Глава 5: Розкриття правди (Класний Суд 1)

Через кілька хвилин до нас підійшли вони.

- О так ви вже тут! Отже, ви закінчили з пошуком? - поцікавився в нас пірат.

- Так, а ви щось відшукали? - запитала господиня тварин, глянувши на них.

- Я знайшов диск у Лабораторії Агента. На ньому написано: «Спогади Іошинорі Морі». - розповівши про це, археолог показав мені диск.

- Зрозуміло, це схоже на важливий доказ. А в тебе Ючі? - запитала я його.

- З собою немає. Ти ж напевно пам’ятаєш, коли знайшли нові кімнати, ми побачили, як Іошинорі взяв пістолет. Я звісно, не хочу його в чомусь підозрювати, але той пістолет, яким покарали Чіко, був таким самим. Це дуже мене лякає… - сумно промовив про цю можливість.

- Це точно. Думаю, ти не дарма вважаєш його підозрілим. - промовив хлопчик, злегка посміхнувшись, після цього приїхав ліфт.

- Здається, нам час заходити. - нервово проговорила Акіра, поправивши свої окуляри, і подивилася на ліфт. Ми всі мовчки зайшли туди. Ніхто не промовив ні слова. Це така нагнітаюча тиша, що я й гадки не маю про що думати… «Зізнатися? Навіщо тобі це робити, Морі?», - тільки запитання опинилися в голові. Однак, довго не довелося стояти, ліфт зупинився і відчинилися двері. Там ми побачили два нових зображення. Перший це Дейчі Хомма, який убив Узеджі Іто. На його портреті побачили сатанинський знак, написаний кров’ю.

Другий портрет Чіко Цудзі, яку було покарано за порушення правила. Її голова залита цією бридкою червоною рідиною.

Після огляду я підійшла до свого місця, навпроти виявився Будівельник. Він спокійно стоїть, ніби нічого не сталося. Хлопець дивиться вбік чекаючи, коли ми зберемося. Коли всі опинилися на місці, заговорив пухнастик:

- Ху-ху-ху! Сьогодні буде не звичайний суд, чи не так Іошинорі!? - поцікавився Інносу, той по-хитрому посміхнувся, але це виглядає так фальшиво, що очі зовсім не поєднуються з його виразом обличчя. Вони вкриті мороком.

- Навпаки, він має закінчитися дуже швидко. - серйозно прорік, подивившись на нас.

- Та ну… ти мене образив… - сумно сказала істота і замовкла.

- Ось і чудово, тепер щодо мого зізнання. Я зрадник. - коротко зізнався фіолетоволосий, і я широко розплющила повіки, інші теж виявилися здивовані цією новиною.

- Ні, це цілковита маячня! Ти не можеш бути ним! - здивовано крикнув Фурукава, дивлячись на нього з надією в очах. Щоправда потім він відчув страх, коли його друг глянув на нього. Вони так затемнилися, що можна й не побачити райдужку очей, але неприродна посмішка заіскрилася.

- Я припускав, що ти так скажеш. Ви всі такі наївні, вірили мені. Вас дуже легко обдурити. Адже як не як, я побудував цей музей. Невже ніхто не став мене підозрювати? Боже… які ви всі жалюгідні! - голосно з часткою гордовитості в голосі виголосив промову. Будівельник виглядає задоволеним собою.

- Чому… Якщо ти він, то тоді… Який сенс допомагати нам у суді!? - крикнувши це, він трохи посміявся.

- Ха-ха-ха… Хто сказав, що я вам допомагав? Я думав, ти будеш розумнішою Атсуко Хіросе, але виявляється, помилився. Річ у тім, ви пам’ятаєте, що я сказав перед тим, як стратили Дейчі Хомму? - запитав він нас.

- Ти вірив, що ніхто не стане вбивати. Приблизно це? - запитала журналістка в нього.

