санса різко зітхнула від приємного відчуття, і прискорила рухи на члені Тристана. Дорнієць ввів у неї ще один палець, і посовавши всередині знайшов маленьку чутливу горошинку клітора. Від цього стогони Санси перетворилися в гучний писк, а сама вона здригнулася всім тілом і обм’якла в його руках. Мартелл здивовано підняв очі: вона щойно кінчила від одного його дотику в цій зоні. Тому він міцніше обійняв її, і знову поцілував в губи.

— Ти ніколи не торкалася себе? — запитав він розірвавши поцілунок.

— Торкалася. Але… не настільки глибоко, — відповіла Санса тремтячим голосом.

— Ти хотіла зайнятися зі мною коханням тут, у басейні?

— Я лише хотіла зробити так, як мене вчила Арі. Розпалити тебе, а потім перерватися, і пообіцяти, що решта буде вночі.

— Упізнаю свою сестру. — Усміхнувся Тристан. — Сансо, я не кваплю події. Ти сама казала, що хочеш зберегти цноту до весілля.

— Тіа вчила мене й іншим речам. Що це можна робити ротом… чи просто торкатися один до одного. Я не думала, що ти змусиш мене кінчити швидше.

— Ну, схоже, вона не врахувала того, що попри всю твою просвіченість ти залишаєшся незайманою. — Тристан пригорнув її міцніше. — Але знаєш, я б хотів сьогодні вночі хоча б пообійматися з тобою в ліжку. І показав би тобі все, чого мене навчили Деймон і Еддард.

— Ти дружиш із Едом?

— Тепер ми свояки, і Арі стогне від нього на весь замок. І Квент за час його перебування з нами змінився в кращий бік.

Принц Квентін на вигляд був повною протилежністю брата. Якщо Тристан був високим і струнким, то його брат — приземкуватим і трохи горбатим. Де молодший був впевненим і спокійним, старший — імпульсивним і невпевненим. Санса чула, як Квентіна прозивали Жабою через непоказну зовнішність, і щиро жаліла його. Чимось це нагадувало їй ставлення деяких пихатих лордійчуків до Джона, тільки він, на відміну від принца, був принаймні вродливим.

Але Еддард, побачиши таку несправедливість щодо другого спадкоємця Дорну, вирішив усе кардинально змінити. Спочатку він почав тренувати Квентіна з мечем. Потім, коли принц набрав кращу форму, Еддард почав вчити його тактиці флірту. Принаймні на нього вказувала одна із подруг Аріанни Мірія Джордейн, котру Квентін зумів спокусити і затягти в ліжко. Санса повважала це зрадою, адже Квент був заручений із Джейн Фаулер, на що Тієнна, з котрою вона обговорювала «перетворення жаби у принца», посміялася, і сказала, що Джейн і її сестра-близнючка Дженнелін уже затягли в ліжко безліч шляхетних і не дуже хлопців та чоловіків як із близьких до Піднебесся територій, так і віддалених. І скоріше за все після такої практики Дженнелін точно не захоче когось, окрім чоловіка своєї сестри. Санса тільки дивувалася тому, як такі розпусниці могли походити від Перших людей.

— То сьогодні вночі…

— Я покажу тобі, де коридор для слуг. І постарайся стогнати не дуже голосно.

— Це ще не факт, хто з нас буде гучним, мій принце. — І Санса знову поцілувала свого принца в губи…

___

 

Десь у Вузькому морі

                    

Джон ледве ходив по розхитаній палубі «Леді Дейенеріс», опираючись на перероблене під костур ратище списа. Лише вчора архімейстер Марвін поставив його на ноги після того, як його паралізував дротиком мейстер Волкан. Згадуючи, як він допоміг Дені, коли народжувався Валарр, і той підлий дротик у найбільш неочікуваний момент, Джону хотілося плакати. Якби не це, він би зараз не тікав підібравши хвоста на сімох кораблях із п’ятьма сотнями людей (включаючи селян і слуг, які пішли за ним і Дені), майже порожніми в плані провізії трюмами і шістьма новонародженими драконами. Драконами! Якби два роки тому йому сказали, що на нього нападе божевільний дядько Теона і змусить його тікати в Ессос, поки дракони не підростуть, Джон би посміявся і налив би тому, хто це сказав, повний ріг елю. А зараз він би все віддав за можливість осушити хоч би піврогу цього збадьорюючого напою. На жаль, архімейстер був категоричним — жодного алкоголю протягом тижня. Навіть елю. Чому йому так не пощастило саме зараз?

