XXI

XXI

 

 

Туманний острів

— Хто прийшов цієї ночі, щоб постати перед Божим Ликом?! — твердо вимовив Джон.

— Леді Елія із дому Мартелл, дівчина легальна та шляхетна, прийшла сюди, щоб вийти заміж. Хто бере її? — відповів йому Червоний Змій.

— Лорд Теон із дому Ґрейджой, спадкоємець Залізних островів, юнак шляхетний і легальний, — відповів Теон. — Хто віддає її?

— Принц Оберін Мартелл, її батько.

— Чи береш ти, Еліє із дому Мартелл, лорда Теона із дому Ґрейджой за чоловіка? — запитав Джон Елію.

— Беру, — відповіла Елія.

— Чи береш ти, лорде Теоне із дому Ґрейджой, леді Елію із дому Мартелл за дружину?

— Так. Беру, — видихнувши відповів Теон.

— Тоді станте на коліна перед Святим Ликом і просіть Старих богів милості.

Теон та Елія стали на коліна і поринули у молитву. Північний обряд було вибрано зі згоди обох наречених. Теон зрікся віри у Втонулого Бога, бо його життя у цій вірі було просто нестерпним. Елії ж сподобалося те, що північний обряд буде значно коротшим ніж південний. Усі були задоволені таким розкладом і тільки вітали це.

— Можете накрити наречену плащем, — мовив Джон. Теон зняв із плечей Елії жовтогарячий плащ із пронизаним списом червоним Сонцем, і замінив його чорним із золотим кракеном, після чого підняв її на ноги.

— Можете поцілувати наречену на знак скріплення шлюбу, — мовив Джон, і Теон із задоволенням поцілував наречену в губи. — І можна не так завзято, — пожартував Джон і божий гай наповнився смішками.

Коли церемонія закінчилася, розпочався невеликий бенкет. Лише для найближчих друзів та родичів. Джон на знак дружби подарував Теону меч із прикрашеним драконовими діамантами руківˈям, а Елії — прикрашений тою ж коштовністю панцир. Попри здавалося невелике значення цього весілля, бенкет виявився значно веселішим, ніж у її батька. Оберін розповідав усім прибулим, як переміг Гору. Сер Деймон та сер Озрік влаштували щось схоже на невеликий турнір, що закінчився внічию. Усім також сподобався красивий дует Санси та Дейенеріс, що виконали баладу про Еймона Лицаря-Дракона та як він боронив королеву Нейрис від короля-негідника. А потім усі слухали красиві пісні дотракійців, які співали служниці володарки острова Джиккі та Іррі. Джон вкотре переконався, що зробив правильний вибір у вигляді співпраці з народами ближнього Ессосу.

Коли Джон саме хотів відлучитися для розмови з Ертуром, до нього підбіг Магго, один з охоронців гавані.

— Крове моєї крові, сюди причалив якийсь дивний корабель.

— Як він виглядав?

— Із чорними вітрилами і таким же восьминогом, якого носить ваш друг на плащі.

— Я зараз їх зустріну.

Джон вийшов до брами і побачив процесію із двох десятків вершників. Передня пара здавалася найдивнішою — карлик і жінка. Карлика Джон впізнав легко — Тіріон Ланністер власною персоною. Жінка ж була фому незнайомою, та він упізнав знак на прапорі — схоже, це була сестра Теона. Джон не знав, радіти гостям чи ні.

— Ласкаво просимо на Туманний острів, лорде Тіріон і леді Яро. Чим завдячуємо візиту?

— Весіллю мого любого братика, про яке ви скромно промовчали. Точніше, мій дядько Родрік повідомив мене, і я подумала, що варто привітати брата.

— А дорогою зустріла мене. Карлика, якого рідний батько ненавидить настільки, що прогнав із дому за одну невелику пˈянку на честь того, що мій старший племінник сів у калюжу, — продовжив Тіріон.

— Знаючи вас, лорде Тіріоне, маленька пˈянка за вашими мірками це весела пиятика за мірками Вестеросу, — реготнув Джон. — Тоді ласкаво просимо на бенкет. Ви саме вчасно.

— Тіріон Ланністер ніколи не запізнюється на масштабну пиятику! — гордо розтягнувся в сідлі Тіріон, після чого спішився.

