Глава 1: Таємниця музею (Мирні дні)

Коли я спала, час пролетів непомітно, і прокинулася від увімкнення телевізора. З’явилося на екрані, те саме пухнасте створіння - Інносу. Я вставши з ліжка почала слухати його оголошення:

- Ху-ху-ху… Доброго ранку! Вам час вставати, а то все пропустите! Вибачте, що я не оголошував нічний час… Мені хотілося, щоб ви налаштувалися перед грою. - роз’яснив він, посміюючись, і тут же телевізор вимкнувся. «Так це не сон.» - подумала я, він сказав всерйоз про цю гру. Усе ж зібравшись, вийшла в коридор і попрямувала до їдальні.

- Так можна і з голоду здохнути. - промовила про себе, зрештою дійшовши до дверей, відчинила їх. Там помітила годинник, він показав, що зараз 5 ранку. «Цей Інносу, що з глузду з’їхав так рано нас будити?!» - думка відбилася в мене в очах і невдоволення. Однак, є люди, які прийшли сюди. Дехто виглядає втомленим, а хтось навіть бадьорим, хоча його обличчя говорить, що ця людина мало спить. Він мене найбільше дивує. Зовсім не розумію темноволосого, навіть якщо й побудував це місце. При цьому нам сказали, що проводиться гра вбивств. Морі можуть легко почати підозрювати, але він усе одно спокійний. Тому я підійшла саме до нього, хлопець у будівельному комбінезоні зітхнув, стоячи біля стіни, і подивився на мене. У нього спокійні фіолетові очі, від чого мені стало не по собі.

- Доброго ранку, Іошинорі. - побажала йому, здається, він не очікував мене тут побачити. Але все ж будівельник по-дружньому привітав мене.

- Так, добре. Хоча не вважаю, що воно таке добре. - відповів Морі, дивлячись уже вбік, під кінець вимовивши невдоволено. Хлопець має рацію. Не можна сказати, що цей ранок чудовий, але поки що нічого поганого не сталося.

- Це так… Як думаєш, чому він так рано нас будить? - запитала я його, може Інносу щось говорив про це. Іошинорі похитав головою, заперечуючи мої думки.

- Без поняття, він сюди не приходив. - сухо відповів хлопець у будівельному костюмі, мене його слова не потішили.

- Зрозуміло. - коли я коротко промовила, раптом до нас підійшла дівчина невеликого зросту, тобто Кезу. Вона з цікавістю спогляділа на нас і злісно посміхнулася.

- Хто ж у нас тут… Хіросе і Морі. Про що розмовляєте? - запитувала вона, посмішка в неї дійсно моторошна. Тільки темноволосого Сано не лякалає. «Він що взагалі нічого не боїться чи прикидається?» - подумала я, глянувши мигцем на нього, щоб побачити реакцію, але він проігнорував мене, дивлячись на неї.

- Нічого такого, щоб тобі було цікаво. - сказав будівельник, досить грубо дивлячись на неї, їй це не сподобалося. Напевно, на її думку, ми недоумки, які даремно не підкорилися їй. Дівчина надула щоки і схрестила руки на грудях, подивившись йому прямо в душу, Іошинорі не здригнувся.

- Ну і будь ласка, мені не дуже-то й хотілося! Справді, може все-таки розкажеш, що ти знайшов? Нічого що папірець прямо стирчить із твоєї кишені? - поцікавилася швачка, показавши пальцем у це місце. Після цього посміялася і втупилася на нього. Я сама вирішила поглянути на кишеню, і справді видніється якийсь папірець. Це може бути щось важливе. Навіть якщо це просто папір, його все одно потрібно прочитати. «Тільки чому він це ще не показав? Що Іошинорі від нас приховує?» - задумалася я, той мовчки дістав аркуш паперу, про який говорила Кезу. Хлопець розгорнув його і показав нам.