Червона комета світила майже так само яскраво, як і сонце, і Джон був певен, що сьогодні вночі вона затьмарить місяць. Дивне знамення за словами архімейстера означало повернення драконів. Як він, а разом з ним Сарелла (Джон миттю зрозумів близькість Сфінкса з Червоним Змієм) розповідали, комета завжди з’являлася, коли народжувалися нові дракони. Коли принци Джекейрис, Люцерис та Ейгон (майбутній Ейгон ІІ) вилупили своїх драконів, комета віщувала велику битву з їх участю. І справді, через майже десять років розпочався сумнозвісний Танок Драконів. Війна, що погубила як тисячі людей, так і багатьох драконів. Ертур, побачивши цю комету в небі, сказав, що скоро принцеса поверне свій трон. З вогнем і кров’ю, як це й заведено. Джон на це лише підтакнув йому, Першому мечу Королівської Гвардії Дейенеріс із дому Таргарієн, Першій Свого Імені, Неопалимій Матері Драконів. Нові титули дружини змушували його вважати себе лише королем-консортом, та Дені швидко його заспокоїла, і сказала, що він правитиме разом з нею. На рівних правах. Так само, як вони разом правили своєю вотчиною. Спогади про те, як вони покидали ще димучі руїни містечка і замку, все ще ятрили його душу. І він знову занурився у те недавнє минуле, коли він лежав без сили та здатності поворухнутися…

<Flashback>

Прокинувшись від напівмертвого сну, Джон спробував поворушити руками. Не вийшло. Схоже, отрута все ще діяла і її дія не закінчиться ще довго. Перше, що він побачив — морду Привида, який стояв над ним, втупившись своїми рубіновими очима. Якщо Привид тут і живий, отже Юрон Ґрейджой не зміг захопити його, і він усе ще на Туманному острові. Але у повітрі відчувався сморід диму і нагару — битва і підпал все-таки йому не примарилися.

Поруч у кімнаті архімейстер Марвін щось розігрівав над невеличким вогнищем і заливав у флакон із темного скла. Напевно це підібрана протиотрута. Джон тільки зрадів би цьому, адже не хотів так надовго втрачати здатність ходити.

— Бачу, ви прокинулися, мілорде. От і чудово. Я саме приготував антидот від цієї паралізуючої отрути. Досі не можу повірити, що це зробив мій друг Волкан. Я вважав його сильнішим, а він… та годі про це. Про мерців, як то кажуть, або хороше, або нічого.

— Хто його вбив? — одразу поцікавився Джон.

— Сер Рікард зробив це одразу, як побачив, що поруч із ним лежить установка для пускання таких дротиків.

— Чорт! Він зізнався мені, що зробив це під тиском з боку Цитаделі. А коли знерухомив мене, то приєднав інший пусковик для дротиків, щоб я міг вбити Тайвіна Ланністера.

— Якщо чесно, я знав про змову Цитаделі проти Таргарієнів і прибув сюди, щоб застерегти вас від неї. Я вивчав щоденники усіх мейстерів попередніх десятиліть, і чим більше я дізнався, тим сильніше бажав знищити це кодло сірих овець. Вони влаштували диверсію в Саммерголі, в результаті чого експеримент старого короля Ейгона із виведенням драконів провалився, а замок став руїною. І це лише вершина гори з їхніх злодіянь. Та зараз не про це. Випийте цей антидот, і десь за годину встанете на ноги.

— Чи можу я вам вірити після того, як ваш друг зрадив мене? — недовірливо підняв брову Джон.

— Я б ніколи не відплатив злом за те добро, яке ви зробили для мене і моєї учениці. Ви прихистили нас, дали нам їсти і пити та можливість тримати тіла в чистоті. Від сьогодні я зобов’язаний вам, лорде Фоґстарк, і вашій дружині, леді Дейенеріс.

— Ученицю? То Аллерас — дівчина? — Джон не приховував здивування.

— Так. Леді Сарелла Сенд, донька шановного Оберіна Мартелла, котрого я також вчив іще до того, як отримав звання архімейстера.

— Тепер ясно, чому мій торговельний посол так близький до вашого послушника, а Сем мало не цілується з нею на самоті. Давайте свій антидот.

Пійло було гидким із гірким смаком та обпікало горло. Але Джон витерпів це випробування і вирішив чекати годину, перш ніж підвестися.