Коли Теон побачив нових гостей, то просто застиг на місці.

— Яра! — скрикнув він. — Я… коли я бачив тебе востаннє, ти була товстою і з прищавим обличчям.

— Усі ростуть і змінюються, братику. Ти ж виріс і он, наречену знайшов. А коли я бачила тебе востаннє, ти рюмсав після того, як тебе духопелив Родрік, — відповіла Яра.

— Дозвольте мені привітати вас із одруженням, лорде Теоне, — приєднався до розмови Тіріон. — Я не вправний дарувальник, але знаю, що подружнє життя має бути веселим. А які веселощі без хорошого вина? Бронн, Мероне, несіть сюди діжку. — Колишні перекупні мечі притягли здоровенну діжку з якогось заморського дерева. — Справжнє хурмове вино із самого Мієрину. Десять років витримки. Принаймні так сказав леді Ярі пограбований винар, що плив до Королівської Гавані з Волантису. Королю така розкіш і так би обламалась, адже мій батько, якщо вірити Варісу, збирається заморити нашого короля відсутнісю мˈяса, вина та хвойд. Вважайте це спільним подарунком від домів Ґрейджой та Ланністер.

— Дякую, лорде Тіріоне. І тобі, сестро. — Теон підвівся з-за столу і обняв Яру на очах усіх гостей. Яра відповіла на обійми, і здавалося, сплакнула.

— Гаразд, дозволь представити тобі мою дружину і майбутню леді Пайку. Леді Елія Мартелл, донька принца Оберіна Мартелла і його дружини леді Елларії Сенд, — порушив мовчанку Теон. — Еліє, люба, це моя сестра леді Яра.

— Я не леді, — відповіла Яра. — Я морячка і капітан корабля. «Чорний Вітер» плаває під моїм командуванням, брате. Хоча це для тебе дріб’язок. Ти ж тепер лорд-капітан східного флоту Півночі.

— Він ще вчиться цьому в сера Девоса і капітана Гролео, — відповів Джон. — Але талант до командування у нього є. Ми готуємо експедицію на Крокуючі Камені. Пірати з Тайроса вже заколупали короля до печінок.

— Лорде Джон, чи можна вас на два слова? — запитав Тіріон.

— Авжеж.

Коли вони відійшли достатньо далеко, Тіріон одразу зашепотів.

— У мене для вас новини. Неприємні.

— Що може бути неприємним?

— Мій батько збирається вам помститися. За свою честь та честь Джофа.

— Що? На дідька Руці Короля знищувати васальний дім?

— Бо на превеликий жаль, усі діти Серсеї не від Роберта. Вони є дітьми мого старшого брата.

— Звідки ви це взяли?

— Я читав про всі шлюби між Ланністерами і Баратеонами. І в усіх випадках діти виглядали як Баратеони. А діти Серсеї виглядають як чистокровні Ланністери і ти це бачив.

— Це ще нічого не означає. Де докази?

— Варіс розповів мені розмову батька і Серсеї. Мою сестру дуже своєрідно покарали: вона народить королю дитину. Від нього. І ще він колись давно застукав моїх брата і сестру за милими поцілунками. А пташечки Варіса безліч разів бачили, як Джеймі порав її. Сумнівів нема жодних.

— Тоді до чого тут ми?

— У лорда Валарра більше прав на трон, ніж у Томена й Мірселли разом узятих. Батько готовий на все, щоб кров Ланністерів правила Сімома Королівствами. Навіть на вбивство дітей. Тому краще посильте охорону.

— Це абсурд! Ми не готуємо повстання проти корони. Лорду Тайвіну не варто здіймати бучу.

— Так само казав король Ейрис, коли наказав відчинити для нього браму Королівської Гавані.

— Я прийму до уваги ваше попередження. А що від нас треба конкретно вам?

— Притулок. Батько виставив мене із скелі Кастерлі за те, що я перечив йому. Ну як, виставив. Збирався мене вбити. Варіс попередив мене і я вчасно втік на Світлий острів, куди саме пристала Яра. Вона переконала мене вирушити з нею сюди, і я згодився. А коли ми зробили зупинку в порту Сонцесписа, пташечка Варіса повідомила мені всю інформацію про плани батька щодо вас. Тому я й просив Яру мчати на всіх вітрилах, бо ми боялися, що прибудемо на пожежу. Радий, що встигли вчасно.