- Так, я справді вірив у всіх. Навіть від самого початку сподівався, що ніхто не шкодитиме одне одному. Так і сталося. Ніхто з вас не вбивав, навіть ті, кого було страчено. Я чудово знав, хто вбивця від самого початку. Єдиний, хто в усьому винен. Відповідь дуже проста, це був я. Я той самий монстр, який погубив їх усіх! - оглушливо оголосив Морі, і ми всі не могли повірити… Він нас так усіх легко обдурив… Я відчула, як кожен відчув тремтіння по тілу. Це відчай… Сам Іошинорі самовпевнено продовжує дивитися на нас… Тільки не вірю в те, що це його справжня сутність. Я повинна докопатися до істини.

- Доведи це! У суді потрібні тільки підтвердження! - крикнула, дивлячись на нього, він злобно подивився на мене.

- Га? Ти кидаєш мені виклик? Ось це ти смілива, тільки я не договорив суть цього суду! - голосно вимовив хлопець у будівельному комбінезоні, дивлячись на нас, ніби ми прах.

- Для чого він? - запитав археолог у нього.

- Гаразд, слухайте уважно. Все дуже елементарно, вам усім потрібно проголосувати за мене. Після цього почнеться страта, ось і кінець. - спокійно пояснив нам, що робити. Тільки я не вірю в ці слова, вже знаю, яким він може бути і тут таке…

- Що? Це ж божевільно! - крикнула Кубота йому.

- Хм… по-твоєму нерозважливо стратити монстра? Ви реально такі дурні, вам навіть не потрібно нічого доводити. Злодій сам себе видав. Хіба не легше зробити шах і мат!? - голосно запитав він, невдоволено дивлячись на нас.

- Я ж сказала, що не вірю тобі! Не єдиному твоєму слову! Де докази!? Покажи мені їх! - я продовжувала наполягати на своєму, його обличчя скривилося в огидну посмішку і підняв руку в мій бік.

- Добре, я приймаю твій виклик. Подивимося, хто переможе. Ваша недоумкуватість чи моя дотепність? Хоча й так чудово знаю кінець суду. Страта неминуча. - прорік із серйозним обличчям, і ми почали битву, яка вирішить наші долі. Моя і його доля в моїх руках… Я готова розбити його бар’єри заради того, щоб розкрити всю правду…

***

Це початок кінця…

- Перед тим, як ти в мене щось запитаєш, я дещо скажу. У мене є доступ до всіх камер, хоча ви мали здогадатися. Я за допомогою Іннопада підключив монітор, так з’явилося моє зображення. - пояснив фіолетоволосий так, наче його нічого не хвилює.

- Отже, ти за нами стежив… Найімовірніше, і в наших кімнатах є камери… Ти міг легко підглядати, збоченець! - крикнула Мінамі, невдоволено дивлячись на нього.

- Не турбуйтеся, у душі немає камер. Я не настільки поганий. Хоча це не так вже й важливо, задавай питання. - вимовив з невеликою злістю дивлячись на мене.

- Для початку розкажи, як зробив усі ці вбивства? Якщо справді їх грохнув! - голосно зажадала його про це, він підняв ліву брову, для Іошинорі це прозвучало як жарт.

- Усього лише це? Якщо після пояснення відстанеш від мене, тоді можу приділити час розповіді. Почнемо з самого початку, тобто з першого вбивства. Ви ж пам’ятаєте яка була зброя? - запитав Морі, кинувши на всіх погляд.

- Молоток. - коротко відповів пірат.

- Правильно. Насправді до мене ніхто не приходив. - вимовив він це дивлячись на нас.

- Тобто, він був весь час у тебе… - здивовано сказала я, він злегка посміхнувся.

- Абсолютно вірно. Мені нікому не треба було віддавати молоток, я відразу взявся до справи. Поки Мей Кавасакі займалася підготовкою, мені потрібно було усунути Нео Ваду. Як тільки я це зробив, я витер хусткою закривавлений молоток і викинув його. Далі цією хусткою написав напис: «Ти заслужив смерть». Після цього відстежив за допомогою Іннопада, де перебуває вона. У цей час Танцівниця була у своїй кімнаті й писала запрошення. Я скористався цим. Спочатку потягнув його до Тронної зали. У ній узяв мотузку й обв’язав жертву. Потім притягнув драбину до лампи, у підсумку закріпив його. Звичайно, я прибрав драбину на місце, і закрив шторкою злочин. - розповідав хлопець у будівельному комбінезоні нам, я все більше дивуюся його холоднокровності.