Та не довелося.

— Мілорде! — до нього вбіг Векс. — Мілорде! Леді Дейенеріс. Я… я не знаю як, але вона пережила пожежу, так само як і лорд Валарр, і тепер у неї є дракони!

— Ти що, попелу нанюхався, Векс? — здивовано запитав Джон.

— Я не брешу. Вона вийшла із спаленого крила замку вся у сажі та попелі, з вашим сином на руках і шістьма драконами. Те крило палало як у Сімох пеклах, а леді вийшла неушкодженою, тільки голою.

— То якого хріна ти мені тільки тепер це кажеш?! Ану підсоби мені. Поки архімейстер не бачить, я спробую вийти звідси і все побачити власними очима.

Векс підставив своєму лорду плече, і так вони обоє рушили на вулицю. Ще на виході Джон побачив натовп, що дивився вперед. Джон одразу зрозумів на що, чи точніше на кого вони всі дивляться. Посеред спаленої площі стояла його дружина. Ертур закутав її у свій плащ, що дуже потішило Джона, але те, що в неї на плечах справді сиділи дракони, змусило його занепокоїтися.

— Матір драконів! — скандували всі присутні.

Джон наказав Вексу стати на коліна, і допомогти своєму лорду це зробити. Дені схоже не бачила його, і це трохи засмучувало. Але побачив Ертур. І одразу підійшов до нього, простягнувши руку.

— Встаньте. Не гоже королю стояти на колінах.

— Я не король, Рікарде, і ти це знаєш.

«Нічого ти не знаєш, Джоне Сноу», — промайнуло в голові у Ертура.

— Ваша дружина королева, а отже і ви король за правом одруження. Тож встаньте, і стійте разом з королевою.

— Я б залюбки, друже, та клята отрута досі діє. Векс мене ледве сюди дотягнув.

— Тоді не відмовляйте своєму гвардійцеві у руці допомоги.

Ертур підвів Джона і повів до ошелешеної дружини.

— Ти витріщаєшся, — привітала його Дені.

— А ти ніби привида побачила, — відповів Джон.

— Джиккі казала мені, що Ертур відніс тебе нерухомого. Ти знаєш, що я в той момент подумала?

— Дені, те, що мене паралізував дротиком мейстер Волкан, не означає, що треба вчиняти акт самоспалення. Хоча мушу сказати, я здивований тим, що вогонь тебе не бере. Як і нашого сина, до речі.

— То це був мейстер?

— Йому пригрозили смертю. Але він дав мені інструмент для вбивства Тайвіна Ланністера, бо недооцінив вишкіл наших воїнів. На щастя, ми перемогли ворогів, і я не мусив використовувати його останній дарунок.

— Я думала… я думала, що тебе вбили. Я на мить відчула безсилля, ніби вся вага світу тисне на мене. Але ти вижив. Наш син вижив. Зграя вижила. І тепер у нас є шестеро драконів.

— Про це вже поговоримо за більш формальної обстановки. — і Джон ніжно її поцілував в губи.

___

— Варто мені залишити вас самих на тиждень і ви розносите пів острова, — жартома посварив їх Оберін. — Гаразд, покінчимо із жартами. Поки Елія допомагає відкачувати Теона, мого любого зятя і батька мого ще ненародженого онука, я мушу знати все від йоти до йоти: хто на нас напав, чому з тридцяти всіх наших кораблів залишилося тільки сім, і звідки у нас взялися дракони?

І Джон, Ертур та Дейенеріс розповіли Червоному Змієві усе від початку до кінця. Від моменту, коли мейстер Волкан паралізував Джона дротиком і аж до кінця, коли Дейенеріс отримала титул Матері Драконів.

— Ні хріна собі. Якби знав, залишився б тут. З усіх покидьків Юрон Ґрейджой посідає третє місце в моєму списку ворогів після того, як розграбував торговий корабель Сареллиної матері, а її вбив. Без образ, Елларіє, я люблю тебе, але Сарелла заслужила сатисфакції за матір — їй тоді було від сили десять. Але ми не про це. Узурпатор мертвий. Загинув від ікол дикого кабана на полюванні. Усі сподівання Тайвіна Ланністера на те, що зять нарешті перестав пити, зійшли нанівець. Лорда Старка, як і решту верховних лордів, запрошено на похорон. Королем проголосили Томена, та я сумніваюся, що він хоч знає як працюють королівські укази. Фактично Тайвін Ланністер узурпував владу як лорд-захисник при малолітньому королі. Тому краще нам залягти на дно десь у віддалених місцях. І це практично неможливо, враховуючи що з нами троє лютововків і шестеро драконів — поголос піде по всьому Ессосу, а звідти у Вестерос, і тоді нам точно не жити.

