Глава 5: Розкриття правди (Мирні дні 3)

Від імені Атсуко:

Я прокинулася від ранкового оголошення, яке прозвучало не так уже й давно. Я встала і вирішила сходити в душ, бо все одно не знаю, чим себе зайняти. Зайшовши туди, скинула весь одяг на вкриту холодною плиткою підлогу і засунула блакитну шторку, увімкнула душ. Струмені води не можуть дістати до одягу, тому я залишила їх так лежати. Мені захотілося охолодитися, від усієї цієї ситуації, яка нещодавно сталася. Я не хочу навіть виходити звідси, бо приємно обмивати все тіло теплим душем. Це настільки чудово, що навіть не можу про щось думати, а просто продовжую насолоджуватися всім цим. Хоча, як би мені не хотілося тут залишитися, до мене хтось постукав, але я не звернула на це увагу. Я зробила вигляд, що нічого не почула, та й за такого напору води мало що чути. Однак, після цього хтось зайшов у мою кімнату. Я вирішила зазирнути, хоч усвідомлюю, що ця людина може побачити моє голе тіло. Відкривши шторку, помітила Іошинорі, який став оглядатися по сторонах. Побачивши мене, він тут же відвернувся, його це збентежило.

- Здається, я не вчасно зайшов. - сказав хлопець у будівельному комбінезоні досить ніяково.

- Ні, все нормально. Почекай кілька хвилин. - злегка схвильовано сказала йому, закривши шторку. Я через деяку мить закінчила з цим і вимкнула воду. Я взяла рушник і трохи витерлася ним, мені залишилося одягнутися у свій одяг. Коли все зробила, вийшла звідти. Будівельник продовжує стояти, відвернувшись від душу. Напевно, це його справді повалило в прах. - Ем… Можеш уже повертатися. - вимовила йому, і він уже дивиться на мене. Морі виявився весь червоний, наче його конкретно облили окропом.

- М-так, щастить же мені на всякі пригоди потрапляти. - зніяковіло промовив він, мене це потішило.

- Хах, гадаю, це не так уже й погано. Ти цілком нормально зреагував, тим більше що ти хлопець. - зазначила я і навіть він не знає, що на це відповісти.

- Сподіваюся, ти не думатимеш, що я якийсь збоченець. Хоча для мене це вже не так важливо… - промовив він і тут же похмурішав. Мені на мить стало не по собі.

- Я й не збиралася так мислити. Та й навіщо ти до мене прийшов? - запитала я в нього.

- Так, точно… Я хотів дати тобі ось цей ключ. Він від моєї кімнати. - спокійно промовив і вручив його мені.

- Стривай, для чого? - запитувала, вже хвилюючись за фіолетоволосого.

- Це не настільки важливо, адже він може мені не знадобиться. Я просто хочу, щоб ти потримала мій ключ у себе. Ось і все. - сказав він це і мовчки хотів вийти з кімнати, раптом я закричала.

- Так мені це не подобається! Ти поводишся дивно, занадто непередбачувано! - голосно вимовила йому, бо хочу знати відповідь.

- Ось як, ну я не можу на це відповісти. Та й потім будеш говорити по-іншому. Не тільки ти, а й усі інші. - висловившись цим, він вийшов із кімнати і швидко покрокував коридором. Я досі не розумію його дій, та й зараз мені не все одно на нього. Я тримаю в руках ключ Іошинорі й усвідомлюю, що він може стати в пригоді. Однак на якийсь час поклала його в тумбочку і вийшла з кімнати, та вирушила в далечінь…

***

Я подумала, що можливо когось зустріну дорогою. У цьому виявилася права, біля Конференц-залу помітила людей. При всьому тому, не всі опинилися на місці. Не вистачає тільки його. Я підійшла до них, вони подивилися на мене.

- Ось і Атсуко прийшла. - сказала журналістка мені. Я зовсім не розумію, що вони тут роблять.

- Так, чому ви тут зібралися? - запитала я, дивно глянувши на присутніх.

