Вільний час 5

Ючі Фурукава

4

Минуло кілька миттєвостей і мені набридло перебувати в цій кімнаті, тому я вирішила вирушити в «Лабораторію Пірата». Піднявшись нагору, я відчинила двері і зайшла всередину. Біля корабля стоїть сам пірат. Він оглядається на всі боки і помітив мене.

- Ну ось, дочекався тебе! Все-таки ти ж хотіла, щоб я розповів про цю людину. - вимовив це, дивлячись на мене, я і так знаю відповідь. Занадто очевидно.

- Угу. Навіть відаю, хто це. Іошинорі Морі, так? - запитала я, натякаючи йому на цю особистість.

- О, так ти ще той спец. Хоча напевно за нами стежила, так? Тоді він був не дуже відкритим, точніше зовсім закритим. Тому не зміг нормально з ним поговорити. Звісно, тоді Іошинорі одягнув на себе маску і намагався в ній засвоїтися, як і в перший день нашого знайомства. - проговорював він із невеличкою посмішкою, яка здавалася більше сумною.

- Зачекай, значить ви і раніше були знайомі? - запитувала я Фурукава з подивом.

- Ага, він мені тоді допоміг, хоч і був у тій самій масці. - вимовив із полегшенням.

- Зрозуміло, то як ви познайомилися? - поцікавилася в нього про це, він хитнув головою.

- Добре. Це був звичайний день пірата, який намагався побудувати корабель. У мене не зовсім виходило, та й вже точно мої руки не можна назвати золотими. У підсумку, коли я хотів здатися, до мене підійшов хлопець, який явно не був схожий на будівельника. Тільки його форма давала про себе знати. Він серйозно дивився на мене і сказав: «Хм… Може тобі допомогти?» Я одразу ж погодився, і ми почали робити цей корабель. Коли ми закінчили, ми обидва сіли на лавочку і ще дещо сказав: «Знаєш, тобі не варто здаватися, той, хто йде до своєї мети, його нічого не зупинить. Та й думаю, що ти станеш чудовим мореплавцем.» Цією фразою, Іошинорі так мене надихнув, що справді став старатися. Ну і ось, я став тим, ким хотів бути. - розповів мені про цю історію, мені хотілося блеванути від неї, але стрималася.

- Гаразд, яка драматична розповідь, зараз розплачуся… Якщо серйозно, ти що реально його слухав? Та він же звичайний хлопець, який вочевидь від одного поганого слова впадає у відчай. Тобі його просто шкода, і спілкуєшся, щоб не було йому так погано? - запитувала я його про це, він злобно дивиться на мене. Йому явно не сподобалося те, що вимовила.

- Що ти сказала!? Так, коли я осмислив, що йому довелося пройти, то моя проблема відвалилася, тому що в нього набагато гірше, ніж у мене. Ні, я не дружу через жалість! Можливо це ти така, але я ні! Він мені допоміг, і тому підтримую його, це нормально для друзів! - кричав Ючі, явно ненавидячи мене. Його очі вкрилися попелом, які прямо дивляться на мої зелені.

- Хах, ось воно що… Ти з тих людей, хто за друга може віддати своє життя. Однак ти впевнений, що його не використовуєш? - запитала я його про це зі злісною посмішкою.

- Я ні, ось ти так. Ти мені від самого початку не особливо сподобалася. Я відчував, що з тобою явно щось не так, тому не підходь до мене, не хочу далі з тобою говорити. - прорік він це вже йдучи від мене на безпечну відстань. Здається, мене справді бояться, але мені це на руку. Я нічого йому не відповіла, він швидко пішов. Мені самій вже пора було йти, тож попрямувала до себе. Через деякий час я опинилася у своїй кімнаті й лягла спати.

***

5

Минув деякий час, і я прокинулася, оскільки настав ранок. Вставши з ліжка, пішла вмитися. Сьогодні хочу виправити наші стосунки. Можливо, я поспішила з висловлюваннями… Хоча ні, це моя думка, яку іншим не зрозуміти. Думаючи над усім цим, я вмилася і вийшла з кімнати. Підійшовши до його дверей, постукала. Вони мені не хочуть особливо відчинятися, тому вжила інших заходів.

- Гей! Ти мені взагалі збираєшся відкривати чи ні!? Я хочу поговорити! - закричала я, щоб Фурукава почув. Здається, це спрацювало і двері відчинилися дуже швидко.

- Аг… Навіщо так кричати? Я спеціально тобі не відповідав, бо не хочу з тобою нічого обговорювати. - сказав він це з незадоволенням.