- Ти все це зробив після приготування Кавасакі. - вимовила, дивлячись на нього.

- Так, інакше б вона помітила тіло. Так от, я закрив шторкою саму жертву. Слідом узяв тканину, зайшовши на кухню, викинув її в смітник. Коли вимкнулося світло в Тронному Залі, я відкрив шторку. На цьому мій 1 злочин закінчився. - легко договорив він, немов прочитавши сценарій.

- До речі, ти тоді на суді показував нам пробірку з кров’ю жертви. От і в мене виникло запитання, як ти це зробив? Адже тоді нам був доступний лише перший поверх, а медпункт на 2. - промовила журналістка, уважно дивлячись на нього. Йому це здалося кумедним, він дещо дістав.

- Бачите, що в мене в руках? Це ключі від кожного поверху і не тільки. - спокійно показав нам їх.

- Точно, ти міг відкрити будь-яку кімнату. Просто я спочатку не замислювалася над тим, як ти взагалі зайшов у мою кімнату. Тепер це пояснює все. - вимовила я, розуміючи, що це справді так.

- Нарешті ви все ближче до правди. Також щодо пробірки, мені не потрібно було робити аналіз. У ящику були готові, тому все набагато простіше. - роз’яснив нам це будівельник.

- Так насправді це була кров жертви! - голосно зі здивуванням вимовила Сечіко.

- Так, по-іншому ви б напевно здогадалися. - коротко промовив темноокий.

- Стривай, а щодо мікрофона. Вона не спеціально викинула його в бік пляшки з водою, що в підсумку зачепила магнітофон? - запитав хлопчик його.

- Так, Мей викинула мікрофон через її яскраві емоції. Після вимкнення світла, я подумав, що для мене це чудовий момент, щоб показати жертву. - злобно промовив ці слова.

- Навіть якщо й так, то як ти поясниш те, що вона тоді підтвердила, що брала молоток!? - голосно цікавився Фурукава в нього, той лише засміявся.

- Річ у тім, що я навіяв їй це, щоб усе пішло за моїм планом. Якби Мей не підтвердила це, то в підсумку ви б здогадалися, що справжній убивця я. Так само в її мотиві було сказано: «На суді ти підтвердиш слова Іошинорі Морі щодо того, що ти брала у нього молоток.» - повідав про це будівельник.

- У такому разі, у неї не було мотиву вбивати!? - крикнула з невеликим страхом при цьому запитуючи його.

- Так, не тільки в неї, а й у всіх інших. Я підлаштовував вбивства так, щоб можна було подумати на цю людину. Ви всі чудово дотримувалися мого плану! - голосно заявив він це. Я не розумію, як він може бути таким спокійним і чого хоче домогтися?

- Ось як, справді ніхто не був винен… Гаразд, що щодо другого вбивства? - відчайдушно запитала Акіра, ми очікуємо його пояснень…

***

Хлопець у будівельному комбінезоні заговорив:

- Мабуть, це було найлегше вбивство, яке здійснював. Мінамі, ти ж зустрічалася з Кезу в Лабораторії Будівельника. Там ти сама зав’язала її мотузкою, адже так? - запитав він її, щоб переконатися в правильності своїх слів.

- У цьому ти маєш рацію. - коротко відповіла вона.

- Тоді, все так і було, також очевидно те, що Атсуко бачила Джунічі. - спокійно нагадав про це.

- Звичайно я його бачила, але якщо він не був убивцею, то для чого йому тоді потрібна була ця отрута? - запитувала я, дедалі більше дивуючись усьому цьому.