— Дякую, що допомогли мені. Я повідомлю леді Дейенеріс та лорда Семвела, щоб знайшли для вас зручні покої.

— Це вам дякую. А тепер повернімося на бенкет. Бо не може бути так, що я вже годину на весіллі і досі не випив жодної краплі…

 ___

 

Теон вважав цей день найщасливішим у своєму житті. Він одружився, отримав посаду і нарешті зустрів свою сестру. О, у нього було стільки всього, щоб розповісти. І він обовˈязково це зробить завтра. Чи після завтра. Та будь-коли. Але зараз краще дізнатися, чи надовго його сестра прибула.

— Ти надовго сюди? — запитав Теон.

— Поки батько не прийде до тями, чи не помре.

— Що? Це як?

— А ось так. Тебе давно не було на островах, братику. А за цей час багато чого змінилося. Батько геть збожеволів і схибнувся на Старому Шляху. Готує нове повстання. Тебе зовсім забув. А за спадкоємицю вибрав мене. Я з чотирнадцяти років плаваю на «Чорному Вітрі» і бˈюся як чоловік. Дядько Віктаріон як завжди покірно слухає батька. А дядька Юрона прогнали десь через два роки після того, як тебе забрали заручником. За те, що наставив роги дядьку Віктаріону. Я ще ніколи не бачила його таким сумним і лютим.

— А дядько Ейрон?

— Ще гірший ніж батько. Кілька років тому потонув під час шторму. Але вижив, і змінився докорінно. Тепер він жрець Втонулого Бога і проповідує на Старому Віку.

— Дядько Ейрон став одним із тих святош? — не повірив словам сестри Теон.

— Єдина радість з цього те, що він більше не пиячить як свиня. Пайк уже зовсім не той, що був десять років тому.

— А мама. Що з нею?

— Сидить у Десятивежжі та оплакує Родріка з Мероном. Дядько Родрік зарився у бібліотеці і щось робить, тільки якщо мейстер принесе йому листа від невдоволених.

— Десять років оплакує двох покидьків, які духопелили мене за першої ж можливості?

— А ще весь час питає як її Теон, як її маленький хлопчик. Ти мусиш відвідати її та познайомити з Елією. До речі, ти з нею тільки тому, що лорд Старк наказав? Чи тому, що відчуваєш щось до неї?

— І те і інше. Вона повна протилежність своїй покійній тезці. Бо я не чув, щоб принцеса-консорт Рейгара Таргарієна колола всіх, хто їй не подобався, списом. Просто як ти, якщо ти звичайно ж не брешеш.

— Ого. Ти вже спав з нею?

— Ні. Не хочу, щоб Червоний Змій зробив зі мною те саме, що зробив майже місяць тому з Горою.

— Ну, тоді будь готовий дізнатися, що всі жінки, яким подобався твій член казали тобі це тільки через те, що ти їм платив.

— Джон мене просвітив у цьому питанні. Я буду готовий до того, що моїй дружині може бути трохи неприємно. Але зараз ходімо на бенкет. Я страшенно хочу спробувати це вино з хурми…

___

 

Вінтерфел

Еддард спускався гвинтовими сходами крипти. Гауленд повідомив його, що десь біля саркофагів лордів Рікона та Крегана Старків він знайде те, що по праву належить Джону. Пов’язане із Пактом Льоду і Полум’я. Лорд Старк знав про цей пакт усе — і факти і домисли. Пакт Льоду і Полум’я було укладено приблизно у сто одинадцятому році від Завоювання Ейгона між лордом Вінтерфела Креганом Старком і принцом Джейкейрисом Веларіоном, старшим сином королеви Рейніри. Згідно з ним, спадкоємець принца Джейкейриса мав пошлюбити доньку лорда Вінтерфелу. Потім, на превеликий жаль, принц загинув, а корона перейшла його брату по матері Ейгону ІІІ, який занедбав угоду, укладену мерцем. Та не це збурювало розум лорда Старка, а перекази, згідно з якими Вермакс, дракон принца, так сподобав гарячі джерела Вінтерфелу, що відклав у крипті яйця. Це було не що інше як легенда. Але раптом це правда.