- Чому? - коротко поцікавилася в нього, він здивувався.

- Ти ще питаєш? Мені не хочеться говорити з тим, хто ображає моїх близьких і заодно мене. - вимовив це, дивлячись убік.

- Здається, ця звичка заразна, поводитися, як ображенка. Так от, давай мирно поговоримо, мені просто дещо цікаво. - запропонувала пірату це, хлопець недовірливо дивиться на мене.

- Так, так, звичайно… Саме твій випадок. Ти й так щойно назвала мене «ображенкою». Хоча це ще дитячий садок порівняно з тим, як ти можеш висловлюватися. Коротше, заходь… - ледве вимовив це, впускаючи мене до себе. Він не особливо радий тому, що перебуваю в його кімнаті. Вона коричневого кольору, у ній немає нічого незвичайного, крім постера зі знаменитим піратом. Озирнувшись, я сіла за стілець, він теж за інший.

- Так, у мене питання. Тобі подобається Сечіко? - запитала його про це, Ючі підняв праву брову.

- Для чого тобі це? - поставив у відповідь Фурукава, дивно дивлячись на мене.

- Та так, цікавий мені твій смак. - сказала я збрехавши.

- Окей… Подобається, що в цьому такого? - здивовано поцікавився в мене.

- Насправді… мені все одно, але сама вона про це думала. Тож вирішила запитати в тебе. - зізналася я, хвилястий шатен задумався.

- Це правда? Значить мої думки не були марними. Коли ми всі вийдемо звідси, то обов’язково їй, зізнаюся. - промовив це з посмішкою на обличчі, здається, я зробила його щасливим завдяки цій новині. Пірат продовжив:

- Дякую, тепер я почуваюся вільнішим, як папуга. До речі, про нього, ми скоро виберемося звідси! - голосно провіщав це, вставши зі стільця, поставивши руки на таз, одразу ж до нього сів його птах.

- Чірік! Ура! Чірік!» - щебетала пташка і глянула на мене.

- Гаразд, тоді я піду. - вимовила це, він помахав мені рукою, а я пішла далі ходити коридором.

***

Іошинорі Морі

4

Мені вкотре набридло цим займатися, тому я пішла на 2 поверх. Піднімаючись туди, у мене виникла думка знайти цю людину. Я б сказала, що він досить цікава особистість. Хоча… у мене є таке відчуття, ніби з ним щось трапилося. Він поводиться дуже підозріло, при цьому з цим погоджується. Може, якщо дізнаюся про його сім’ю, то все розкриється? Мені б так хотілося. Думаючи над усім цим, піднялася на 2 поверх. Я вирішила зайти в Лабораторію Будівельника, ймовірно там побачу його. Підійшовши до дверей, відчинила їх. Здається, я не помилилася. Там справді є Морі. Бачу, що він чимось зайнятий, я покликала його:

- Привіт, Іошинорі! - голосно крикнула йому і після цього почула удар від молотка.

- Ай!.. Чорт забирай, навіщо мене збивати!? - обурився хлопець, повернувшись до мене і встав. Його палець почав стікати кров’ю. Здається, це не вперше за його кар’єру.

- Ти дуже везучий, що не отримав звичайний синяк. - сказала це навмисно дражнивши його, він скривив обличчя.

- Значить вирішила наді мною посміятися? Ну й чудово, я чув багато чого у свій бік, тож це мене не колише. - промовив це злегка сумним голосом, він знову присів, тільки цього разу не на підлогу, а на диван.

- А? - видала здивований звук, бо не очікувала від нього такої реакції. Я не бачила його настільки пригніченим, він справді у відчаї. Іошинорі не особливо хочеться щось відповідати, але він це зробив:

- Вражена? Начебто я схожий на людину, якій байдуже на всі ці слова, але це не так… Ех… я зломлений, ось і все. Мені хотілося згадати за допомогою мого творіння почуття щастя. Навіть тут, ти мені завадила… - розповідав будівельник беземоційно, немов усі почуття, що були в нього, виявилися вичавленими. Я навіть не знаю, що йому на це відповісти.

- Послухай, мені справді дивно бачити тебе таким. Багато хто відчував від тебе холод і гордовитість над усіма. Я й подумати не могла, що ти можеш у цей же час переживати за своє щастя. - промовила я, не усвідомлюючи цього, він подивився на мене з невеликою усмішкою.

