Вільний час: Теруко Йосіда

1

Настав ранок. Я вирішила піти в Лабораторію Фізики. Там я побачила, як Теруко Йосіда щось оглядає.

- Що ти робиш? - запитала я її, вона повернулася до мене і по-доброму подивилася.

- А… Так я тут не одна. Привіт, Атсуко. Я дивлюся, що тут є. - відповіла вона задумливо.

- Зрозуміло, а хіба ти не хімік? Це ж прилади для фізичних досліджень. - запитувала я, ще більше здивувавшись.

- А ти не знала, що хімія і фізика вони взаємопов’язані? Адже вони члени однієї й тієї самої сім’ї. Звісно, у них є відмінності, оскільки кожен із них самостійний. - розповідала Йосіда мені, як справжній знавець.

- Ось як, а чим вони схожі? - запитала я її у відповідь.

- Відповім. Фізичні концепції, з одного боку, і хімічні теорії, з іншого боку, мають сімейну схожість. В основному через це вони схожі. - пояснила вона мені це, Йосіда захоплено дивилася навколо, у неї аж очі горіли.

- Зрозуміло, тому ти шукаєш тут для себе щось корисне? - запитувала її знову.

- Так, іноді хімія і фізика працюють разом. Тож думаю, зробити одне дослідження, поки це можливо. - проговорила вона це мені підставивши руку до підборіддя.

- Гаразд, тоді не буду тобі заважати. Ще побачимося. - сказала це їй, хімічка посміхнулася і помахала рукою. Я сама пішла до виходу і надумала постояти біля їдальні…

2

Мені набридло сидіти склавши руки, тому зайшла в їдальню. Там сидить Теруко, попиваючи чай із мандарином. Я тихенько присіла навпроти неї, вона підняла голову і подивилася на мене.

- Привіт, я тебе не сильно відволікла? - запитала я її відразу.

- Та ти що, ні звісно. Просто, вирішила відпочити після експерименту. - промовила вона спокійно оглянувши навколо.

- Ясно. До речі, а що ти експериментувала? - запитувала вже з цікавістю. Вона поставила кухоль чаю на стіл і посміхнулася мені.

- Я не скажу, що робила щось складне, бо прийняла рішення чимось порадувати себе. Це досить проста реакція «дим без вогню». Її нам показували в школі. Ось через що захотілося знову згадати ті часи. - розповідала вона мені це, як зазвичай із натхненням.

- А як ти її зробила? - поцікавилася в неї.

- Усе дуже легко. У реакції беруть участь аміак (безбарвний газ) і хлороводень (безбарвний газ) з утворенням хлориду амонію (білий дим). Для експерименту знадобилося 3 колби, з’єднані газовідвідними трубками. У колбу №1 наливала концентрований розчин соляної кислоти (HCl) і щільно закривала її пробкою з газовідвідним отвором. У колбу №3 наливала 25%-вий розчин аміаку (NH₃) і щільно закривала її пробкою з газовідвідником. Порожню колбу №2 закривала пробкою з газовідводом, під’єднуючи трубки від колб із концентрованими розчинами соляної кислоти й аміаку. Спостерігаючи, як поступово відбувалося виділення білого диму в другій колбі. - пояснювала Йосіда мені це, як справжній хімік. Щоправда, не особливо зрозуміла, що вона говорила, але це звучало гарно.

- Прикольно, але як це все відбувається? - уже вкотре запитала її, але здається це її не напружує.

- Процес описується так: Аміак і концентрована соляна кислота є летючими рідинами. За кімнатної температури розчини добре випаровуються і перетворюються на гази HCl і NH₃. Газовідвідними трубками HCl (колба №1) і NH₃ (колба №3) потрапляють до колби №2, у якій відбувається хімічна реакція з виділенням білого диму. Однак, газоподібний аміак є токсичною сполукою, а газоподібний HCl може спричинити опік дихальних шляхів - бажано проводити дослід у добре провітрюваному приміщенні або у витяжній шафі, також дотримуватися правил роботи з концентрованою соляною кислотою. Оу… та й сподіваюся, я не намудрила твій мозок цим? Наступного разу, не буду так занурюватися у все це. - сказала вона під кінець злегка звинувачено.

- Та нічого страшного, з ким не буває. Гаразд, тоді я пішла. - безтурботно вимовила це і вийшла з їдальні, Йосіда махнула головою і далі п’є свій чай. Я тим часом прийшла до себе і лягла спати.

3

Минула ніч. Я хочу достукатися до Теруко і дізнатися про неї більше. Я пішла на 2 поверх, там біля Лабораторії Хімії стоїть Йосіда. Підійшовши до неї, вона помітила мене.

- Здрастуй, Атсуко. - коротко сказала вона.

- Так, привіт. Я дещо хочу дізнатися про тебе… Наприклад, про твоє життя. - проговорила це натякаючи на розмову.