- Будь ласка, пані. На відміну від вас, я знайшов правила гри. Замість того, щоб спати вирішив походити і пошукати щось важливе. Як бачите домігся того, чого хотів. - розповів він простим і однотонним голосом. Там правила гри:

«1. Вставати рівно о 05:00 годині ранку.

2. Дозволено ходити вільно по цьому місцю і робити, що захочеш, не порушуючи майна.

3. Нічого не ламати, а то чекатиме на вас покарання.

4. Мобільна мережа суворо заборонена, як і самі прилади.

5. Лягати спати потрібно об 11:00 годині ночі.»

На цьому всі правила закінчилися, щоправда тут ще щось написано… «Якщо правила з’являтимуться, то ваш Інносу буде говорити вам про ці зміни. Ху-ху… Гарної гри!» - прочитавши їх, не помітила нічого написаного про вбивства або щось у цьому роді. Кезу злегка засмутилася від таких правил.

- Фу…  Я гадала, вони будуть цікавішими. Хоча б можна робити, що хочеш. - сказала під кінець радісніше, ніж на початку. Як не дивно хлопець підтримав її настрій.

- Хех… Вони ж будуть додаватися, тож може правила стануть ще цікавішими. - вимовив він, зім’явши папір і викинувши аркуш із правилами на підлогу, і не попрощавшись пішов із цього приміщення. Після блондинка доторкнулася до мого плеча, мені стало не по собі.

- Хм… Атсуко, можна тебе на хвилинку? - ввічливо запитала вона в мене. Я відповіла взаємністю, і вона злегка посміхалася. - От скажи… Ви давно знайомі? - поцікавилася оранжевоока і підійшла ближче. Мені стало незручно, тому відійшла на кілька кроків назад.

- Ні. Я його вперше бачу. - відповіла їй, намагаючись не нервувати. Сано дивиться на мене, немов на здобич. Вона посміхнулася і знову зробила крок до мене, але була зупинена моєю рукою, і притиснута до стіни. Звівши брови, я поставила запитання. - Що ти хочеш цим домогтися? Якщо ти бажаєш знати зустрічаємося ми чи ні, то я відповім - він не мій хлопець. Я не пам’ятаю такого, щоб була знайома з ним раніше. - роз’яснювала їй і ледве стримувалася, щоб не закричати. Кезу розгублено плескає віями і роздивляє мене з ніг до голови, не знаючи, що сказати. Зрештою вона штовхнула мене в плече, я вирішила її відпустити, але швачка, почервонівши, стала знову підходити до мене. Потім звернула увагу на цих людей, вони не знають, що робити. Тільки один великий хлопець підійшов до нас. Це виявився лісник, який із турботою і сумом подивився на дівчину.

- Кезу, може перестанеш лякати людей. Ти не знаєш, коли зупинитися? - запитував він її, та ображено фиркнула на нього і відійшла назад. Між ними явно є зв’язок, який скоро роз’ясниться.

- Ха? Та як ти смієш мені перечити?! Нічого, я ще побачуся з тобою Атсуко Хіросе! - кричала блондинка на нас і пішла так швидко, як могла. Потім до мене повернувся Нео з винуватим виглядом на обличчі.

- Ах… Вона не вміє себе стримувати… До речі, як ти? - запитав він мене. Виправдовуватися не було сенсу, бо в його погляді є турбота, а на губах грає весела усмішка.

- Зійде, бувало й гірше. У неї щось із психікою не так? - заявила запитання йому, він зітхнув і хитнув.

- Можна і так сказати… Але це довга історія. - промовив Вада і теж пішов із цього місця. Я подивилася на людей, які вже займаються чимось. Щоправда, спочатку сюди прийшла поїсти, а не знаходити собі нові пригоди. У підсумку зайшла на кухню. Там, як не дивно, нікого не виявилося, але це добре, адже так швидше приготую. За п’ять хвилин зробила собі чай і два бутерброди з сиром і ковбасою. Минуло ще кілька хвилин, я все випила і з’їла. Після помивши посуд, поклала кухоль і тарілку на місце.