- Атсуко, тобі не варто мислити глибоко, відповідь набагато простіша, ніж здається. Я попросив його принести мені отруту. Таким чином легко надурив, та й після цього дещо сказав йому: «Ти сам узяв цю отруту, яка зрештою погубить тебе. Краще просто здайся на суді.» Після цього зайшов у свою лабораторію. Взявши цвях, я помістив його в тканину, та проткнув їй руки. Звісно, ніхто не чув її крики через головні двері. Про це я подбав від самого початку. Останній блиск муки виявилася отрута, після неї вона більше не дихала. На тому суді, Акіра правильно мислила щодо того, що я можу бути вбивцею. Однак, Атсуко завадила тобі, яка жалість. - закінчивши розповідати нам це, він лише продовжує посміхатися, дивлячись на наші відчайдушні обличчя.

- Що… але ж усе було правдоподібно… - сумно промовила я.

- Він просто грається з нами, нам варто бути сильнішими за це. Що з третім убивством? - врівноважено запитав археолог. Кудо виглядає досить міцним для 10-річного хлопчика.

- Добре. Як ви пам’ятаєте, Акайо і Теруко запланували зустріч у Лабораторії Хімії, де в підсумку були знайдені мертвими. Річ у тім, що я підслухав їхню розмову. - розповів він про це.

- Тобто, ти знав, о котрій годині вони зустрінуться. - насторожено проговорив Фурукава.

- Природно, поки вони займалися своїми справами, я взяв на складі м’яч і шипи. Потім пішов у кімнату, поки Атсуко говорила з Акайо, я взявся до справи. Зброя вбивства виявилася готовою. Двері в Лабораторію Хімії були відчинені, все так чудово склалося. Так я не футболіст, але мені ж не обов’язково ногою пуляти, достатньо влучити гострим боком по дроту, щоб усе вийшло. Після цього її не стало, я вирішив повернутися і закрити люк. Хоча я не думав, що Акайо вб’є себе. Це було несподівано, але при цьому очевидно. Любов губить людей, зводить з розуму, одна марна трата часу. - промовив Іошинорі, зневажаючи це почуття.

- Навіщо ти так говориш… це дивовижне почуття. Якщо ти його не відчував, це не означає те, що можеш так говорити! - крикнула Сечіко і його очі потьмяніли.

- Воістину, я не знаю, як це… Адже це мені не потрібно. Після їхньої смерті Рейден сам занапастив себе, висмикнувши адаптер з розетки. На цьому закінчилося все. - договорив він спокійно.

- Я не розумію… Чіко ж бачила, як Окумура заходив у свою кімнату з м’ячем і шипами. Як ти це поясниш!? Також він сам підтвердив, що бачив, як Акайо і Теруко домовлялися!? - кричала я, цікавлячись цим, Морі посміхнувся.

- Боже, тобі не варто так напружуватися. Усе дуже банально, я знову навіяв це, у його мотиві додалося: «На суді ти скажеш, що проходив повз них о 10:00 і що підслухав розмову.» О чудове запитання щодо Чіко. Я тимчасово додав їй у пам’ять одне захворювання, яке називається прозопагнозія. При цьому розладі ви не зможете розрізняти обличчя людей, навіть своїх батьків насилу впізнаєте. Особливо ті, хто тільки захворів на цю хворобу. Тож я в її мотив встановив деяку програму, яка тимчасово завантажила цей збій у мозок. Тому вона просто переплутала мене з Рейденом. - після цього пояснення нам стало не по собі, ми виявилися здивовані. Морі смішно дивитися на нас, та й ще на таких наляканих. Будівельник продовжив говорити:

- Хм… бачу ви здивовані, але це всього лише перешкода перед вашою перемогою. Я впевнений, що зможете перемогти, якщо докладете всіх зусиль, інакше відчай захопить вас повністю! - голосно вимовив це шалено дивлячись на нас, що він цим хотів сказати? Так, він має рацію в одному, я маю дізнатися істину, не важливо яка вона жахлива. Це не зупинить мене, я не збираюся програвати йому!..

***

Після цих думок його друг заговорив:

- Ти маєш рацію, ми переможемо. Пройдемо через усе це. Давай розповідай 4 вбивство. - впевнено сказав, дивлячись на нього.