- Розумію. Добре, скажу. Загалом, я з самого народження жила в дитячому будинку. Скільки себе пам’ятаю, не знала про те, як це мати своїх батьків. Але не подумай, що вони покинули мене при появі на світ. Моя мама померла після пологів, а тата не стало через великий стрес. Хоча в 10 років з’явилося кому дати притулок, це були науковці, які займалися різними експериментами. Тож не дивно, що я пішла їхнім шляхом. - розповідала хімічка із сумним виразом обличчя.

- Ось як, а я не знала про це, через що тобі довелося пройти. - вимовила я, трохи поспівчувавши.

- Та ні. Там, де я жила раніше, не так вже й погано. Мені було з ким поговорити. - виговорила вона мені.

- Зрозуміло, і хто ж це? - запитала я її.

- Мій брат. Та й може, я тобі потім про нього розповім. - промовила Йосіда так, ніби не особливо горіла бажанням говорити про це.

- Гаразд, значить наступного разу. Тоді, бувай. - промовила це їй, вона мені також відповіла і пішла ходити коридором.

4

Мені набридло цим займатися, вирішила піти на 3 поверх. Там побачила Теруко, яка сидить на лавочці. Я підійшла до неї і присіла.

- Хіба тут не чудово? Усе це створено природою, і так, я тебе помітила. Ти напевно, хочеш поговорити про мого брата? - запитала вона мене, а хімічка справді права.

- Так, якщо можна. - коротко відповіла їй.

- Я не заперечую. Почну з того, що мій брат старший за мене на 7 років. Ми разом із ним потрапили в дитячий будинок. Він мене оберігав і захищав від деяких дітей. Звичайно, я дуже вдячна йому за це. - оповідала трохи посміхаючись.

- Зрозуміло, а що далі? - запитала я її.

- Насправді прихистили спочатку брата, але після цього він запропонував узяти з собою мене. Зрештою вчені погодилися, і я разом із братом пішли до них додому. Через 7 років він став відомим лікарем, який завжди намагався допомогти всім. - розповідала Йосіда, дивлячись навколо.

- А як його звати? - запитувала хімічку.

- Він Сетоши Йосіда. Його ім’я означає «кмітливий». - відповіла вона мені досить серйозно.

- Ось як, так у підсумку в тебе настала світла смуга в житті. - сказала це не подумавши.

- Я опинилася в цьому місці, будь-яка нормальна людина не назвала б це щасливою смугою. - вимовила вона, дивно подивившись на мене.

- Так, так, вірно… Справді, як же я могла про це забути? Ти мені не підкажеш? - запитала я з деяким божевіллям в очах.

- Що з тобою? Кілька хвилин тому ти була адекватною. Я не розумію, про що ти говориш, але мені це явно не подобається. - промовила вона, вставши з лавочки, збираючись іти.

- А ти куди? - запитувала, пожираючи її поглядом.

- Це тебе не стосується. - промовила вона мало не тікаючи пішла вниз. Час вже спати, через деякий проміжок часу опинилася у себе і лягла на ліжко.

5

Настав ранок. Я вийшла з кімнати і вирішила зайти до Теруко. Підійшовши до неї, постукала, за мить відчинилися двері.

- Це ти, заходь. - вимовила вона засмучено і впустила мене до себе. Її кімната жовтих відтінків. Йосіда присіла на ліжко, а я на стільчик. Вона знову заговорила:

- То навіщо ти до мене прийшла? - запитала хімічка мене.

- Дізнатися, чому ти від мене втекла? Я ж запитувала цілком звичайні запитання. - вимовила я, не розуміючи її.

- Якраз-таки ні. Це звучало шалено. - промовила вона це так.

- Гаразд, я хотіла дещо тебе запитати, тобі подобається Акайо? - запитала я її про це.

- Так, є така справа, а що? - відповіла вона, запитавши мене.

- От скажи, навіщо він тобі? - запитувала Йосіду знову.

- А він що тобі подобається? - поцікавилася у відповідь.

- Звичайно, ні. Я таких, як він, зневажаю. Просто не розумію, що ти в ньому знайшла. - міркувала я це дивлячись на неї.

- От як, мені він подобається тим, що він добрий і турботливий хлопець. Може й сором’язливий, але я не вважаю це мінусом. Та й він буває невпевненим у собі, але це через трагедію. Тож не бачу перешкод, щоб не любити його. Мені не подобаються погані хлопці, може ти таких обожнюєш, але я ні. На цьому наші смаки не збігаються. - розповідала вона так, ніби посилаючи мене куди подалі.

- Я так розумію, можна йти. - проговорила я, глянувши на неї.

- Так, тебе ніхто не тримає. - мовила Йосіда, серйозно подивившись на мене. Я мовчки вийшла, не попрощавшись, і пішла спати.