Глава 4: Постріл у ціль (Мирні дні 3)

Я думала над усією цією ситуацією і вирішила вийти в коридор. Раптом почула, як хтось відчинив двері в чужу кімнату. Подивившись на всі боки, я побачила, як шаман зайшов до будівельника. Щойно прикрив двері, я мигцем зазирнула туди. Там Іошинорі спить, і той його розбудив:

- Гей! Чого спиш, а!? Пора вставати! - у бухому стані весело кричав йому у вухо. Морі подумав: «Чорт його забирай… Чого він тут робить? Та й узагалі, ще на додачу випивку приніс…»

- Агх… Якого біса ти тут забув? Не пішов би геть. - невдоволено при тому сонно вимовив він.

- Чого ти такий не радісний!? Ік… Я взагалі-то прийшов поділитися з тобою пивком! А ти так звертаєшся! Як тобі не соромно, блядь! - ще сильніше закричав той, і інший встав та відштовхнув того.

- Боже… Забирайся з очей моїх, щоб тебе не бачив. Я не п’ю пиво, а тільки вино. Навіть якби ти приніс мені вино, я з тобою ніколи б не сьорбав. - з великим презирством сказав, дивлячись на шамана.

- Що за нах! Ти що довбоїб! Такий цінний напій обзиваєш! Ти що хочеш отримати пизди!? - кричав той розмахуючи руками та накинувся на Іошинорі. Хлопець від першого разу ухилився, і тут же шаман потягнув його за ноги, будівельник упав. Хомма намагається бити його по обличчю, але фіолетоволосий зупинив його руки…

- Що ти робиш? Ти хоч розумієш, що після цього може статися? Не думав, що ти настільки тупий. Я не збираюся здаватися такому, як ти! - крикнув Морі, перевернувши його на підлогу і вдарив по обличчю…

- О! Виявляється, у тебе є емоції! А я-то думав ти монстр! - крикнув той знову у вухо.

- Та замовкни ти! - злобно зиркнув на нього і знову вдарив по обличчю, у того з’явився фінгал. Раптом Дейчі схопився за його комбінезон та вдарив об підлогу. Іошинорі цього не очікував, і шаман встав та взяв цеглу, що знаходиться в кімнаті Морі. Він спробував кинути на нього, але той тут же покотився підлогою і встав…

- Ха… ех… а ти непоганий для ідіота… - вимовив із задишкою і приклав руку до голови.

- Тому що я не ідіот! - крикнув той і знову вчепився в будівельника, стало видно, що довго не протримається. Я дивлюся на цю сцену і не можу відірватися. Одразу ж підійшов до мене Пірат зі своїм папугою.

- Атсуко, я почув якісь дивні звуки, ніби хтось б’ється. Та й… на що ти дивишся? - запитав він, дивлячись на мене.

- Я дивлюся на розбірки Іошинорі та Дейчі. - вимовила це йому, той глянув оком туди.

- Що за!? Та вони ж уб’ють один одного! Треба їх зупинити! - голосно вимовив він, і птах теж почав верещати.

- Заспокойся, давай не будемо заважати їм. Думаю, Іошинорі сам із ним упорається, навіть якщо він дуже втомився. - вимовила, пояснивши те, що хочу.

- Гаразд, але після цього, я обов’язково допоможу винести того з кімнати. - впевнено вимовив він, і ми далі дивимося на їхню битву:

- Ні вже, тобі пора відключиться!.. - гаркнув той, відкинувши шамана в стіну, він вирубився. Після цього Морі посміхнувся. - Фух… нарешті я від нього позбувся. Треба перевірити його пульс… - втомлено сказавши це, доклав руку до передньої частини шиї і видихнув із полегшенням. - Пульс є, хоч щось хороше. Мені б не хотілося опинитися винним через такого дурня… - мляво промовив він, і Ючі на всю відчинив двері, звісно ж Морі не очікував і смикнувся.

- О друже, так ти все-таки живий! Хоча я так і думав, що ти виживеш. - вимовив радісно Фурукава.

- Ех… А ти що тут робиш?.. Хоча це зараз не важливо. Можеш допомогти винести це створіння з моєї кімнати? - попросив той його, пірат широко посміхнувся.