- Ми обговорюємо події, які відбулися нещодавно. - відповіла господиня тварин доволі сумно.

- Нам здалося дивним, що Агентка так легко спалила саму себе. Це ж реально підозріло. - промовив, думаючи про це.

- Це точно, адже хто не як вона має бути сама обережність. Хоча все одно не розумію, навіщо їй знадобився мій плащ? Сподіваюся, Чіко не хотіла мене підставити… - сумно промовив хлопчик.

- Це звісно, все добре, але куди подівся Морі? - поцікавилася в них, бо мені це дуже важливо знати.

- А? Я думав, що він до тебе пішов. Просто ми нещодавно вийшли з конференц-залу. Тоді до нас підійшов Іошинорі та попередив, що його не буде. Я подумав, що у нього з’явилися якісь термінові справи. Та й може він вирішив тебе заодно попередити. - обговорював пірат цю ситуацію. У мене таке відчуття, немов він уникає нас.

- Так, Морі до мене заходив, але не з цього приводу. - серйозно відповіла їм.

- Тоді, для чого? - запитала Кубота мене.

- Річ у тім, що він дав мені ключ від своєї кімнати. Також сказав: «Можливо він може мені не знадобиться». Мені це не дуже сподобалося, і під кінець промовив: «Та й потім будеш говорити по-іншому. Не тільки ти, а й усі інші». - трохи нервово повідала я.

- Так, звучить моторошно. Мені самій не подобається те, що ми зараз страждаємо якоюсь фігнею. Може краще потім зустрінемося? - запитала Акіра в нас, тут я погодилася.

- Правильно, нам не варто говорити про це так багато. Усе-таки за нами стежать через камери, небезпечно. - попередив Хіромі, дивлячись на нас.

- Значить, зустрінемося ввечері. - запропонував це Фурукава і всі погодилися, але нас наздогнало непередбачене повідомлення…

***

Перед нами увімкнувся монітор, але цього разу там не Інносу, а людина під ім’ям Іошинорі Морі. Його обличчя зовсім стало без емоційне, очі наповнилися порожнечею, наче вони вже давно згасли. Він почав оголошувати:

- Хм… Напевно, ви не очікували побачити мене на екрані. Це очевидно, адже крім Інносу тут ніхто не з’являвся. Звичайно, у вас виникне запитання: «Як ти це зробив?». Але це зараз не важливо. Я хочу зробити зізнання. Після цього оголошення вам потрібно зробити обшук. Ви запитаєте: «Навіщо?». Це для Класного Суду. Для мого зізнання мені потрібен суд, якщо я відображаюся на екрані це означає, що маю повне право влаштувати його. Я сам перебуваю в залі суду, тому чекатиму на вас до першої години дня. Тож, щасти вам із доказами, хоча це все марно. - на цьому його оповіщення закінчилося. Усі не розуміють, що він мав під словом «зізнання»? Навіщо йому потрібен суд? Морі міг би просто сказати нам, але якщо він хоче суд, то це не схоже на жарт.

- Боже… Мені не подобається це, все-таки суд відбудеться. - нервово промовив хвилястий шатен.

- Тоді в нас час на розслідування до години. Стільки нам має вистачити, адже найімовірніше він це прорахував. - пояснила Мінамі його логіку.

- Думаю, нам варто розділитися? Так буде швидше. - запропонував Кудо, Сечіко хитнула у відповідь.

- Угу, я згодна, і нас зараз 5 осіб. Кожен може піти туди, куди захоче. - вимовила вона, давши нам чудову ідею.

- У такому разі я на 1 поверсі. - коротко сказала їм і кожен зайняв свій поверх.

- Окей, перераховуємо: Атсуко на 1, Акіра 2, Сечіко 3, Хіромі 4, і я між 3 і 4 поверхом. Є заперечення? - запитав Фурукава нас, усі погодилися.

- Тоді зустрічаємося біля таємного ліфта. - домовилися ми з ними і вони всі розбіглися по поверхах. Я залишилася на своєму та пішла коридором…