Вільний час: Чіко Цудзі

1

Настав ранок. Я вийшла з кімнати і попрямувала коридором, на зустріч побачила Чіко. Вона дивиться по сторонах, і я підійшла до неї. Потім Чіко мене помітила і загадково посміхнулася мені.

- Хм. Ти прийшла до мене, щоб поговорити зі мною? - запитала вона мене, і я відповіла.

- Так. Точніше просто провести час разом. - сказала це і Цудзі не дуже зрозуміла, що, мала на увазі. Щоправда потім вона трохи посміялася над цим.

- Хах… Ну не сподівайся, що я буду говорити з тобою про всякі непотрібні речі. - вона промовила, дивлячись на мене.

- А, я й не сподівалася. - вимовила я і посміхнулася.

- Що ж. Ти хочеш про щось поговорити? Тоді запитай у мене одне питання, і я тобі на нього відповім. – сказала так, щоб це мене зацікавило.

- Запитання? Добре, зараз поставлю. Чому ти сказала свій Абсолютний талант? - зацікавилась цим.

- Кумедно. Чому я це вам сказала та й усім іншим? Ну відповім тобі, однак це питання немає жодного сенсу. Я сказала, щоб було більше довіри щодо мене. Тож не думаю, що ти поставила правильне запитання. - промовила вона і загадково посміхнулася мені.

- Тобто ти це сказала, щоб ми тобі довірилися? Не заради чогось іншого? - запитувала я в неї, і агент подивилася вбік і відповіла.

- Так, я говорила лише щоб ви мені довіряли. Ти навряд чи виживеш, якщо ніхто тобі не віритиме. Та й мені немає сенсу брехати. Адже коли-небудь правда розкриється сама. - пояснювала мені це, і так в цьому справді є сенс, але ж по суті навіть якщо вона казала правду. При цьому вона брехала нам. Адже говорила заради себе, а не заради інших. Тож не можу сказати, що це чесно по відношенню до нас.

- Так, ти маєш рацію в тому, що правда розкриється сама. Та й ти не боїшся, що коли-небудь відкриється твоя істина? - запитала я в неї. Вона трохи здивувалася і подивилася на мене.

- Га? Моя правда? Про що ти?! - трохи злісно запитувала дівчина, а я тільки й посміхнулася.

- Ти сама потім дізнаєшся. - сказала я і пішла з її поля зору. Залишивши її без відповіді на запитання. Усе ж для агента їй варто було бути уважнішою, з ким спілкується. Можливо, вона думає, що я звичайний дизайнер, але на її місці підозрювала б усіх людей. Щоправда, може вона знайде в цьому місці щось нове і здивує мене? Сподіваюся, що так і буде. Якщо ні, то її вже ніщо не врятує.

2

Я вирішила піти на другий поверх і в коридорі побачила Чіко. Вона не звернула на мене увагу, але я крикнула їй і все-таки агентка повернулася до мене.

- Що ти кричиш як різана? Невже ти хочеш поговорити зі мною? - запитала Цудзі, і я відповіла:

- Так, хочу. - сказала це і та невдоволено подивилася на мене.

- Гаразд, тільки ненадовго. - вимовила та й одразу продовжила: - До речі, ти не знаєш, чому двері зачинені? - поцікавилася в мене.

- Знаю, мені дав Інносу ключі. Може ти хочеш, щоб я відчинила їх? - запитала я її посміхнувшись, але не по-доброму.

- О, так ти здогадалася… Так, хочу. Мене цікавить кімната Лабораторія Будівельника. - промовила вона так, ніби її цікавить не сама кімната, а її власник.

- Я й сама не відчиняла цих дверей. Тож добре, я це зроблю. - прорекла, попрямувавши разом із нею до потрібних нам дверей. Взявши ключі, та вибрала потрібний і відчинила двері. Ця кімната заворожує безладом, але це все сміття прекрасне. Чіко подивилася на мене як на дивну і стала оглядати цю кімнату. Тут багато шаф, там одяг і каски. Також ящик з інструментами, і молоток, який ми раніше бачили в ролі зброї вбивства.

- Тож значить Інносу повертав усе на місце… Цікаво… - сказавши це тихо й трохи посміхнулася.

- Звісно, це все кумедно, але може поговоримо про щось інше? - запитала я ту і вона зітхнула.

- Припустимо, і про що будемо говорити? - відповіла мені запитанням.

- Ну, наприклад, розкажи про себе. - підкинула їй ідею. Щоправда, не думаю, що агент може розповісти про себе багато. Бо не можна говорити багато чого, що пов’язано з її роботою.