Нед нарешті знайшов могили своїх пращурів. Статуї лорда Крегана та лорда Рікона здавалися безликими — вологість з плином часу стерла риси їх облич. Залізні мечі в їхніх руках наскрізь заіржавіли, а кам’яні лютововки біля ніг перетворилися на якісь безформні брили.

Та не статуї цікавили Еддарда. Він торкнувся рукою до меча лорда Крегана, і витяг його із кам’яних пальців. Потім оглянув стіну. І побачив у ніші між Ріконом та Креганом щілину. Гауленд казав, що меч Крегана є ключем. Еддард вставив меча в щілину і провернув його за годинниковою стрілкою.

І сталося те, чого він не очікував. Стіна від’їхала вбік, і перед ним постало те, що не давало йому спати після розмови з другом.

У овальних заглибленнях лежали три драконячі яйця. Перше було криваво-червоним без жодних вкраплень інших кольорів. Друге покривали смуги жовтого, жовтогарячого, та бурого кольорів. Третє ж знизу було темно-синім, і цей колір поступово блід, переходячи на вершині у білий. Таке могла створити тільки потужна магія.

Еддард обережно вийняв яйця з ніш. Вони були теплими і легкими в руках. Старк поклав їх у висячу на плечі торбу, після чого знову зачинив схованку. А потім чимдуж швидше помчав у свій солярій. Ці речі точно були не для зайвих очей.

Уже на самоті лорд Старк переклав яйця у одну з непотрібних дубових скринь. Після чого впав у крісло і глибоко задумався. Над тим, яку фатальну помилку вчинив його батько. Це ж він запропонував ці кляті заручини Брандона з Кейтлін та Ліанни з Робертом. Усе заради повстання проти правлячої династії. Повстання було потрібним, безумовно. Після полону в Долині Сутінок Ейрис зовсім з’їхав з глузду. Та кінцева мета мала бути іншою. Великі Доми мали підтримати Рейгара і звести його на трон. Натомість лорди вирішили знищити Таргарієнів взагалі. Від Ейриса до маленького Ейгона і ненародженої Дейенеріс. О боги, як же добре, що він зміг врятувати і Дені, і Джона.

Майбутнє королівства буде у надійних руках. Тільки спершу треба нарешті поділитися з Джоном правдою про його походження. Бо інакше він не зможе вступити на трон. Докази у нього є. Тож залишається тільки скликати у Гаренголі Велику Раду лордів, і завершити те, що не зміг Рейгар. Зима близько, і якщо Ланністери не вб’ють Роберта до цього, потім буде пізно.

Раптом його зацікавив один лист. Він був запечатаний не лютововком Старків, а емблемою Цитаделі. Схоже на якийсь ненадісланий лист. Цікаво куди?

Нед зламав печатку і почав читати. Це був почерк мейстера Воллеса, попередника Лювіна. І писав він…  ні, не може бути.

Мейстер звітував конклаву. І йшлося в листі про те, що повстання задумували не лорди. Повстання Роберта Баратеона було всього лише завершальним етапом у великій змові. Але не великих домів, а мейстерів.

Лорд Старк уже давно вважав заручини Брандона і Ліанни дуже і дуже підозрілими. А тепер усе стало на свої місця. Мейстер Воллес мав чітке завдання — вбити в голову його батьку, що шлюби його дітей із південними леді та лордом це дуже вигідна річ. Авжеж, тільки вигідна для Цитаделі. Дракони, магія та багато інших дивних речей, чию природу Цитадель не могла пояснити, не мали місця у світі, який вона збиралася збудувати. Це просто жах. Невже навіть мейстер Лювін такий же?

А потім Еддард побачив ще одну записку. Розгорнувши її, лорд Вінтерфела прочитав послання свого вірного слуги:

Мілорде, якщо ви читаєте цю записку, отже ви знайшли копію того листа, що мій попередник відсилав до Цитаделі. Одразу зізнаюся вам: я не є членом тієї огидної змови. Наявність у ланцюзі ланки з валірійської сталі робить мейстера ізгоєм серед братів. Мене послали до Вінтерфела виключно з бажання відіслати «неправильного» подалі. Та я не можу розповісти так багато листом. Як тільки прочитаєте це послання — одразу йдіть до моєї башточки. Там я зможу розповісти вам більше. Ваш покірний слуга мейстер Лювін.