- Звичайно допоможу! Я за цим і прийшов сюди. - погодився той підтримати, і будівельник здивувався… «Чому так раптово він прийшов? Та й вона теж…» подумав про це. Морі разом із Ючі взяли Хомму і віднесли в його кімнату. Кинули на ліжко і пішли з неї. Я увійшла в кімнату будівельника, взяла пиво та викинула в кімнату Шамана.

- Дякую, що допоміг його винести, адже я б не зміг впоратися через усю свою втому. - промовив, злегка посміхнувшись йому, таким чином він дякує йому за допомогу.

- Хех, впізнаю свого Іошинорі, якщо що, я завжди допоможу тобі. Ти прекрасно це знаєш. - весело сказав схопивши того по-дружньому за шию.

- Ах… припини… Ти мене так задушиш… - слабко говорив він і той перестав.

- Ой… вибач. Трохи перестарався. - вимовив це з невеликою незручністю.

- Ні… усе гаразд. Я занадто втомився, щоб хоч якось реагувати… Я пішов спати. Побачимося завтра… - промовив він, по-доброму дивлячись на пірата, і потім глянув на мене. Будівельник пішов у свою кімнату та зачинився на замок. Я залишилася стояти з Ючі та з його пернатим другом…

***

Я вирішила його запитати.

- Тобі не здається, що з кожним разом Морі стає несхожим на себе? - запитала я його, він розсміявся.

- Ха-ха, та ні. Навпаки, це на початку він був не схожий на себе. Я тоді його не впізнав, але зараз більше схожий на справжнього Іошинорі. - упевнено вимовив на всі 100%, і папуга теж згоден із ним.

- Значить, за твоїми словами, він ще той янгол. - сказала я з цікавістю.

- Звісно не настільки, але вже точно не приховував би своїх емоцій! Хоча, якщо має причину, то приховує таємниці до самого кінця. Попри все… - з невеликим сумом вимовив він.

- Тобто, у нього є причина приховувати свої емоції. - проговорила, думаючи про це.

- Я впевнений, що він приховує лише з доброї причини. - рішуче проговорив пірат, і птах верещить.

- Не знаю щодо цього, я в цьому не впевнена. Він сам по собі підозрілий. Занадто багато на нього вказує… - пояснювала я йому вже посміхаючись.

- Що підтверджує? - негайно запитав він.

- Що він головний лиходій. - сказала я, порожньо дивлячись на нього, його це насторожило.

- Та ну ні. Цього вже точно не може бути! Це вже занадто… неможливо! - голосно говорив засмаглий хлопець, втупившись на мене.

- Чому ж? Він цілком підходить на роль лиходія. Ти так твердиш, бо його друг. Хоча, може насправді він використовує тебе? Ти про це не замислювався? - запитала його зі злісною іскрою в очах.

- Та ти, навіщо йому таке робити!? - кричачи запитував мене.

- Легко, тому що йому вигідно, що ти довіряєш, і може в будь-який момент злити тебе. Як бачиш, дуже навіть і просто. - пояснюючи це, я все більше поглинаю його у відчай.

- Я все одно тобі не вірю. Я його знаю… і не збираюся слухати тебе. Як на мене це ти дивно поводишся, то ти хороша, то погана. Та визначся вже! Взагалі, то його хотіла вбити, то хочеш йому допомогти, а тепер ти його підозрюєш у тому, що він головний лиходій. Тебе взагалі не зрозумієш! Особисто я не хочу розмовляти з тобою. Адже серйозно, у тебе діагноз! Ти божевільна! - прорік Фурукава, пояснюючи те, що я ненормальна.

- Як скажеш, мені начхати. - відповіла з легкістю йому. Ючі мовчки пішов коридором, я побачила, як Дейчі виходить із кімнати. Шаман пішов до сходів, піднімаючись на 2 поверх. Однак я загубила його з поля зору, бо помітила біля сходів поранену Чіко, яка стікає кров’ю, вона правою рукою тримається за голову, та Ючі, який стоїть біля неї. Я підійшла до них.

- Що сталося? - запитала я, дивлячись на неї.

- На мене напав чоловік у плащі…», - слабко промовила вона.

- У сенсі людина в плащі? Ти можеш його детально описати? - запитував він її.

- Так, можу… Людина була середнього зросту. Одягнений у чорний плащ, також на ньому капелюх і маска того ж кольору. На плащі був якийсь номер… Начебто №4… Якщо не помиляюся… - описувала вона те, що бачила.

