Вільний час: Джунічі Аокі

1

Проходячи коридором, зустріла Джунічі. Він має свіжий вигляд для цієї гри. Льотчик побачив мене і підійшов до мене.

- Привіт, Атсуко. Чого ти тут блукаєш? - запитав він мене.

- Та так, мені нема чим зайнятися, а тобі є до мене якесь діло? - запитувала дивно подивившись на нього.

- Та годі тобі, я просто хочу поговорити з тобою. Все одно не знаю, що мені робити. Тут навіть немає книжок про літаків. - промовив останні слова розчаровано.

- Чекай, ти що любиш читати? Просто ти не виглядаєш, як розумник. - відзначила цей нюанс.

- Не те щоб я обожнюю читати, але дізнаватися щось нове про свій талант нікому не завадить. Та й мене точно ніхто не назвав би розумником, я до цього не прагну. - пояснив Аокі це мені.

- А… Ну так, ти ж льотчик. Я про це забула. - з невеликим сміхом зауважила я.

- Буває, взагалі мене не особливо помічали інші люди, тож це нормально. Та й не думаю, що дизайнеру цікаво слухати про літаки, гелікоптери тощо. - помітив це, дивлячись на мене.

- Так ти зауважив це… Мене дійсно ця тема не дуже захоплює. - чесно сказала йому, він усміхнувся.

- Ясно, тоді наступного разу про інше поговоримо. - сказав льотчик, прощаючись зі мною.

- Тоді бувай. - коротко проговорила йому і зайшла до себе. Там лягла спати й заснула.

2

Настав ранок. Мені хочеться з кимось поговорити, тому попрямувала до їдальні. Прийшовши до дверей, зупинившись, відчинила їх. Там я побачила льотчика, який сидить за столом. Він підняв голову і помітив мене. Я присіла до нього і почала говорити:

- Привіт. Що ти тут робиш? - запитала я його.

- Та так, сиджу. Та й просто якось нудно. - сумно промовив він.

- Зрозуміло. А ти що не зміг знайти собі заняття? - здивовано запитала я його.

- Ну вже вибач, тут, як ти бачиш, немає літака. Та й він не може бути тут, це неправильно. - сказав він це з якоюсь упередженістю.

- Отже, ти більше нічим не захоплюєшся? - запитувала його.

- Є звичайно… Але зараз це не можу зробити. Взагалі я люблю подорожувати. Сама робота льотчика з цим досить добре пов’язана. - більш захоплено відповів Аокі, ніж раніше.

- Ну вже хоч щось, а то тільки літаки та гелікоптери в тебе на думці. - вимовила я, піддражнюючи його.

- Ага… Якщо в літаку, то й до США долітав. А так більше подорожував у Японії, де і народився. - промовив це, подивившись на мене.

- Ось як, просто твоя зовнішність дещо відрізняється від нашої… Я взагалі думала, що ти з Європи. - прямо підмітила це йому.

- А… Річ у тім, що в мене тато звідти, а мама з Японії. Ось тому так і сталося. - вимовив він трохи сором’язливо.

- О, ось тепер зрозуміло, чому в тебе такий акцент дивний. - зітхнула я, обговоривши це.

- Це так, багато хто дивно на це реагував. Я здивований, що ще ніхто цього не помітив із вас досі. Хоча, я не особливо часто говорю, тож це нормально. Гаразд, тоді піду. Ще побачимося. - сказавши останню фразу з посмішкою, я помахала рукою на прощання. Мені самій теж час іти до себе. Тож я встала і вийшла з їдальні. Швидко зайшовши до своєї кімнати, лягла на ліжко і заснула.

3

Настав черговий новий день. Мені не хочеться вставати, я якось звикла до цього життя. Однак, до мене хтось постукав. Я схопилася з ліжка і відчинила двері. Переді мною стоїть Джунічі. Здається, він хоче зі мною поговорити. Льотчик заговорив:

- Доброго ранку, я здається тебе розбудив, так? - запитав він, дивно подивившись на мене.

- Це так. Що треба? - запитувала я, витріщаючись на нього.

- Нічого особливого, просто хотів убити час на тебе. - відповів він досить чесно.

- Зрозуміло. Тоді давай говорити. - упевнено проговорила йому.

- Прямо тут чи що? - поцікавився він здивувавшись.

- Ні звісно, дурню. Я тебе до себе не запрошувала. Давай краще підемо на 2 поверх. - запропонувала я це йому і Аокі погодився. Ми вийшли з моєї кімнати, закрившись за собою, пішли на 2 поверх. Коли ми опинилися там, зупинилися в коридорі.

- Ти сюди хотіла прийти? - запитував він мене.

- Так, тут можна закрити двері, щоб нас ніхто не почув. Та й хотіла запитати тебе, чого ти добиваєшся? - запитала серйозно подивившись на нього.

- У сенсі? Я не розумію про що ти? - запитував він із певним шоком.

- Та так, помітила, що ти поводишся дуже підозріло. Ти реально не розповідаєш нам свої думки. Чому? - запитала я, вдивляючись у нього. Його обличчя стало зле, і неприємне для очей.

- Аг… Чого я взагалі маю вам говорити те, що думаю. Кожен тут сам за себе. Серйозно, ти що їм віриш? Навряд-чи, я це бачу. Ти як я. Ми можемо вибратися з цієї діри разом. - запропонував він мені це з невеликою посмішкою.