- Ех… Усе тепер потрібно піти до себе. - сказала я і вийшла з кухні, а потім з їдальні. Раптом у коридорі побачила людину, що біжить. Здалеку не видно хто, але коли людина наблизилася, то я побачила знайоме обличчя - це танцівниця.

- О! Ось якраз ти вчасно! Допоможеш мені!? - голосно зраділа мені, я не зрозуміла її. Але зрештою Кавасакі не дочекалася відповіді, тому схопила мене за руку, і ми почали бігти коридором. - У будь-якому разі будеш зі мною! На місці все дізнаєшся! - переможно наголосила вона, набираючи швидкість. Хоч дихати стає важко, але мені стало цікаво, куди ця дівчина мене приведе, але все ж, можна було заздалегідь попередити мене про це. Ах… Гаразд, це невеликі дрібниці. Я буду сподіватися на щось цікаве.

***

Тим часом, поки швидко слідувала за нею. Міркувала про те… Що вона збирається показати? Та й чого хоче? Чому обрала саме мене? І так далі… Нарешті ми прибігли туди, куди вона вела. Відчинивши двері, це виявилася Тронна зала. Вона стала красивішою, ніж раніше. Все так блищить і виблискує, що аж засліплює мої зелені очі. Вочевидь, хтось дуже добре прибрався тут. Дівчина біля мене посміхається в усі двадцять вісім зубів, на мить заплющивши повіки. Мабуть, їй оптимізму не позичати. Зрештою танцівниця заговорила:

- Дивись! Хіба не чудовий вигляд? Тільки тут чогось не вистачає? Ах… точно, декорації! - крикнула вона, пританцьовуючи під свій ритм. Я не дуже розумію, що від мене вимагається, але глянула з цікавістю.

- Так, але все ж таки. Що потрібно? - запитала в неї, шатенка спочатку здивувалася, дивно дивлячись на мене, а потім раптом захлопала в долоні.

- Ти ж дизайнер! Вірно? - захоплено вимовила дівчина, я мовчки кивнула, і повернулася до залу, вказуючи на нього. - Ось! Це означає, що ти допоможеш мені вибрати чудову атмосферу для сцени! - голосно промовила мені, дивлячись угору і розставивши руки вбік. Потім вона знову втупилася мені в очі, ніби чекаючи моїх слів.

- Ось як… Я не проти тобі допомогти. - відповіла, злегка піднявши куточки рота, щоб вийшла усмішка. Танцівниця глянула на мене і від радості закрутилася навколо своєї осі. Щоправда, тільки-но ми хотіли приступити до роботи, раптом увімкнувся телевізор. Знову на екрані відобразився Інносу.

- Ху-ху! Усім привіт! З вами ваш улюблений і неповторний - Інносу! Ви напевно, запитаєте: Що це за оголошення таке? Я вам скажу! Терміново потрібно прийти в спортзал! Ваш Інносу дещо вам розповість і покаже! Так що: ШВИДКО ВСІ ПІШЛИ ТУДИ, ПОКИ НЕ ОТРИМАЛИ ПОКАРАННЯ!!! Ху-ху-ху… Побачимося рідненькі! - після його повідомлення, мені не дуже хотілося туди йти. Звісно, нам тут ніхто не дасть прогулювати збори, тому без попередження вийшла з Тронного залу, а Мей пішла за мною. Минуло кілька хвилин, ми увійшли до спортзалу, а там уже перебувають люди, вони щось обговорюють:

- Цікаво, навіщо нас сюди викликали? - запитувала в натовпу хімік, дивлячись на підлітків. Хлопець із м’ячем звернув увагу на її слова і, відбиваючи ногою м’яч, припустив:

- Може в щось пограти? Я-то не проти, адже все одно нічого робити. - на нього багато хто подивився схвально, але деякі проти. Одна з них дівчина вся в чорному обтислому комбінезоні, Чіко серйозно глянула на нього.

- Вважаю, що це не так. Усе-таки він із нами не буде гратися. - вимовила вона йому, футболіст невдоволено скривився, коли та відповіла посмішкою.