У цей момент в голові Еддарда Старка все перемішалося…

___

 

Королівська Гавань

 

Тайвін Ланністер із стоїчним спокоєм вислуховував зачитувані мейстером Пайселом листи від невдоволених лордів. Таких виявилося чимало — Монфорд Веларіон, Арон Сантагар, Андерс Айронвуд, Франклін Фаулер, Метіс Рован, Пакстер Редвин, Алістер Флорент, Джайлз Розбі та ще чимало інших. І в листах йшлося не лише про те, що дітовбивця може обіймати посаду Руки Короля. Останній лист, що саме читав Пайсел, був вкрай гірким. Стосовно його планів щодо внесення роздорів між присяжними домами Тірелів.

— «Вельмишановний лорде Тайвіне Ланністер, у світлі останніх подій, а саме суду поєдинком на Туманному острові, я змушений повідомити вам, що відмовляюся від виявленої для дому Тарлі честі — шлюбу мого спадкоємця Дікона з вашою онукою принцесою Мірселлою. Лорд Тірел, мій сюзерен, вважає ваш наказ про вбивство принца Ейгона і принцеси Рейніс обурливим, і я з ним погоджуюсь. Зараз, коли ви читаєте цього листа, принцеса Мірселла уже повертається до Королівської Гавані. Моє рішення обдумане і остаточне. З повагою, лорд Рендил Тарлі, володар Горн-Гіллу». Мілорде, це вже як на мене занадто. Лорд Тарлі зазвичай не діє без довгих та ретельних роздумів. Це неповага.

— Скоріше відраза до ваших наказів, — відповів Ренлі. — Вищеперелічені лорди під час повстання підтримали Таргарієнів. А витівка Червоного Змія з сером Ґреґором тільки розпалила їх ненависть. Якщо вас не змусять покинути пост — у нас спалахне нове повстання…

— Я почув достатньо! — спаленів лорд Тайвін. — Грандмейстере, напишіть кожному лорду однакове коротке повідомлення: «Лева не цікавить думка овець». Лорде Бейліш, скільки бідних співців тиняється Блошиним Дном?

— Достатньо на усіх розлючених лордів. Ви думаєте про те саме, що я? — лукаво усміхнувся Мізинець.

— Так. Зберіть їх усіх, заплатіть достатню кількість золота і скажіть, що всі забули про те, що більше нікому чути, як плаче дощ над Кастамером. Навіть найгірші з бардів зрозуміють, що ви маєте на увазі.

— Зрозумів вас якнайкраще, мілорде.

— Є ще якісь нагальні питання?

— Ні, мілорде, — відповіли в унісон радники.

— Тоді засідання закінчено. Якщо буду потрібен — я у своєму солярії.

Пітир Бейліш покинув залу засідань у піднесеному настрої. Тайвін Ланністер своєю пихою розпочав нову цивільну війну. Якщо дорнійці та лорди Розлогу піднімуть повстання, Старки точно вступлять у битву, і буча буде неймовірною. О, це буде незабутнє видовище. Під це варто хильнути чарочку.

— Так мовив він, так мовив він, із Кастамера лорд. Як плаче дощ над замком тим, не чує більш ніхто, — промугикав Мізинець проминаючи чотирьох гвардійців Ланністерів. — Гей, хлопці, ви знаєте слова цієї пісні?

— Не ображайте нас, — відповів старший.

— Радий чути, наскільки солдати нашого Руки вірні своєму лорду.

— Ми просто пам’ятаємо, що лорд Тайвін зробив для того, щоб ця пісня зˈявилася, — відповів третій у ряді. — Мій дід був одним із тих, кого поховали живцем у Кастамері, тож співаючи цю пісню ви насміхаєтеся із його смерті.

— О, перепрошую. Не знав. Гаразд, зустрінемося завтра, хлопці. Мені ж треба відвідувати засідання ради. Хорошої варти…

__

 

Сонцеспис. Вежа Сонця

 

Сонцеспис вперше за сотні років приймав гостей з далекої Півночі. З цієї оказії принц Доран вирішив прикрасити вежу Сонця кольорами домів, звідки прибули гості. Одразу троє дітей великих домів Півночі заручилися із молодшими Мартеллами. Доран ще раз подякував брату за його розгульний спосіб життя і раптовий для всіх шлюб з Елларією. Дім Мартелл отримав більше «ресурсу» для альянсів. До цього були тільки Аріанна, Квентін та Тристан. А після одруження Оберіна до них приєдналися ще четверо дівчат — Елія, Обелла, Дорея і Лореза. Двоє останніх обіцяні молодшим синам лорда Старка. Елія вже мабуть вийшла за Теона Ґрейджоя. А десь за тиждень відіграють ще одне весілля.