- Зрозуміло, тому що дурень. Це все пояснює. Навіть ставлення моїх батьків до мене, я мав просто підкорятися їм, а не вдавати з себе незрозуміло кого. У підсумку втратив свого першого друга… - ледве вимовив ці слова, здається, йому не добре.

- Іошинорі, хто цей перший друг? - обережно запитала його.

- Собака… Тільки вона давала мені любов і щастя. Усе те, що я так хотів отримати від своїх батьків. Мені тоді було 6. Однак у чергову ніч покарання, я почав підозрювати щось недобре. Звісно міркував, що мені не можна виходити з кімнати, інакше мені не пощастить. Тому я мигцем підглядав через двері, мені хотілося знати правду. Я бачив палаючий камін, він зазвичай просто так не виблискує. Для мене це вже було першим дзвінком того, що станеться щось погане. Раптом побачив, як тато тримає мою собаку, вона гавкає на нього, намагаючись вибратися назовню. Але в неї це не вийшло, він кинув її через решітку у вогонь. Коли решітка повністю закрила втечу для неї, собака почала люто гавкати. Мені навіть здалося, що вона почала плакати. Я не хотів дивитися на це більше ніколи… Коли це закінчилося, я підійшов до каміна. Присівши, дивлячись на все це з порожніми очима. Сльози лилися градом з моїх очей. Мені більше не хотілося думати, розуміти, що сталося. Я усвідомив, що справді нещасний… - розповідав він про це. Морі дивиться на підлогу з таким же бездонним поглядом. Я вирішила підійти до нього і спробувати втішити його.

- Ось тепер зрозуміло, чому ти будував цю будку, адже хотів знову побачити собаку, яка дарувала тобі хороші спогади. Скажи, ти звинувачуєш себе в її смерті? - запитувала я, уважно дивлячись на нього. Раптово він різко встав і злобно втупився на мене.

- Звичайно, так! Безумовно я винен у цьому! Чому не міг слухатися їх!? Навіщо намагався бути собою!? У підсумку на що це перетворилося? Вірно, в одне велике нещастя! Ааа… Як же я, чорт забирай, злий на самого себе! - крикнув він це вже б’ючи кулаком по стіні, його тіло тремтить від болю. Звісно, це переходить усі межі, тож я схопила за праву руку і почала міцно тримати його.

- Заспокойся! Я розумію, що ти це все тримав у собі, але тобі потрібно зупинитися робити собі боляче! - голосно вимовила, умовляючи перестати знищувати своє тіло. Однак на нього це не дуже добре подіяло. Раптом він цією ж рукою схопився за мою шию і високо піднявши її притиснув мене до стіни.

- Та що ти розумієш!? Нічого! Строїш із себе хорошу й милу, а потім такі як я ведуться на тебе! Ха-ха-ха… Ні… ні… ні… Так не піде… А знаєш що? Пішло б це життя до біса! - голосно кричав він, втупившись на мене. Зараз перед собою бачу монстра, який здавлює мою шию. Я відчуваю, як мені стає складно дихати.

- Агх… Б-будь л-ласка, в-відпусти м-мене… Т-ти ж н-не т-такий, в-вірно? І-Іошинорі, п-припини робити мені б-боляче… Т-ти с-справді х-хочеш ц-цього? В-вбити м-мене? - запитувала його вже ледве дихаючи. Тут він дивно подивився на мене, ніби усвідомивши, що він робить. Морі відпустив мене, і я впала на підлогу.

- Я… Та що зі мною не так?.. Тільки й роблю, що шкоджу людям… навіть тим, кому не хотів цього робити… Чому я ще не здох!? - оглушливо запитав самого себе і швидко втік із кімнати, промовляючи кожним кроком «пробач!». Коли почала нормально дихати, я встала. Звісно, він справді цього не хотів, ну я так думаю… Тож прощаю Іошинорі. Я не стала його наздоганяти, йому треба побути на самоті. Слідом вийшла з кімнати і спустилася на 1 поверх. Там пішла до себе і в кімнаті лягла спати.

***

5

Я встала, сама цього не усвідомлюючи. Подивившись на час, здивувалася. На годиннику 0:00. Чому знову так рано прокинулася? Може це він на мене так діє… До речі, на скільки я пам’ятаю, Морі ночами не спить. Я багато разів бачила, як він вештається коридорами або десь сидить. Навряд-чи Іошинорі зараз ходить, бо йому вочевидь погано. Швидше за все у своїй кімнаті. Я вирішила відвідати його. «Сподіваюся, він як того разу не спробує мене задушити.» - подумавши про це, вийшла зі своєї кімнати. Біля мене знаходяться його двері, тож не далеко відійшла. Я постукала, рівно через хвилину, вони відчинилися.

