Вільний час: Узеджи Іто

1

Я попрямувала на 2 поверх і біля палат стоїть людина під ім’ям Узеджи. Воно подивилося на мене мертвим поглядом.

- Хееееее…. Не думало побачити тебе тут. Хочеш поговорити зі мною? Ну давай якщо ти не з тих, хто називав мене так. - сказало воно і я підійшла до Іто.

- Я не говорила, а лише думала. Напевно, через те, що про тебе ходять чутки та й нічого не говориш. - вимовила дивлячись на цю істоту.

- Зрозуміло, тоді ти можеш зі мною говорити. Хоча чесно кажучи мені все одно. - вимовила і подивилася на мене.

- Мені хочеться знати. Чому тебе так називають? - запитала я цю людину.

- Ну звісно це пов’язано більше з моєю родиною. Звідти пішли чутки про мене. Напевно, якби не це все, то можливо не було б так самотньо. Хоча я звикло до цього. - прорікло Іто і сумно дивилось на всі боки.

- Значить сім’я винна в тому, що ти потрапило в таку ситуацію. Це так сумно… - промовила я останні слова тихо.

- Мені здалося чи ти співчуваєш? Невже комусь діло є до мене. Хееееее…. Це, напевно, прекрасно… - промовило воно, посміхнувшись і видаючи звуки сміху.

- А? З тобою все нормально? Просто ти якось дивно на це реагуєш. - сказала я цій людині, і вона з божевіллям подивилася на мене.

- Хеееееее…. Просто радість, що комусь потрібно. Це так чудово…. Можна мені тебе називати Атсуро? Мені буде так зручніше… - провіщало воно досить шалено, але радості не має меж. Навіть засмучувати не хочеться.

- Ем… Добре. Можеш називати мене так. Якщо тобі так більше подобається. - дозволила я Іто, і воно посміялося.

- Ти мені дозволила! Я так радію цьому. Тоді наступного разу побачимося Атсуро!.. - вимовила істота і з радістю пішла геть. Я в слід теж попрощалася і пішла в свою кімнату. Там я лягла на ліжко, бо вже пізно, і заснула…

2

Через деякий час я прокинулася і пішла ходити коридором. Там я зустріла Іто, який стоїть біля їдальні. Він помітив мене і підійшов до мене.

- Хе… Привіт Атсуро. Ми знову зустрілися. - сказав він, пильно дивлячись на мене.

- Так, і це не випадково. Я хочу у тебе дещо запитати. - швидко сказала я.

- Ну і що ж? - запитало мене.

- Мені цікаво. Що тобі такого зробили батьки, що ти казав, що вони винні? – запитувала Узеджи.

- Просто через них про мене почали говорити плітки… Що я якийсь страшний монстр, незрозуміла істота. Це так мені набридло, ось я і стало часто відвідувати гору… Та й ти знаєш таку гору, яку називають найвищою горою Національного парку Сіретоко, її висота становить 1660 м? - поцікавилося у мене.

- Так, знаю. Це гора Раусу (Раусудаке), Хоккайдо. - з легкістю сказала я.

- О так ти її знаєш! Просто я стало часто туди лазити, та й звідти гарний вид. - радісно сказало воно.

- Ось як, мені самій би хотілося подивитися звідти на парк. - сказала я, мрійливо дивлячись убік.

- Може якось разом заліземо на гору, коли виберемося з цього місця? - запитало мене.

- Я не проти. - сказала це істоті, і вона зраділа.

- Тоді ми ще зустрінемося. - сказало воно і пішло до їдальні, а я пішла поспати.

3

Настав ранок. Я вирішила піти на 3 поверх. Попереду побачила людину, яка сидить на лавочці. Я підійшла ближче, це Узеджи Іто. Істота побачила мене і посміхнулася мені.

- Привіт Атсуро, давно я тебе не бачило. - вимовила вона з гарним настроєм.

- Ага. Таке відчуття, ніби ти ховаєшся. - промовила я це Іто, воно здивовано подивилося на мене.

- Я не розумію, про що ти? - запитало дивно дивлячись на мене.

- Можливо мені здається, але по тобі видно, що ти не хочеш із нами спілкуватися. Тому я думаю, що ти уникаєш нас. - сказала це з підозрою.

- Ні, це зовсім не так! - голосно вимовило пильно дивлячись на мене.

- Я так не вважаю. Ти не довіряєш нам? Хоча з твого боку - це розумне рішення. - проговорила подумавши про це.

- Серйозно? Ти не збираєшся мене за це судити? - запитувало в якомусь шоці.