- Зачекай! Я здається зрозумів… звідки це вбрання. - сказав він, ніби щось знає.

- Тоді розповідай! - голосно вимовила я.

- Так, зараз… Це якась форма секти, в якій беруть участь 5 осіб. У кожного на плащі є свій номер. Як уже й сказав, всього в цьому клубі 5, а саме: Хіромі Кудо, він №1, Акіра Мінамі №2, Дейчі Хомма №3, Узеджі Іто №4, і я №5. - розповів нам про це пірат.

- Ти вважаєш, що це був хтось із цієї секти? - запитала я його.

- Так, нам цю форму особисто видав Інносу. Він ще дещо сказав: «Тільки ті, хто беруть участь у моєму клубі, можуть носити цю форму, інакше на них чекає покарання». Тому це міг бути тільки один із членів цієї секти. - пояснив це нам.

- Ось як, значить… це був Узеджі Іто? - поцікавилася вона, дивлячись на нас.

- Так це він… Чому ти подумала, що це міг бути Узеджі Іто? - запитала я, не розуміючи її.

- Ти що не слухала? Фурукава нам сказав учасників з їхніми номерами… і ось у тієї людини був на плащі №4. Ючі перераховував усіх учасників, під №4 виявився Узеджі Іто. Тому я думаю, що це він. - проговорила агентка мені свою здогадку, яка виглядає, як правда. - Так, якщо Ючі нам повідав правильні номери. - відповіла мені і подивилася на пірата.

- Безсумнівно, я все правильно розповів, якщо не віриш, запитай в Інносу. - злегка ображено вимовив це їй.

- Та годі тобі, я вірю. Це ще можна перевірити, запитавши в інших учасників. - спокійно сказала це, і пірат допоміг їй встати. Після цього вона обтрусила себе.

- Гаразд, тоді ходімо в їдальню. Нам варто перекусити, та й потім сходити в Медпункт. - проговоривши це, вони зі мною погодилися…

***

Ми увійшли в їдальню. Я з Чіко попросили Ючі зробити нам чай із бутербродами, він чемно погодився. Ми з нею сіли за стіл, і чекаємо нашого пірата. За кілька хвилин усе виявилося готово. Фурукава приніс на таці те, що ми хочемо, і поставив на стіл. Його птах летить за ним, несе в роті пакет із кормом для папуги. Сам він поклав пакет на стіл і почав їсти… Я його вирішила запитати:

- Ти що, їсти не будеш? - на це він засміявся.

- Арр-ха-ха. Я вже їв поки вам робив ці бутерброди. - радісно сказав хлопець.

- Зрозуміло, а твоєму папузі хіба можна так багато корму? - поцікавилася вона у його.

- Чому ні? Він наростаючий організм, чим більше, тим краще, а я обійдуся. - сказав він із тією ж яскравою посмішкою, і раптом хтось відчинив двері. Це виявилася Кубота.

- Привіт, народ, ви вирішили перед сном поїсти… Хоч це і не зовсім добре… але що з тобою Чіко! Ти поранена!? - крикнула вона, підбігши до неї.

- Зі мною все гаразд, мені допомогли Атсуко і Ючі. Ми після їдальні підемо в медпункт. - спокійно вимовила пояснюючи це.

- Але ж голова кровоточить, потрібно швидко забинтувати тобі голову! - голосно говорила дівчина, переживаючи за неї. Сам кіт тягне Цудзі за ласини, щоб та встала.

- Заспокойся, немає причин для такої паніки, дай нам хоча б доїсти. - сказавши це, агентка доїдає їжу, та й я закінчила зі своєю і допила чай, а Фурукава мовчки спостерігає за нами із сумним виразом обличчя. Господиня тварини подивилася на пірата.

- Щось не так Ючі? - запитала вона його, їй самій стало сумно.

- Ні, нічого… Просто не ті думки лізуть у голову. Гаразд, і ти не сумуй. Усе в підсумку закінчиться добре, я в цьому впевнений. - вимовив більш зібрано, і намагається тримати свою чудову посмішку. Сама вона теж усміхнулася у відповідь.

- Угу, я теж сподіваюся на це. - радісно вимовила, дивлячись на нього так, немов запурхали метелики в животі.