- Без проблем. Що ж, почну з того, що вони готували певний план, щоб убити мене. Однак у них це не вийшло, зрештою вони самі виявилися мертвими. Один втратив голову, іншого розірвало в казні. Їхній план не зміг здійснитися, я прекрасно знав, що Дейчі хотів мене позбутися. Адже ми з ним навіть трохи побилися. Звичайно, він був налаштований мене знищити. Після нашої бійки Хомма вийшов з кімнати, і зачинив двері до головного коридору. Потім Узеджі швидко вдарив Чіко, щоб вона не змогла помітити Дейчі. Тим часом Шаман піднімався на 4 поверх, за ним слідом пішов Іто. Далі Ючі та Атсуко, відкривши двері, виявили Чіко, якій було недобре. Ви їй допомогли піднятися і пішли в їдальню. Тоді настав мій час, я вийшов із кімнати з цеглою в руках. Мені спочатку захотілося їх налякати. Тому пішов на 3 поверх, там я заліз через люк і опинився на складі. Подивившись, нагору побачив, що верхній люк відкритий, та Дейчі стояв біля нього. Це виявилося мені на користь, подумав, що як мінімум сам Хомма злякається. Приступивши до справи, я схопився за його ногу і смикнув униз, щоб він провалився через відкриту дірку. Він явно цього не очікував і впав на підлогу. Не встигнувши нічого зробити, отримав кулаком по обличчю та його вирубило. Тим паче, Дейчі ще тоді був п’яний, тому вийшло швидше, ніж очікував. Слідом вирішив надіти плащ і виліз зі складу. Там напівсидячи, лежав Узеджі з шокуючим обличчям. Іто навіть спочатку не зрозумів, що перед ним стояла смерть. Після цього шоку він впустив лом, я вирішив узяти його. Замахнувшись, вдарив його по обличчю, і він миттєво вирубився. Далі лом поклав у його руку, після цього почав сильно бити цеглою. Мені хотілося зробити деяке послання до справи №13, тому стільки зробив ударів. З кожним помахом я наповнювався відчаєм, коли його бив. Ось і настав останній удар, розбивши повністю його голову, сама цегла теж розпалася на кілька шматочків. Кров опинилася на плащі, внаслідок цього його зняв і одягнув на Стрільця. Я помінявся з ним одягом. Далі зайшов у Лабораторію Агента, і повісив на вішалку шафи плащ. Слідом за цим попрямував донизу по поверхах і повернувся у свою кімнату. Через якийсь час прокинувся Дейчі, він спустився на 2 поверх і зустрів вас. - пояснював Іошинорі нам усе так упевнено, тільки в мене виникли сумніви.

- Стривай, ти з ним нічого не робив? - запитала я трохи здивовано.

- Так, тут усе дуже банально. Він і так був п’яний, через це Дейчі не згадав про те, що я вдарив його. Тим більше його крихітний мозок не здогадався б до того, що я вбив Узеджі Іто. Правда ненависть до мене на суді була досить дивовижною. - промовив з якимось захопленням будівельник, який здався мені фальшивим.

- Ти так добре говориш, але явно не договорюєш. Було оновлення Іннофайлу про смерть Узеджі Іто. Додали те, що був використаний пістолет. Тож розповідай нам про нього! - крикнула я, показуючи пальцем на нього, але хлопець не сіпнувся, а продовжує спокійно стояти.

- Навіщо вам ця непотрібна інформація? Ви лише цим продовжите суд, який і так затягується. Просто заспокойтеся і слухайте далі. - вимовив фіолетоволосий нам не розуміючи нас.

- Ні, так не піде! Я впевнена, що пістолет - це важливий доказ! - голосно говорила, наполягаючи на своєму і нервово дивлячись на Морі, він очевидно незадоволений цим.

- Я повторюю для особливо обдарованих, це не важливо. - вимовив, злобно подивившись на нас, якщо Морі не хоче про це говорити. Значить я сама розкрию правду.

- Раз так, тоді сама дізнаюся! В Іннофайлі Узеджі йдеться:

Жертва: Узеджі Іто

Причина смерті: Незліченні удари по голові.

Також була використана куля від пістолета.