- То ти хочеш знати більше про мене. Тоді слухай: Якось раз подорожувала без батьків. Це було 3 роки тому, я була ще тією дитиною. Місце, в якому я була, воно було найпрекраснішим, що коли-небудь бачила. Гора в префектурі Вакаяма, на якій розташовано безліч храмів і буддійських шкіл сінгон. Ти знаєш, як називається гора? - запитала вона мене з цікавістю, і я відповіла:

- Так, знаю, це Гора Коя-сан. Це справді чудове місце. Щоправда я тільки його бачила на картинках. - сказала я радісно, ніби вся злість пішла.

- Хах, а ти права. Ну якщо захочеш, коли ми виберемося, поведу тебе в це місце. - промовила та, даючи мені надію вибратися звідси.

- Правда?! Тоді з нетерпінням чекатиму цього моменту. - вимовила я, посміхаючись їй і вона теж та продовжила: - Ну тоді до зустрічі! - кричачи попрощалася з нею і Чіко сказала: «Бувай» і вийшла з лабораторії. Сама попрямувала до дверей і опинилася в коридорі, та пішла до своєї кімнати. Там лягла спати і заснула…

3

Настав ранок, я вирішила пійти на 3 поверх. Там пройшовши трохи побачила, як Чіко тримає щось у руках. Це виявилася книга. На обкладинці якась людина, яка йде уперед до темряви. Помітно, що вона зацікавлена. Агент повернулася і подивилася на мене та посміхнулася.

- Хм?.. Ти щось хотіла? - запитала вона в мене.

- Так, мені цікаво, що ти читаєш? - запитала я в тієї, агентка хитро подивилася вбік і сказала:

- Ти нікому не розповіси, що я читаю? Просто є одні люди, яким не варто говорити сюжет цієї книги. Ще розкриють усю мою таємницю. - пояснила вона мені.

- Обіцяю, що нікому нічого не скажу. Розумію, адже не всі хочуть говорити таємниці, але це справді важливо для тебе? Тоді чому ти мені хочеш про це сказати? - запитувала я її, Цудзі подивилася на мене і відповіла.

- Я бачу, що можу тобі довіряти. Та й вірю, що ти дотримаєш слова. Так, це справді важливо для мене… У цій книжці є місця, навіть події, у яких я брала участь не як глядач, а як справжній гравець. - починала розповідати Цудзі, і я її уважно слухаю.

- Ось чому ти читаєш цю книгу. Ти згадуєш ті часи? - запитала я в неї.

- Можна і так сказати. Найголовніше, що сталося в книзі - це гра. Як думаєш, яка саме була гра? - запитувала вона в мене і не довго подумавши відповіла їй.

- Це радіо гра? Зачекай! Так це «Агент і радіо гра»! - крикнула, зрозумівши, що це за книжка.

- О так ти її читала? - зі здивуванням запитала мене.

- Не зовсім читала. Точніше я про неї чула. - відповіла я, вона посміхнулася і продовжила:

- Зрозуміло. Так от я була гравцем у радіогрі. Хоч оригінальна гра відбувалася в 1944, але я побувала в ній досить пізно в 2018 році. Як я пам’ятаю, тоді закінчилася ця гра. На цьому поки все. - розповідала мені про це і закінчила.

- Так це було не так вже й давно. Було цікаво послухати. - вимовила я і посміхнулась агент, подивившись на мене.

- Рада це чути. Тоді бувай. - сказала вона і пішла до себе в кімнату, і я теж. Там вирішила помалювати.

4

Після цього вирішила піти на 4 поверх. Там я відкрила двері із таблицею «Лабораторія Агента» і звісно там сидить Цудзі. Вона гортає «Справу №13». Я підійшла до неї і вирішила подивитися, яку справу вона дивиться. Але раптом швидко зачинила книжку, розвернулася та побачила мене. Хм… вона швидка. І після невеликого мовчання агент заговорила:

- Ах… Що ти тут робиш? Та й узагалі… Навіщо так підкрадатися? - запитала вона, невдоволено втупившись на мене.

- Я просто прийшла поговорити, та й мені цікаво, що ти там дивишся. - сказала їй, дивлячись на неї.

- Зрозуміло. Я оглядаю старі справи про вбивства. Там нічого важливого, для тебе це абсолютно. - грубо сказала вона.

- Хм… Значить все-таки там щось є важливе, тільки для тебе. - вимовила я, подивившись на справу, що цікавить.

- Так. А ти кмітлива. - з невеликим сміхом сказала вона.

- Значить ти можеш мені розповісти про «Справу №13»? - запитала я з посмішкою.

- Можу. Тільки лише прошу твого мовчання. - вимовивши це, Цудзі взяла «Справу №13» і відкрила потрібну сторінку. Там є фотографія про вбивство якогось чоловіка. Він одягнений у поліцейську форму і лежить на асфальті. Також написано:

Дата смерті: п’ятниця 13 (13.07.2018)

Час смерті: 13:00

Причина смерті: кровотеча від удару по голові.

Зброя вбивства: лом

Підозрювані: Чіко Цудзі (Агент).