- Окей, ми зрозуміли, що ви скоро станете новою парочкою. Нам час іти. - підмітила вона і я встала з нею, Кубота почервоніла…

- Ні, це не так! Я так само переживаю за нього, як через тебе Чіко! - крикнула та і пірат подивився вбік, потім на неї.

- Та годі тобі. Нехай вважають нас парочкою, особисто я не проти. - промовив він, чухаючи голову і дивлячись на неї.

- Серйозно? Я навіть не знаю, що сказати… - соромлячись його, вимовила кілька слів…

- Боже, що ти наробила Цудзі. Тепер Сечіко не може нормально говорити. Хоча зізнаюся, я теж зайве накоїв… - промовив, звинувачуючи себе в чомусь.

- Ем… Ні, все нормально. Це так мило з твого боку Ючі, захищати мене. Дякую… - промовила вона, обійнявши його, він уже точно цього не очікував. Пірат не знає, що їй відповісти…

- Я нічого такого не робив… Просто зробив те, щоб зробив будь-який хлопець… Хіба ні? - запитав юнак, злегка червоніючи, хоча на його шкірі це не дуже помітно.

- Ні… Далеко не кожен так би вчинив… Я не бачила таких позитивних, та при цьому не зарозумілих людей. Знаєш, ти зараз такий милий. - сказала вона, дивлячись у його сині очі.

- Правда? Арр-ха…ха…ха… Але ти все ж таки миліша… - вимовив він ледве, дивлячись на неї.

- Зрозуміло… - коротко відповіла вона, і руки притиснула до нього, Кубота виглядає як кішка, яка просить із нею погратися. Цудзі нічого не може вимовити, вона тільки й може дивитися на них. Дехто перервав їх:

- Агх… Закінчуйте з цим! Нам ніколи, та й Кубота, ти сама казала, що Цудзі потрібна допомога. - провіщала я, невдоволено дивлячись на них.

- Так, ти маєш рацію. Нам варто поспішити. - прорекла вона, відійшовши від пірата, і той заспокоївся. Ми всі швидко вийшли з кімнати і пішли на 2 поверх. Там ми відчинили двері в медпункт і зайшли туди. Господиня тварин вирішила допомогти з головою агента. Вона підійшла до крана, і почала ретельно вимивати руки з милом і водою. Після цього одягла латексні рукавички. Чіко лягла на ліжко та лягла на спину, як її попросила Сечіко. Вона почала видаляти з рани всі предмети. Щойно видалила все, що бачила, Кубота сильно придавила рану марлею. Протягом повних 15 хвилин невідривно придавлювала рану Чіко. Коли час минув, Сечіко зупинила придавлювати рану і марлю викинула в сміття. Місце цього Кубота поклала нову марлю до рани і бинтом забинтувала її голову. Чіко спокійно встала і подякувала їй за допомогу. Господиня тварин вирішила її запитати:

- До речі, чим ти вдарилася? - запитала не розуміючи, що сталося.

- Я не стукнулася сама, мене вдарили. Я сама не пам’ятаю, чим… начебто це було схожим на лом. Хоча, від нього я могла й померти… - невпевнено промовила вона.

- Якщо це був дійсно він, то по рані схоже. - вимовила я, дивлячись на неї.

- Не знаю… Треба буде це перевірити… Хм… може вийдемо з медпункту? - запропонувала Чіко нам.

- Вона має рацію, Цудзі тепер краще і ми можемо вийти. - промовив це, і ми вийшли з кімнати…

***

Агентка вирішила нам дещо сказати:

- Давайте ми пошукаємо інших. Я бажаю переконатися, що на мене напав саме Узеджі. Та й знайти його і дізнатися, навіщо він це зробив. - вимовила вона, подивившись на нас.

- Справді, нам варто піти й розшукати їх. Найімовірніше, вони на новому поверсі. - припустила я, Кубота кивнула.

- Тобто на 4 поверсі. - коротко промовила вона.

- Тоді не будемо зволікати, йдемо! - голосно вимовив він, щойно ми хотіли піти на 4 поверх, ми почули голоси. Це був крик. Після цього до нас підбіг Археолог, за ним іде Журналістка. Він закричав:

- Ми знайшли дещо жахливе! - злякано дивиться на нас.

- Що сталося? - запитала вона, подивившись на Мінамі, та виглядає незадоволеною.