Час смерті: 22:30

Тут у мене виникає запитання, куди поділася куля? - запитувала, дивлячись на нього.

- Боже, ти що серйозно збираєшся страждати фігнею? Тим більше цього доказу недостатньо, щоб я хоч щось сказав. - промовив ці слова, мені стало не по собі.

- Зрозуміло, ти хочеш ще один доказ. Тоді Акіра, скажи про нього. - попросила я її, вона не заперечила.

- Добре, я в медпункті знайшла використаний рулон бинта. Річ у тім, що коли ми лікували Чіко, Сечіко не відразу знайшла бинт. Бо помітила, що один був повністю використаним, але зрештою вона виявила новий. Чому ти подумала, що цей доказ має хоч якийсь стосунок до пістолета? - запитала журналістка мене.

- Пряме, він долоню не відразу забинтував. Після того, як ми його покликали і пішли до тіла Іто. Тільки тоді помітила, що в нього забинтована долоня. Тож Іошинорі скажи нам, чому саме тоді в тебе виявилася забинтована долоня? - поцікавилася я намагаючись дізнатися істину, він зітхнув.

- Гаразд, скажу. Цих доказів вистачає для моєї розповіді. Насправді не зовсім все пішло за планом. Щойно я хотів вдарити Узеджі, у нього в руках опинився пістолет. Він встиг вистрілити в моє ліве плече. Однак після цього мій удар дійшов до Іто. Далі я зробив те саме, що сталося після його смерті. Коли все це провернув, забрав із собою пістолет. Мені треба було піти в медпункт і забинтувати плече. Вже там я міркував, що залишилося в мене часу не так і багато. Швидко взявши весь бинт від рулону, я попрямував до своєї кімнати. Там усе це зробив, мені треба було витягнути кулю, але мені пощастило, що вона застрягла неглибоко. Звичайно довелося поміняти свій одяг на новий. Інакше ви б помітили дірку. - роз’яснював нам це.

- Припустимо, але куди ти подів пістолет і кулю? - запитав Кудо, уважно дивлячись на Морі.

- Я нікуди їх не дівав, вони зараз у мене в кишенях. - відповів темноокий, діставши пістолет і кулю.

- Тоді в нас більше немає до тебе запитань. - промовила я і будівельник назад поклав їх у кишені. Йому залишилося зізнатися у вбивстві Цудзі…

***

Він знову заговорив:

- Це мене тішить. Може ви зрозумієте, що всі ваші запитання були марними. В останньому злочині, я опинився в ролі ката для того, щоб стратити Чіко. - вимовив він це хитро дивлячись на нас.

- Найімовірніше, ти маєш рацію. Адже я, Атсуко і Хіромі бачили тебе в Лабораторії Стрільця. Там ти перед нашими очима взяв пістолет. Ми навіть не почули відповідь на запитання Атсуко, ти пройшов повз нас нічого не сказавши. Я не розумію, чому ти став таким? Чому!? - крикнув пірат, запитуючи його, той зблід.

- Це неважливо… всі ваші спроби марні. Не має значення скільки ви будете це продовжувати, рано чи пізно цей суд закінчиться моєю стратою. - прорік Іошинорі, його очі все ще порожні, сам будівельник має вигляд зануреного у відчай.

- Ймовірно, але ми бажаємо дізнатися правду до кінця. Тож скажи, для чого Чіко вкрала плащ Хіромі? - попросила Кубота його, він усміхнувся.

- Вона цього не робила, насправді я її підставив. - сказав він, порожньо дивлячись на нас.

- Навіщо!? - коротко з криком запитала я.

- Я не відаю, для чого вам уся ця правда? Вона лише призводить до болю, страждань… Усе це марно… - сумно промовив це. Так, Морі приховує щось важливе від нас… Можливо, він не може це сказати? Тоді я змушу його заговорити…

- Усе це не марно, ми лише хочемо дізнатися правду, ту істину, яка зможе перемогти твій відчай. Ти останнім часом поводився дуже дивно, я б сказала, що навіть лякаюче. Я не вірю, що всі ці вбивства зроблені просто так. Який твій мотив, скажи його. - промовила я, спокійно глянувши на нього. Він виглядає таким млявим, ніби розум покинув його.