Свідки: один із поліцейських та Хіромі Кудо (Археолог, син загиблого).

Опис: Голова чоловіка була розбита, і це в підсумку стало причиною смерті. Саме лом використовували, як зброю вбивства. Також його поліцейська форма на половину рвана через бійку з убивцею.  На тілі залишилося кілька подряпин від кігтів, також на одязі пучок темно-синього волосся. У підсумку єдина підозрювана і є вбивця цього чоловіка. Однак її ніхто не знайшов, тому вона розшукується за свій злочин і буде жорстоко покарана.

На цій сторінці все. Я з невеликим здивуванням подивилася на Чіко, яка нервово дивиться на фотографію.

- Значить тебе звинуватили у вбивстві? - запитала я її.

- Як бачиш, але вони мають рацію. Мені довелося вбити цю людину. - сумно промовила вона.

- Довелося? Чому? - запитувала знову її.

- Він погрожував мені, та й сам перший поліз у бійку. Він сказав: «Мені за це нічого не буде. А ось ти в підсумку опинишся у в’язниці через свою дурість». Я лише оборонялася, але припустилася фатальної помилки, взявши лом… Тепер шкодую про це. Тому я намагаюся бути потайливою і нікому не довіряти… Однак ти - виняток… Не знаю чому, але нас, начебто, щось пов’язує… Гаразд, не бери в це в голову. На сьогодні ми достатньо поговорили. - тихо сказавши про це, вона вийшла з кімнати, я вирішила теж не зволікати і попрямувала до своєї кімнати. Там сіла на своє ліжко.

5

Я собі сиділа на ліжку, і раптом до мене хтось постукав. Відчинивши двері, побачила перед собою Чіко. Вона виглядає досить нервово і заговорила зі мною:

- Привіт Атсуко, ти не зайнята? - запитала вона мене.

- Ні, а в тебе щось сталося. Просто ти виглядаєш блідою. - сказала я, трохи переживаючи за неї.

- Це так, але давай поговоримо про це в моїй кімнаті. Я на тебе чекатиму… - вимовила вона під кінець тихо і пішла до своєї кімнати. За кілька хвилин я зайшла до неї. Агент зачинилася за мною і нервово дивиться на всі боки.

- Ем… Що з тобою? Чому ти так нервуєш? - запитувала я її, і в самої є мурашки.

- Я… напевно, мені здається все це. - незрозуміло промовляла вона.

- Ти можеш говорити зрозуміліше, адже мені ж потрібно дізнатися, що сталося. - промовила я, взявши її за руку і продовжила. - Ти ж мені довіряєш, вірно? Значить розкажи про це. - пояснювала свою позицію, Цудзі дивиться на мене, і її вираз обличчя став впевненішим.

- Так, я це знаю, але в мене таке відчуття, ніби хтось за мною спостерігає. Не просто камери в кімнатах, а взагалі таке відчуття, що мене хочуть вбити… підставити… Не знаю чому, але зазвичай моя чуйка мене не підводить. - розповідала запинаючись, наче в неї все в горлі пересохло.

- Тобто ти думаєш, що з тобою хочуть зробити щось погане. - вимовила я, подивившись на неї, і вона тремтить.

- Та це вперше, коли мені так лячно за своє життя… - тихо промовила вона і я її обійняла, вона цього не очікувала, але не чинила опору. Чіко мовчки обійняла у відповідь і глянула вбік, ніби їй соромно за це все.

- Усе буде добре, нічого не трапиться, поки я з тобою, та й не тільки я, інші теж будуть із тобою. Ми зможемо вибратися, нам варто витримати всі ці випробування заради того, щоб дійти до фінішу. Адже так, Чіко? - запитала я під кінець її, вона мовчки заплакала.

- Можливо, ти маєш рацію. Все буде добре, якщо ми всі спробуємо зберегти гарний настрій. Адже якщо всі так зроблять, то це буде чудово. - промовляла це з посмішкою на обличчі. Може не завжди розуміли одне одного, але зараз, я відчуваю між нами зв’язок. Ми більше, ніж звичайні знайомі, тепер ми друзі. Після цих обіймів вона дала мені дещо.

- Мені хочеться дещо дати тобі на згадку про нашу дружбу. Ось тримай, це мій альбом про мої подорожі. Сподіваюся, ти будеш перегортати із задоволенням. - вимовила вона, радісно дивлячись на мене, я ніколи не бачила її такою щасливою. Мені бачилася вона завжди такою загадковою, але тепер Цудзі стала для мене кращою, ніж була раніше.

- Звісно, із задоволенням візьму від тебе подарунок. - мовила я, посміхаючись їй у відповідь.

- Тоді, тобі час іти до своєї кімнати, адже зараз буде оголошення про сон. Тож можливо ще побачимося. - вимовила вона і я попрощалася у відповідь, і пішла з її кімнати. Через хвилину я опинилася у себе і лягла спати…