- Навіщо? Мені що робити нічого? Як я і казала, це розумно не довіряти іншим. Адже ніхто не знає, хто наступний збирається когось грохнути. - промовила я, розмірковуючи про це.

- Це добре, дякую. У мене є одне питання… Ти будеш убивати в цій грі? - запитало воно, похмуро подивившись на мене.

- Поки що ні. Ще не настільки все погано, а для чого ти це питаєш? - поцікавилася з певною підозрою.

- Та так, якщо тобі знадобиться допомога, то звертайся. - вимовило воно з невеликою посмішкою. «Ось це вже цікаво» - подумала про це я.

- Гаразд, можливо цим скористаюся. Ну тоді я пішла. - промовила з усмішкою і пішла в далечінь.

4

Через деякий час у мене з’явилася чудова ідея. Для того, щоб її втілити, я пішла шукати цю людину. Сподіваюся, ця істота буде не проти це зробити… Хоча вона сама пропонувала мені свою допомогу. Тож мені тільки залишається знайти Узеджі і все. Я вийшла з кімнати і попрямувала на 4 поверх. Уже там побачила цю людину. Вона швидко помітила мене і підійшла до мене.

- Привіт, Атсуро! Я радий тебе бачити. - вітала вона мене.

- Ага, я хочу дещо запропонувати тобі. - сказавши це, оглядаючи Іто.

- Ну і що ж, Атсуро? - запитало воно мене.

- Просто ти казало, що можеш допомогти мені. Ось я прошу тебе позбутися Іошинорі Морі. - вимовила так, ніби замишляла хитрий план. Воно здивувалося і дивно подивилося на мене.

- Зачекай, а чому саме він? - запитувало воно про це.

- Річ у тім, що цей будівельник багатьом людям заважає нормально жити. Без нього було б набагато спокійніше. Ти ж сам переконався в цьому, чи не так? - запитала я Іто, як його.

- У сенсі… Чому ти мене назвала за моєю справжньою статтю? - запитав він мене ще в більшому подиві.

- Просто тобі час змиритися із самим собою. Адже Абсолютний Стрілець не повинен бути якоюсь незрозумілою істотою. Це стосується і для інших. - проговорила я про це йому.

- Добре, якщо ти так говориш, я постараюся прийняти себе. Щодо Морі… Він справді чорний пішак. Оскільки ми зрозуміли, що він досить живучий для цієї гри. Мені потрібно знайти спосіб, як його вбити. - обмірковував це вголос.

- Тоді, давай я дам тобі ідею. - сказавши це утвердившись. Звісно, він був не проти допомоги. Далі ми з ним обговорювали підступне вбивство.

5

Після нашого з ним обговорення, ми вирішили піти до нього в кімнату. Коли ми опинилися біля його дверей, Іто відчинив їх, і я першою зайшла до нього. Ця кімната вкрита сірими відтінками. Стрілок теж зайшов і присів на стілець, а я на ліжко. Він почав говорити:

- Я знаю, що ти ніби відповіла на це запитання, але чому ти його так ненавидиш? Він же начебто нічого такого поганого не зробив? - запитував він, уважно дивлячись на мене.

- Так тебе це цікавить… Гаразд, відповім на твоє запитання. Ми ж не знаємо, хто він такий насправді. Можливо цей будівельник і є головний лиходій, тому я хочу його позбутися якнайшвидше. - промовляла це з блиском в очах.

- Зрозуміло, але тобі не здається, що з кожним убивством він стає більш лояльним до всіх, особливо до тебе. - вимовив він, дивлячись на мене.

- Ось як, ну це його проблема. Його м’якотілість мені на користь. - сказала я з невеликою посмішкою.

- Але я помітив, як ти різко почала його ненавидіти, через що? - запитав Іто мене.

- Все дуже легко, я користуюся людьми, а коли вони стають мені непотрібними, то перетворюються на марне сміття. Так відбувається більшою мірою з хлопцями. - зізналася в цьому йому, його обличчя змінило вигляд. Він ніби посинів від цієї новини.

- Ясно, значить я теж для тебе іграшка… - сказав це мало не плачучи.

- Так, я користуюся вами дурнями, ви ніщо для мене не значите. Може комусь здалося, що мені подобається Іошинорі, але вони глибоко помиляються… - промовила це досить тихо. Він нічого не сказав, а лише опустив голову вниз. - Бачу, ти засмучений. Тоді я залишу тебе на самоті. - вимовила це йому на прощання і вийшла з кімнати. Я швидко зайшла до себе і лягла спати.