— То куди нам іти? — поцікавився Джон.

— Найближчі до нас із Вільних Міст Браавос, Пентос і Лорат. Та я б не ризикував відпливати туди, бо вони близькі до Королівської Гавані. — розпочав Ертур.

— Якщо відпливати далеко, то чим далі, тим краще, — приєднався Тіріон, котрий все ще притуляв до обпеченої щоки лід. — Ми можемо висадитися у Лораті чи десь біля півострова Сокира, і звідти рушити у Норвос чи Когор. Гадаю, у Норвосі леді Мелларіо, братова принца Оберіна буде нам рада.

— Тоді тупцятимеш туди на своїх коротких ніжках сам, карлику. — Скоса блимнув Червоний Змій. — На нас ще на півдорозі налетить халасар дотракійців, які вб’ють Джона і решту чоловіків, нашу королеву зґвалтують, а драконів виміняють у першому-ліпшому місті на кілька тисяч коней. Треба кудись в інше місце.

— Слідуйте за кометою, — раптом втрутилась Мелісандра. — Комета це знак від Володаря Світла. Він прихильний до лорда Джона і королеви Дейенеріс, і з його поміччю ми дістанемося туди, де вас приймуть із почестями.

— А де була прихильність вашого Володаря Світла, коли на нас напали?! — прогарчав Ертур. — Де він був, коли мого лорда, сина мого друга, знерухомив слуга, а принцеса опинилася у пастці і лише дивом виявилась стійкою до вогню?!

— Шляхи Володаря Світла незвідані. Безбожник Юрон Ґрейджой спалив ваш замок, але з цього вогню, крові та смертей вийшли дракони. А у світі немає ближчих до Володаря Світла істот, ніж вони.

— Я схильний вірити жриці, — приєднався Оберін. — Червоні жриці це вам не якісь там шарлатани на зразок мейгі чи піромантів. Тільки я б хотів знати, де нас приймуть із почестями.

— У Головному Храмі Володаря, що у Волантисі. Там ви знайдете давнього друга, що був прихований від усіх, і дізнаєтесь відповіді на всі питання. Наприклад, чому у лорда Джона така потужна аура, і що змушує так званого Короля за Стіною іти на південь.

— Я також згоден із жрицею, — втрутився Ертур. — Я знаю, хто цей давній друг, і що Червоні жерці та жриці завжди дотримуються обіцянок.

— А я завжди хотів на власні очі побачити знать Старого Волантиса, що їздить верхи на слонах, — приєднався Тіріон. — І подейкують, що тамтешнє вино нічим не гірше арборського. Я підтримую ідею леді Мелісандри.

— Тоді і я з вами згоден, — поступився Джон. — Але слід попередити батька, що ми живі-здорові, і хай чекає звісток про лютововків із сходу. Усі зі мною згодні?

— Так! — відповіли в унісон присутні.

— Архімейстере, я не можу вам наказувати писати лист… — почав Джон.

— Я сам пошлю звістку. Ворона можуть перехопити, але ніхто ніколи не перехопить таємне послання від Дейна.

— Тоді роби те, що повинен, Ертуре…

< end of flashback >

___

Спустившись у їхню з Дені каюту, Джон з полегшенням сів на ліжко. Антидот хоч і подіяв, та як казав архімейстер, його дія була швидшою на твердій землі, ніж на хиткій корабельній палубі. Попри це він продовжив стояти на своєму — ніхто не повинен бачити новонароджених драконів. Так думав він, і так думала Дейенеріс.