Над троном Дорана висіли три великих прапори. По центру — червоне пронизане списом сонце на жовто-гарячому тлі — прапор Мартеллів. Зліва — сірий лютововк на білому тлі Старків. Справа — біле сонце на чорному тлі Карстарків. Коли Аріанна дізналась, як виглядає герб її нареченого, то пожартувала, чи не заснували його байстрюки Мартеллів. Дорану сподобався цей жарт, але він мусив люб’язно попросити доньку не жартувати так у присутності її нареченого.

— Увага! Їх милості лорд Брандон і леді Санса із дому Старк, та його милість лорд Еддард із дому Карстарк! — почувся голос герольда за дверима.

Доран глянув на прибулих і тепло усміхнувся. Санса Старк була високою, як на вік у тринадцять років, з довгим зплетеним у косу рудим волоссям, блакитними очима і стрункою поставою. Її брат Брандон, або ж просто Бран, був дуже схожий на сестру, але нижчим і з темнішим волоссям. І було в них ще дещо спільне. Двоє здоровенних звірів, схожих на вовків-переростків. Один був світло-сірим і тримався Санси. Другий сіро-бурий ішов поруч із Брандоном. Схоже, це й були ті самі лютововки, про яких згадував Тристан і чиє існування підтвердив Оберін.

Наречений Аріанни, лорд Еддард Карстарк, був типовим північанином із подовгастим обличчям, сірими очима та довгим світло-каштановим волоссям. Та щось у ньому було таке, що змушувало б дівочі серця битися швидше. Можливо його зріст у більше ніж шість з половиною футів. А можливо весела усмішка на шляхетному обличчі. Та байдуже. Аріанна з моменту приходу свого нареченого не відводила від нього очей.

— Ласкаво просимо у Сонцеспис, шановні гості, — почав Доран. — Чи важким був шлях сюди?

— Шлях був довгим, але не важким, принце, — взяв слово Карстарк. — Північани не дуже й звикли до такого пекучого Сонця, як у Дорні. Але девіз дому Карстарк — Сонце Зими. Я дуже радий тому, що принцеса Аріанна вирішила поєднати два доми із Сонцем на прапорах. І якщо я заговорив про неї, оповіді про її вроду суттєво применшують її. Міледі, ви ще прекрасніша, ніж свідчать ті, хто мав честь бачити вас.

— Дякую, мілорде. З нетерпінням чекаю шлюбної церемонії. — Аріанна мило посміхнулася.

— Принце Доран, я дуже рада нарешті покинути смердючу діру, що зветься столицею і ще більше позбутися товариства принца-вигнанця, — приєдналась Санса. — Я страшенно рада, що цей фарс із моїми заручинами з принцом Джоффрі нарешті закінчився, попри те, що заради цього ледь не постраждала моя честь. І ще раз висловлюю подяку своєму нареченому принцу Тристану за його хоробрість проти Гори.

— Дякую вам, моя леді. — Щасливий Тристан підійшов до неї і поцілував в руку.

— Що ж, час завершити знайомство. Лорде Брандоне, — мовив Доран, — це моя племінниця Дорея, ваша наречена. Дорі, це Брандон Старк, твій наречений і майбутній лорд Рову Кейлін.

— Для друзів та близьких просто Бран. — Усміхнувся хлопчик. — Леді, я дуже радий нарешті з вами познайомитися. Ви хоч і молодша за мене, та я вже готовий сказати, що ви дуже гарна. Гадаю, скоро ви досягнете вроди вашої кузини чи старших сестер.

— Дякую, Бран. — Дорея мило зморгнула.

— Тоді якщо всі познайомилися, пропоную зблизитися через бенкет. За дві години у великому залі вежі Сонця. Запрошені усі. А зараз відпочивайте з дороги. Арео, якщо твоя ласка, проведи наших гостей до їхніх покоїв.