- У мене його немає… Це гра… Усього лише гра вбивств… Забава для божевільних людей… Для тих, хто давно зневірився від цього життя… Немає сенсу продовжувати цей суд… Просто проголосуйте за мене… Після цього більше не буде вбивств, болю, страждання… Усе буде добре… Кілька голосів вирішать вашу долю… Ви ж чудово знаєте, що робити… Залишилося недовго до кінця… - монотонно вимовив це й беземоційно споглядає на нас. Він не може бути правий… у нього має бути мотив, але вже точно Морі не міг робити це заради забави. Я в це не вірю, мені треба довести, що мотив є!.. Інакше все закінчиться погано…

***

Я почала говорити:

- Вибач, але я продовжу цей суд. Мені треба дізнатися твій мотив. - впевнено сказала про це, хлопець у будівельному комбінезоні подивився вбік.

- Роби що хочеш, усе одно закінчиться однаково. - вимовив темноволосий, наполягаючи на цьому.

- Гаразд. Не так вже давно, я думала над твоїми словами. Над тим, навіщо ти дав мені ключ. Але все ж, зрозуміла чому. Ти швидше за все хотів, щоб я сама розкрила правду. Адже ти не можеш цього зробити або ж боїшся зізнатися в цьому. Іошинорі, ти так легко говорив про всі вбивства, що це дуже лякає. Проте ти приховуєш справжнього себе. Я тобі це доведу! - крикнувши це, він заперечив.

- Це все безглуздо. Неважливо, що ви в підсумку дізнаєтеся, вам доведеться проголосувати. Атсуко, тобі не варто шукати цієї правди. Вона не важлива. - сказав він це трохи посміхнувшись.

- Ні, це важливо, для мене особливо. Коли я зайшла в кімнату, то побачила те, що вже точно не очікувала лицезріти. Твоя раковина виявилася забрудненою кров’ю, але це не єдиний доказ. На ній помітила ще дещо, а саме подряпини. Я згадала, що після того, як ми виявили тіло Узеджі, ми вирішили з Хіромі піти до тебе. Коли опинилися біля твоїх дверей, ми постукали, і ти відповів нам. Після цього я почула дивний звук, це був скрип леза. - розповідала я це.

- Тоді стає зрозуміло, чому його раковина подряпана. - промовив він, підтверджуючи мої слова.

- Це так, після цього згадала твої слова, коли я збиралася тебе вбити. Ти сказав: «Для мене це місце рай…» і після цього почула ще одну фразу: «Мені вже все одно на цей біль…». Я не могла усвідомити чому, але зараз зрозуміла, що ти цим хотів сказати мені. Іошинорі, можна попросити тебе дещо зробити? - поцікавилася в нього, Морі сумно глянув на мене.

- Дивлячись що. - коротко відповів мені.

- Зніми свій піджак. - попросила я його про це, фіолетовоокий дивно подивився на мене.

- Не розумію, навіщо тобі це? - запитав він мене.

- Просто, коли ти відмовився говорити за той випадок із пістолетом. У підсумку дізналися, що в твоє плече влучила куля. Можливо, ти боявся, що розкриється інший доказ, який не пов’язаний із цим. Тому хочу переконатися, чи маю я рацію у своїх здогадках, чи ні. - пояснила я йому це, він важко зітхнув.

- У мене немає вибору, але ви точно хочете це бачити? - запитав він нас наостанок.

- Так, я хочу знати, що ти приховуєш від них та від мене. - вимовив Фурукава серйозно дивлячись на нього. Ми чекаємо поки він це зробить… Морі мовчки зняв із себе легкий синій піджак і накинув на своє праве плече. Коли побачила, що на лівій руці мені стало моторошно. Там виявилися порізи, але не прості. Можна помітити обрис імені.

- Це те, що я очікувала побачити, адже ти це так старанно приховував. - сказала я це, і він подивився вбік.