- Ось воно що. Я згодна, що довіряти нікому не можна. Та й не проти працювати з тобою. - виговорила я йому це.

- Домовилися. - Коротко поговоривши це простягнув руку, я потиснула її. Після цього ми розійшлися.

4

Я йду вниз сходами. «Тепер у мене є союзник» подумала про це. Це не так уже й погано. У грі всі засоби хороші, особливо у вбивчій. Мені хотілося б знову з ним поговорити, пізнати цю людину краще. Спустившись, побачила Аокі. Здається, він чекає на мене.

- Привіт, давай поговоримо. - привітав мене з посмішкою.

- Ось якраз і ти. Я сама хотіла з тобою дещо обговорити. - проговорила я це йому.

- Тоді, давай вип’ємо по чашечці кави. Ти не проти, Атсуко? - запитав він мене.

- З радістю. - погодилася і ми пішли в їдальню. Зайшовши туди, я присіла за стіл. Мені залишилося тільки чекати, поки він усе зробить. Через 2 хвилини все готово. Льотчик несе у таці 2 чашки з кавою, яка розносить запах по всій їдальні. Цей аромат прекрасний. Підійшовши до столу, він поставив чашки і сів переді мною.

- Ось тепер можемо обговорити те, що ти хотіла. - спокійно промовив він, підносячи чашку до губ.

- До речі за це. Тобі тут хтось подобається? - поцікавилася я в нього.

- Ні, а до чого питаєш? - запитував Аокі, дивлячись на мене.

- Річ у тім, що стосунки можуть завадити нам. Просто побачила, як ти дивно дивився на Кезу. - помітивши це, подивилася на нього.

- Вона… Неважливо. - коротко з незадоволеним обличчям вимовив він.

- Що тебе з нею пов’язує? - запитала я його знову. Він лише скривився у відповідь.

- Я потім про це скажу. Крім цього… тебе більше нічого не цікавить? - запитав Аокі мене.

- Більше ні. - сказала я це допиваючи каву. Далі встала і попрощалася. Він хитнув мені і вийшла з їдальні. Я попрямувала до себе, вже там лягла спати.

5

Настав ранок. Я встала з ліжка і подивилася в дзеркало. Вираз обличчя говорить, що ніби щось затіваю. Звісно, мені це подобається і навіть дуже. Я вирішила відвідати свого союзника. Вийшовши з кімнати, підійшла до його дверей. Постукавши, він відчинив їх. Аокі був здивований, але потім сором’язливо посміхнувся і заговорив:

- О… привіт, Атсуко. Я не думав, що ти до мене постукаєш. - промовив він досить ніяково.

- От як, так мені можна зайти? - запитала я вже підглядаючи його кімнату. Одразу помітно те, що вона коричнева.

- Так, ти можеш зайти до мене. - запросив він до себе, я мовчки зайшла. Мені залишалося сісти на стілець, що в підсумку і зробила. Льотчик сів на ліжко й уважно став дивитися на мене.

- Значить так, ти мені обіцяв розповісти про ваші стосунки з Кезу. Ви з нею зустрічаєтеся? - запитувала я, презирливо дивлячись на нього. Йому не особливо подобається це запитання, але все ж вирішив відповісти.

- Ні. Вона всього лише знайома. - зі зітханням відповів він. Аокі виглядає напружено, його обличчя збиває з пантелику.

- Тоді, ти з нею був знайомий? - запитувала його з цікавістю.

- Це так, але зараз мене з нею нічого не пов’язує. Серйозно, ця дівка ще та сучка. Я ненавиджу її всім серцем! Була б моя воля, давно б її грохнув. - вимовив він із люттю в очах.

- Зрозуміло. Чому ти хочеш убити Кезу? Вона тобі щось зробила? – поцікавилася я в нього.

- Ха… Ти ще питаєш. Вона можна, так би мовити, нібито «втюрилася» в мене. Кезу весь час дратувала своєю поведінкою, що така типу: «Дивіться, це мій хлопець!». Я на цю фігню не підписувався. Вона мене цим дратувала. У підсумку послав її куди подалі, Кезу була дуже засмученою. Однак мене це не хвилювало. Я завжди мріяв її позбутися раз і назавжди. - розповів він про це мені. Я була вражена його історією.

- Так ти збираєшся вбити її!? Ти хоч розумієш, що тебе можуть помітити або розкрити!? - здивовано запитала льотчика, його обличчя набуло серйозного вигляду.

- Це не важливо. Найголовніше позбутися цієї поганки… Можливо, я й сам здохну, але дістануся до неї навіть із самих низів пекла! - голосно скипів льотчик, я відчуваю, як пара виходить з його вух.

- Тоді, я не буду тобі заважати. Роби що хочеш, тільки не підставляй інших. - сказала я це йому, він хитнув.

- Добре. Це мій особистий рахунок з нею. Інші до цього не причетні. І так, я хотів тобі дещо дати… Тримай. - промовивши це, діставши з кишені білий літак. Я взяла його.

- Дякую, мабуть залишу його собі. Гаразд, я пішла. До зустрічі. - вимовивши це, він провів мене до дверей і вийшла з кімнати. Після цього пішла ходити коридором.