- Хм… Здрастуй… Ти хоч знаєш, котра зараз година? Люди зазвичай у цей час сплять. - вимовив це дивно подивившись на мене.

- Це ти ще в мене питаєш? Як раз-таки, ти тут найактивніший у нічному середовищі. Мені сьогодні не спиться, тому вирішила до тебе зазирнути. - відповіла на це йому, він сумно посміхнувся.

- Зрозуміло. Хіба… ти не побоюєшся мене? - коротко запитав він, подивившись убік.

- Я тебе боюся? Звісно, ні! Впевнена, що то було випадковістю. - впевнено сказала це йому.

- Я б так не сказав, але гаразд проїхали… Отже, хочеш до мене зайти? - запитав будівельник мене, ніби не особливо цього хоча.

- Так, якщо дозволиш. - швидко відповіла я, він лише глянув на мене.

- Думаю, що можеш проходити. - дозволив мені уступаючи дорогу, я зайшла до нього, він закрився за мною. Його кімната синіх відтінків, тільки ковдра виявилася червоного кольору та й ще в нього так чисто, що аж кімната блищить. Будівельник справді ще та чистюля. Після аналізу його кімнати, ми обидва присіли на ліжко.

- У тебе тут так затишно. - помітила це йому.

- Дякую, мені про це багато хто говорив… - промовив це не особливо урочисто.

- Ну і хто ж ці люди? - поцікавилася в хлопця в будівельному комбінезоні.

- Та так, багато різних дівчат на роботі. Вони тільки говорили, що я їхній ідеал і таке інше… - розповідав не особливо задоволено мені.

- О… Так ти в нас альфа самець? Не очікувала, ти на нього не схожий. - вимовила це здивовано дивлячись на нього.

- Хех… Смішно, я і не він. Просто вони знають, що не з бідної сім’ї, тому вони хочуть це використати. Я спілкувався з ними багато разів. Усі вони були однаковими, бажали грошей і таке інше. Звісно, коли кожна з них освідчувалася мені в коханні, я відмовлявся. Чесно кажучи, після цього ненавиджу людей, які мають купу грошей, які народилися в них. - пояснював мені дивлячись на мене.

- Стривай, ти ж сам із таких людей. Твої батьки досить відомі та впливові особистості. - вимовила це підтверджуючи.

- Якоюсь мірою ти маєш рацію. Ось тому я не пішов на ту роботу, яку хотіли мої батьки. - з полегшенням сказав це.

- А яку роботу вони хотіли тобі підкинути? - запитала я його.

- Мої батьки бажали, щоб я став юристом. У принципі я згоден із тим, що впорався б із цим, але мені не хотілося занурюватися в цей набрід. Краще я буду забруднений зовні, ніж усередині. Хоча, у будь-якому разі не чистий… - розповів мені про це.

- Тут із твоїми батьками згодна, але чому думаєш, що ти не невинний? - запитувала його, темноволосий опустив голову.

- Про це потім усі дізнаються. Я просто діятиму так, як мушу, ось і все. Та й хотів дещо дізнатися, з тобою все гаразд? - запитав Морі вже дивлячись на мене.

- Так ти за шию. Все нормально. - відповіла йому на запитання посмішкою.

- Це добре, я радий. Ще раз прошу в тебе вибачення. - промовив це винуватим тоном.

- Не турбуйся, я давно тебе пробачила. - після цього я обійняла його, він цього не очікував, але будівельник не противився мені. Морі обійняв мене у відповідь.

- Дякую, Атсуко. Мені стало краще. - промовив він це тихо мені на вушко. Раптом вирішила його притягнути до себе в ліжко, після цього вклала його.

- Давай полежимо разом. Ти не проти? - запитувала зверху тримаючи його руки, він лише посміхнувся.

- Я пригадую, щось вже подібне було. Хочеш спробувати БДСМ на мені? Хех… Ну я не проти. - вимовив він чогось очікуючи. «Він що, читає мої думки?» - подумала про це я.

- Так, а ти справді маєш рацію, просто тоді ти говорив про це. Мені здалося, що тобі це може сподобатися. - сказала я, міцно тримаючи його руки, йому це принесло певне задоволення.

- Щодо БДСМ… давно хотів спробувати, тож не тримай себе. - проговорив він це з якимось натяком, а продовження всього цього… автор приховує.