І ось знову скрипнули двері, впускаючи всередину зблідлу Дені. Його дружина до цього плавала на кораблях, і з нею все було гаразд. А тепер, за два дні шляху, її знудило вже невідомо скільки разів. Точніше, після десятого усі збилися з рахунку. Сарелла і архімейстер знаходилися на іншому кораблі, де доглядали важкопоранених разом із Семом і групою мандрівних цілителів та лікарів, очолюваних волантійкою Талісою. Джон прийняв її десь місяць тому, щоб зменшити навантаження на мейстера Волкана, і дівчина виявилася вправною. Вона чудово розбиралася у лікувальних травах і наданні допомоги при пораненнях чи опіках. А пізніше Оберін розповів йому, що це донька одного з триархів Волантиса Мелакво Мейгіра, котра втекла з дому, бо колись раб врятував життя її молодшому братові, коли той мало не втопився, і замість подяки раба було вбито за те, що торкнувся вищого за рангом. Джона також обурила така жорстокість, і крім цього здивувало, що Мартелл володіє такою інформацією. На це Червоний Змій відповів, що бачив її портрет на афішах розшуку ще у Волантисі і впізнав її з обличчя. Джон вирішив не видавати дівчину батькові при висадці, адже вона не зробила йому нічого поганого, а навпаки, робить добру справу, що вартує похвали. Цікаво, чи зможе вона пояснити, що не так із його дружиною?

— Знову? — запитав він у неї.

— Я перенесла жахливу бурю будучи новонародженим немовлям, а зараз мене рве від найменшого крену, — люто відповіла вона. — Я Матір Драконів, Неопалима, і повинна бути сильною, а натомість не можу втримати в своєму шлунку обід.

— Я також цього не розумію. А що кажуть Іррі та Джиккі?

— Не знають, бо дотракійці, як відомо, не плавають по морях, та про всяк випадок рекомендують порахувати дні.

— Дні? Які саме? Чи не після останньої крові?

Дені раптом широко розплющила очі і ляснула себе по лобі.

— Яка ж я дурепа! Вони саме це мали на увазі, а я не здогадалася з цим усім рейвахом. Старі Боги, в мене майже тиждень як затримка. Схоже… схоже…

— У нашого Валарра буде братик чи сестричка, — закінчив за неї Джон.

— О боги! Я мушу перевіритися у архімейстера. Або ж Іррі мені підкаже, вона казала мені, що допомагала повитусі в своєму халасарі. Якщо я справді чекаю дитину, то…

— Діти це завжди благословення богів, кохана. Але як на мене, давай краще поговоримо про твоїх інших дітей.

— Ти про драконів? І що тебе в них непокоїть?

— Їхня безіменність. Мені набридло називати їх за кольорами.

— Хочеш обрати для них імена?

— Ми це зробимо разом. Ти назвеш трьох, яких тобі подарував Іліріо Мопатис, а я — тих, що нам передав батько. Як на мене це справедливо.

— Ну гаразд. Тоді почнемо? Я перша.

— Ти завжди перша, моя королево, — жартома вклонився Джон, підійшов до клітки з драконами і відчинив її. — Почнемо з того, хто обпік мені руку ще в яйці. Як назвемо цього чорного?

— Балеріон. Тільки таке імˈя повинен мати дракон, що дуже схожий на нього за описами.

— Сподіваюся, що колись він спалить армію Ланністерів та Скелю Кастерлі, як це зробив його тезка. — Усміхнувся Джон. — А цей зелений красень? Невже Ваґар?

— Ні. Ваґар була не тих кольорів і значно старшою. А от він мені нагадує Вермітора, на якому літав Старий Король. Тож я обираю саме це імˈя для нього.

— А цей золотий?

— Тессаріон. Історія його життя не така велична, як у Балеріона чи Вермітора, але мені подобається. А тепер твоя черга. Як зватимуть цього червоного змія?

— Нагадай, як звали дракона Порочного Принца?

— Караксес. Що ж, імˈя непогане, та й вони обоє схожі. А цього жовтого?

— Мелеїс. Мені подобалась життєва історія принцеси Рейніс і я дуже шкодував, що вона не стала королевою. Вона герой, адже не втекла від величезної Ваґар та Сонцежара, і ледь не вбила Ейгона Узурпатора. І її дракон був приблизно таких же кольорів, як наш.

— А цей біло-блакитний?

— Я все думав над його іменем, і мені дещо спало на думку. Як валірі      ською «зима»?

— Sṑnar. Ти хочеш назвати його на честь найлютішої пори року?

— Не тому що хочу, щоб він був лютим як зима, а тому що дивлячись на нього, я згадую сніги на Півночі. А як валірійською «сніг»?

— Sṑna.

— Звучить близько. Тож гадаю, Сонарес буде для нього ідеальним.

— Чудово. Що ж, ми обрали імена для драконів, а тепер час зробити дещо інше.

— І що?

— Якщо я вагітна, то це чудово. Але якщо ні… нашим драконам так чи інак потрібні вершники. — І Дені палко припала губами до Джона, знаючи, що тільки цим усе не обмежиться…