- Річ у тім, що… Ми знайшли тіло. - напружено вимовила дівчина.

- Кого ти маєш на увазі під словом «тіло»? - поцікавився він у неї, та не знає, що відповісти.

- У тому то й річ, що я не в курсі хто це! - голосно прорекла вона, дивлячись на нього.

- У сенсі не знаєш? - сама здивувалася цій новині.

- Воно дивно одягнено, у якийсь чорний плащ, капелюх та маску такого ж кольору. - промовила вона, не розуміючи всього цього.

- Це схоже на того, хто на мене нападав… - невпевнено вимовила агентка, хлопчик здивувався.

- Зачекай, значить у тебе на голові бинт зав’язаний не просто так? - запитав він у шоці.

- Так. По-твоєму, мені що робити нічого, щоб час витрачати даремно? - серйозно запитувала темна дівчина у нього, схрестивши руки.

- Думаю, що ні. - коротко з певним сумом відповів Кудо.

- Ви там усе? Довго ми будемо стирчати тут? Може, час іти, і з’ясувати, що це за такий труп? - запитувала, невдоволено дивлячись на них.

- Та все. Ходімо… - сказала вона, і до нас ще дехто підбіг. Це виявився Шаман.

- Що ви тут за крики влаштували, по всьому музею чути!? - голосно запитав він.

- Е… Хомма, що це за фінгал під оком? - чемно запитав археолог.

- Я сказав відповідай на моє запитання! - крикнув на нього.

- Ти не маєш права на мене волати! Злюка! - оглушливо вимовив він, дивлячись ображено на Хомму.

- Ти ще мені тут права качай, малолітка! - кричав ще сильніше той, і щойно він хотів махнути рукою, пірат його зупинив.

- Ось цього, ти точно не можеш робити! Ти що ще не протверезів!? - запитав він, міцно стискаючи його руку.

- Ай… Ай-ай-ай… Окей, я не буду його чіпати. Тільки заспокойся! - ревів він на весь голос.

- На відміну від тебе я тверезий, і знаю, що роблю. Ось ти не доганяєш, що ти хотів зробити! - голосно сказав він і, відпустивши руку, той відкинувся вбік на кілька сантиметрів.

- Фух… дякую тобі Фурукава, якби не ти, він би врізав мені по обличчю! - глухо промовив він завдяки пірату.

- Боже… що в мене за сьогодні день такий дивний… Спочатку дякував мені Іошинорі, потім Сечіко, а тепер ще й ти. Друзі, я ж просто робив те, що міг. - радісно вимовив він, намагаючись приховати свій сором.

- Так, що ти сказав про Морі? - запитала вона його.

- Те, що він подякував мені за допомогу. - вимовив він, не відаючи, чого вона хоче.

- Хм… зрозуміло. У такому разі, де він сам? Чи це я єдина його не бачила кілька днів? - цікавилася в нас.

- Я його після тієї гри взагалі не бачила, наче він випарувався. - вимовила журналістка, дивлячись на агента.

- Думаю, що багато хто його не бачив… - сумно промовив хлопчик.

- Ну що Фурукава, будеш відповідати на моє запитання. Ти його бачив? - запитувала знову його.

- Так, не я один, але й ще й Атсуко. Це вона перша помітила його. - відповів він, глянувши на мене.

- Атсуко значить, де Морі? Зазвичай він був одним із перших, хто знаходить тіло. Тепер, де він? - зажадала вона, вже дивлячись на мене, у ній відчувається хвилювання за хлопця.

- Найімовірніше, у своїй кімнаті. - відповіла я їй.

- Що він там забув? - запитала вона мене.

- Спить собі. - коротко відповіла їм, агентка здивувалася.

- Чому, хіба зараз час дрімати? - запитувала мене про це.

- За ідеєю, зараз має бути ніч. - щойно я вимовила це, ми почули голос.

- Ху-ху-ху! Народ, вже 11 година ночі. Пора спатки! - після цього він затих.

- Отже, настала ніч. - сказав він, дивлячись на нас.

- Однак, нам потрібно спочатку поглянути на тіло. - вимовила я, подивившись на кожного.

- Вона має рацію, тоді ходімо. - промовила Цудзі, і ми вирушили на 4 поверх. Уже там побачили біля лабораторії агента тіло…