- Боже! Чому ви не можете хоч трохи подумати про хороше? - запитував він у всіх присутніх, тут же з нізвідки з’явилося створіння в капюшоні і почало говорити:

- Думати про таке… Це означає наплювати на реальність і жити у своєму світі. - це було вимовлено таким тоном, немов хтось у труні перевернувся. У мене аж мурашки пішли… Я не дуже розумію стать цієї людини, тому називаю, як «воно». Я вирішила теж дещо сказати:

- Не думаю, що ти зовсім правий. Оскільки ми можемо сподіватися на краще, навіть у такому дивному місці. Та й не важливо, що він скаже і покаже. Ми будемо триматися і намагатися доти, доки не знайдемо вихід звідси. - усі поглянули на мене. Деякі дивляться, як на наївну, а інші, як на віруючу і відважну людину. За деяку мить, з’явився той самий Інносу. Пухнасте створіння помахало нам ручкою і підстрибнуло.

- Юху! Привіт! Зараз ви дізнаєтеся, навіщо я вас сюди зібрав! Для того, щоб роздати вам мотиви! - він показав на скриньку з планшетами, і продовжив. - Там знаходяться секрети цього музею, які вас можуть здивувати не в кращу сторону! Так само це ваш путівник по цьому музею, там є ваші дані. Тому краще не показувати один одному, а то раптом хтось зламає його. Сам планшет називається «Іннопад!» На цьому я закінчив нашу зустріч. Сподіваюся, що скоро ви почнете по-справжньому грати! - голосно оголосив пухнастик, зникнувши на наших очах. Майже всі перебувають в шоці та переляку, але залишаються люди, які мовчки взяли Іннопад та пішли зі спортзалу. Я теж забрала його, залишивши інших людей стояти без руху. Попрямувавши в бік своєї кімнати, гадала над тим, що там може бути? За кілька хвилин, я вже прибула до неї. Присівши на простирадло ліжка, увімкнула чорний планшет «Іннопад». Перше, що мені висвітилося:

Ласкаво просимо гравець

Атсуко Хіросе

Далі натиснула на папку, там міститься одне відео. Не затинаючись, увімкнула його, але я нічого не бачу, а тільки чую голоси. Вони мені глибоко у свідомості здаваються знайомими, але не можу згадати їх. Я почала прислухатися до них:

«Нарешті на нашу роботу прийшов дизайнер.»

«Ви впевнені, що вона зможе нам допомогти?»

«Звичайно, як не як вона вчилася в Kibōgamine Gakuen. При цьому вона вступила в молодші класи, так вчилася до старших класів, поки не закінчила саму школу.»

«Ви маєте рацію. Вона нам допоможе реалізувати нашу мрію.»

«Ой… дивіться, ось вона йде до нас. Дизайнер не повинна дізнатися про нашу мрію.»

«Звичайно, так і буде зроблено.»

«Це чудово.»

На цьому голоси обірвалися. У мене різко запаморочилося в голові, я втратила свідомість. Так закінчився цей день без будь-якого шансу на порятунок.

***

Коли я прокинулася, опинилася на підлозі. Це зрозуміло, адже після втрати свідомості опинитися там, де зараз перебуваю, нормально. Щоправда те, що зі мною сталося, воно пов’язане з цим відео. Хоча вже мене це не дуже хвилює, бо дещо помітила, а саме на підлозі лежить записка. Вона підписана однією людиною:

ᴍᴇɪ ᴋᴀᴡᴀsᴀᴋɪ

Так, це її ім’я, у самій записці написано:

«Доброго дня. Я запрошую тебе на виступ. Сьогодні о 12-й годині дня потрібно прийти до Тронної зали. Там буде проводитися дискотека, після неї мій виступ. Тож не пропусти, на цьому все. Чекаю на тебе.»