- О господи, навіщо ти це робив із собою!? - невдоволено голосно запитував Ючі у свого друга.

- Я різав себе, таким чином відзначав жертв, усіх кого вбив, кого підставив, а когось навіть привів до самогубства. - спокійно відповів він нам.

- Не думаю, що це твоя єдина причина. Те, що ти кажеш, відмазка, щоб швидше закінчити суд. Давай я тобі покажу справжній мотив! - голосно вимовивши це, я наповнилася великою впевненістю в собі. Він невдоволено глянув на мене, і я продовжила: - Ти пам’ятаєш, коли тобі й Узеджі треба було грати в гру «Постріл у ціль». Просто я побачила спочатку подію, де тобі дістається пістолет. У підсумку ти- - щойно хотіла договорити Морі перебив мене:

- Вбив себе, так? - коротко запитав він мене.

- Ага, але спочатку я вважала, що ти зробив суїцид, тому що ти мусив це зробити. Тепер я осмислила справжню причину, ти ненавидиш себе за все, що зробив, чи не так? - прорекла я і обличчя Морі наповнилося злою енергією.

- Звичайно, а як можна любити такого монстра, а!? Якби це трапилося, звичайно, я б застрелив себе до біса! Такі як я повинні горіти в пеклі! Не розумію, чому ви досі не проголосували за мене!? Ви що не хочете залишитися живими!? Навіщо ви витрачаєте час на цю маячню, яка просто не важлива! Все що ви робите це марно! Марно, марно, марно, марно, марно, марно, марно, марно, марно, марно! - кричав високий хлопець, повторюючи це знову і знову. Відчай швидко захоплює його тіло і розум. Я ніколи не бачила його таким люто злим.

- Ти не правий! Ми хочемо дізнатися всю правду, яку приховуєш! - голосно сказала йому, і Іошинорі дивно кинув погляд на мене.

- Правда це абсурд, не потрібно витрачати час даремно. Усе це безглуздо, марно, даремно… Немає сенсу говорити про це… - сумно сказав він.

- Гаразд, мені просто потрібно довести, що вся ця інформація корисна! Так от у твоїй кімнаті ще знайшла книжку, яку ми раніше розшукали під час знайомства з іншими. Тоді ти не дозволив її прочитати, але тепер я знаю чому. Насправді це був твій щоденник, тому ти не хотів, щоб хтось прочитав завчасно. Перегорнувши її до кінця, помітила, що сторінка вирвана. Я подумала, що вона має бути дуже важливою. Зрештою знайшла її у відрі для сміття. Після прочитання я зрозуміла, чому ти побудував цей музей. Якщо поміркувати, то це очевидно. - розповідала я це і Кубота звернулася до мене:

- Атсуко, ти можеш прочитати нам, що там написано? - я хитнула головою і діставши листок із кишені, почала читати:

Марно, так марно… ніхто не зможе пробачити мене за ці гріхи… навіть вона не пробачить мене… Це все так безглуздо… Я нікому не потрібен… і ніколи не був потрібен… Якщо хтось прочитає, то найімовірніше це вона, та людина, яка мені дуже дорога…

Хоча, можливо, це той час, де я міг вистрілити себе з пістолета… або ж зараз вас усіх чекаю на Класному Суді…

Подумай уважно, і вибери правильне рішення… На цьому суді має померти монстр. Тож сподіваюся на тебе, Асту…

Твій забутий друг…

Іошинорі Морі.

- Прочитавши це, я усвідомила, чому не вбила тебе. Завдяки тому, що ти поводився по-іншому. Та й тільки одна людина мене називала Атсу… Це ти Іоши. - промовила я, дивлячись на його фіолетові з сірістю очі, він здивувався і при цьому пручається, не даючи собі зреагувати по-справжньому.

- Ха, це смішно. Ти не можеш пам’ятати мене. Це всього лише збіг, нічого більшого. - намагався спокійно говорити, але при цьому його голос тремтить. Він не міг забути мене, я чудово знаю його. Тоді, чому Морі намагається приховати свої почуття. Мені треба показати йому, що я справді його згадала… Щоб він зміг повірити мені…