— Слухаюсь, Ваша милість. — Арео Гота перекинув свою страшну сокиру на праве плече. — Слідуйте за мною, шановні гості, і я гарантую, що дорогою з вами нічого не трапиться. Я вже не одне десятиліття захищаю принца та його родину…

___

Коли дорослі вже добряче впилися дорнійським червоним вином, дітей (у тому числі й Брана з Дореєю) відвели до спалень. А ті хто залишився нарешті видихнули з полегшенням і взялися за вино із ще більшим ентузіазмом. Не пила тільки варта на чолі з Готою. Трохи менше — Аріанна та Еддард. Пара вирішила трохи ближче познайомитись і активно обговорювала події у Дорні та на Півночі. Попри повне небажання Аріанни Мартелл говорити про політику.

Та коли обоє зійшлися на тому, що Тайвіну Ланністеру не місце на посаді Руки Короля, розмова перетекла зовсім у інше русло. Еддард розповідав своїй нареченій всілякі смішні історії зі свого підліткового життя. Наприклад, про тісну дружбу з Роббом Старком і їх походи до однієї хорошої пивнички у Зимовому Містечку, які закінчувалися горланням веселих пісень та жартами з Джона Сноу чи Теона Ґрейджоя. Аріанна ж розповідала про свої пригоди із кузиною Тієнною та подругами Сілвою Сантагар, близнючками Фаулер і Велейною Толанд. Щоправда момент, коли вона з Тієнною напилися і вирішили разом втратити цноту з Дрю Далтом, вона опустила. Не хотіла наганяти на судженого занепадницькі настрої.

Вже ближче до півночі Аріанна помітила, що всім геть байдуже на те, що діється довкола. Група лицарів зібралася в кутку і реготала з якихось анекдотів, обсівши барило елю. Якийсь із молодих зброєносців пристрасно тулив худеньку подавальницю до колони, і судячи зі стогонів, молода пара точно не збиралась обмежуватися поцілунками. Тристан і Санса весело сміялися, спостерігаючи як Арчибальд Айронвуд та Геріс Дрінквотер змагалися на руках, та не могли один одного перемогти. Такий шарварок означав одне — час тягти Еддарда в ліжко.

Наречений навіть не опирався. Або він захмелів від вина, або ж був готовий виконувати її будь-який миттєвий каприз. Навіть такий як злягання у перший день знайомства.

Уже в її спальні вони пристрасно цілували один одного в губи. Еддард поклав їй руки на талію, а вона гладила його міцну спину. Аріанна була зростом у п’ять футів та два дюйми, тоді як її наречений виріс до всіх шістьох з половиною. Через цю різницю Карстарк спершу сильно нахилився, та потім легко підхопив її за стегна і підняв точно на рівень очей. І аж тоді взявся покривати поцілунками її шию. Мартелл застогнала від задоволення, а Ед знайшов гачки на її сукні та розстібнув їх усі. Легка шовкова тканина зіслизнула з дівчини. Під нею не було нічого. Крім гарних золотих браслетів у вигляді скручених у кільця змійок.

— Тобі подобається, мій лорде? — кокетливо запитала вона. — Подобається те, що ти бачиш?

Еддард втратив дар мови і лише ствердно кивнув. Принцеса була дуже спокусливою. Пишні груди з великими темними сосками, струнка фігура, округлі стегна і довге, аж до талії, волосся кольору нічного неба змусили його член затверднути аж до болю.

— Я була не завжди такою, — продовжила вона. — Чи віриш ти, що десять років тому я була товстуватою, плоскогрудою і прищавою?

— Аж ніяк, — відповів він.

— Я тоді багато молилася богам, щоб вони зробили мене вродливою. І мої молитви були почуті. У чотирнадцять я стала стрункою. А в шістнадцять моїм грудям вже заздрили усі високородні дівчата мого віку і навіть деякі старші.

Еддард тільки ще більше розпустив руки. Однією він розминав її груди, а іншою пестив міжніжжя. Тільки від одного його дотику жіночність спадкоємиці дому Мартелл бурхливо спливала вологою. Аріанна в цей час зривала з нього одяг. Принцеса нахилилася, щоб зняти з нього штани, і коли вони впали вниз, твердий член Карстарка ледь не вткнувся їй у щоку.

— Я й не знала, що у північан аж настільки великі члени, — промурчала вона, перед тим як взяти його в рот.

Еддард застогнав від задоволення і занурив пальці у її волосся. Аріанна сприйняла це як заклик до продовження і взяла його в рот ще глибше. Член її нареченого був мабуть найбільшим з усіх, хто був до нього. Його верхівка впиралася їй в горло, і дівчина не могла вправлятися так, як з усіма попередніми. Тому вона вийняла його і знову злилася з ним у цілунку. Далі перевернула його на спину і різко опустилася своєю піхвою на всю його довжину. Коли вони поєдналися, з грудей Аріанни вирвався гучний стогін задоволення. Звикнувши вона почала рухатись верхи на ньому вгору-вниз. Еддард знову припав до її губ, жадібно цілуючи.

— Торкнися мене, мій лорде. Так, ось тут! — стогнала вона в поцілунок. — О так! Глибше! Ти можеш ще глибше! Я вся твоя. Ох!

Еддард схопив її за талію і перебрав контроль на себе. Він насаджував її на себе все швидше і швидше, тоді як Аріанна стогнала все гучніше і гучніше. І ось вона різко смикнулася в його руках, а її соки густо покрили його член. Карстарк прискорився і зробивши ще кілька фрикцій наповнив її своїм сім’ям. Знесилені, але задоволені, коханці впали на ліжко.

— У Дорні всі так приймають гостей? — порушив мовчанку Ед.

— А тобі не сподобалось? — Аріанна провела пальцем по його грудях.

— Збрешу, якщо відповім «ні». Але…

— Але що?

— Чи не занадто ми квапимо події? Наше весілля відбудеться тільки через один поворот місяця.

— Отож. І я і ти не зможемо так довго чекати.

— Я б іще зачекав. Це головна позитивна риса північан.

— Але не дорнійців. Якщо ми бажаємо когось, то беремо без роздумів.

— Це всі знають. Але зараз я б хотів тебе дещо попросити.

— Усе, чого забажає мій наречений.

— Коли ми одружимось… будь ласка, зміни свою поведінку щодо сексу. Я люблю тебе і не хочу, щоб ти завела коханця.

Почувши це прохання Аріанна гучно розсміялася і пристрасно поцілувала північанина.

— Ти думаєш, що я колись подумаю, що твій великий член мене не вдовольняє? — зашепотіла вона йому на вухо.

— Ніколи не посмів би, — прошепотів він у відповідь.

— Тоді звідки такі занепадницькі думки?

— Не думай, що я не чув розповідей про дорнійок і їхню вірність.

— Ми такі лише до шлюбу. А одружившись, жінки Дорну вірні своїм чоловікам, якщо вони справді люблять їх. Якщо твої думки базуються на пісні «Дорнійська дружина», то це означає, що ти упереджений.

— Ти вважаєш, що я люблю тебе?

— Це видно по тому, як ти дивишся мені в очі. В Лісі кажуть, що любов криється в очах. І я також люблю тебе.

— Ми знайомі лише один день і ще не знаємо один одного добре.

— Для любові немає термінів. Ти вродливий і сильний. Я все життя чекала такого.

— І я все життя шукав таку як ти. — Ед знову поцілував її. — А твій батько нічого нам не скаже про те, що ми переспали?

— Він тільки зітхне з полегшенням, що я лягла із нареченим а не тимчасовим захопленням.

— І скільки в тебе було таких «захоплень»?

— Семеро. Та це були тільки захоплення. Ти значно кращий за них.

— Я вірю тобі. І клянуся, що не візьму в ліжко нікого окрім тебе.

— А якщо я сама запропоную взяти в ліжко ще одну дівчину?

— А чому ти мусиш мені це пропонувати?

— Бо я дуже люблю своїх кузин. Ми з Тієнною та Нім усім ділимося. В тому числі й чоловіками.

— Я постараюся ввічливо відмовитися. Я належатиму лише тобі. На інших мені байдуже.

— Я все одно знайду спосіб тебе вмовити.

— Тоді я змушу тебе подумати над тим, чи варто ділитися таким чоловіком як я. — І Еддард піднявся до її губ, щоб знову змусити стогнати на весь Сонцеспис…