Записка закінчилася… Я встала, тримаючи її в руці, і подивилася на час. Уже було близько 11:50, невже так довго була у відключці? Цілих 5 годин! Та як я могла настільки довго відключиться? Ну і добре, що нічого не пропущу. - із невдоволенням промовила сама собі й поклала записку на тумбу. Я з піднятою головою вийшла зі своєї кімнати, зачинивши її на ключ. Далі попрямувала до Тронної зали, потім до мене підійшов Кудо. Маленький археолог здивувався, зустрівши мене в коридорі, але нічого не запитав щодо мого стану. «Хіромі тямущий хлопчик» - переконалася в цьому, подивившись на нього.

- О, привіт Атсуко. - він вимовив досить бадьоро для буквально недавніх мотивів. Шатен дуже добре тримається, його психічний стан вражає, я просто заздрю білою заздрістю.

- Привіт, ти теж ідеш на цю дискотеку? - запитала я його, він мені посміхнувся і відповів:

- Звичайно ж! Я б сказав, що нам не завадить налаштуватися на добре. Якщо ми будемо хвилюватися через такі дрібниці, то ніколи не зможемо стати колишніми. - вимовив хлопчик упевнено з надією на краще. Думаю, що згодна з ним щодо цього, нам справді потрібно думати про чудове. Тоді ми зможемо стати командою.

- Хм, а ти досить розумний для 10 років. - промовив я трохи про себе посміявшись. Кудо не зовсім зрозумів цю пропозицію, тому сумніваючись у ній дивиться на мене.

- А? Це ти зараз із сарказмом сказала? - поцікавився в мене кароокий археолог, я кивнула із запереченням.

- Ні, я кажу правду. - промовила спокійніше, ніж тоді, коли побачила його підозрілий погляд. У підсумку хлопчик розслабив обличчя, прийнявши це за чисту монету.

- Добре… повірю. Гаразд, нам адже потрібно зайти туди? - уточнив у мене шатен.

- Так, нам же нічого втрачати. - прорекла це і пішла вперед, він за мною. Зайшовши, побачила багато різних декорацій: свічки, гірлянди тощо… Крім мене присутні ще 14 осіб, одна з них стоїть посередині, усі дивляться на неї. Я вирішила приєднатися до компанії, дівчина почала щось говорити:

- Гей, гей! Я рада, що ви всі прийшли. Без вас дискотеки б не відбулося. Оскільки всі зібралися, давайте ж почнемо тусу! - оголосила вона в мікрофон і кинула його вбік, майже всі почали танцювати під музику. Я не відставала від них і веселилася разом із ними. Спочатку дискотеки минали секунди, хвилини, але години не йшли. Раптом Мей підібрала мікрофон, як не дивно він працює.

- Такс… слухайте, оголошую невелику перерву. Я приготувала для вас виступ. Прошу любити і жалувати, перед вами виступає Мей Кавасакі! - танцівниця побігла до штор, коли з’явився її одяг змінилася і сама вона теж. Немов перед нами стоїть попелюшка, тільки сукня жовта і на ній видніються золоті переливи. Коли включилася повільна музика, шатенка почала танцювати. З кожним кроком, поворотом, не збиваючись із темпу, вона йде в ритм танцю. Щоправда, це тривало не довго. Я подивилася на годинник, там показує час рівно 13 годин. Потім побачила на підлозі воду біля колонки, вона почала подавати струм на лампи і світло вирубилося. Тільки свічки ще горіли… Далі я почула голоси людей:

- Що це таке?! - Дейчі.

- Вимкнення світла. - Ючі.

- Я це і без тебе зрозумів! - Дейчі.

- Народ?! - Мей.

- Що? - Рейден.

- Може покликати Інносу? - Мей.

- Так, ти з глузду з’їхала! Правда… виходу все одно немає. Гаразд, клич. - Рейден.

- Гей! Інносу, ти тут?! - за звуком її заклику з’явився сам пухнастик.

- Ой! Вибачте за вимкнення світла, зараз усе підправлю. - після цих слів магічним чином увімкнув світло. Ми всі подивилися вгору, там побачили мертвого Нео Вада, точніше Абсолютного Лісника. Він висить головою вниз на лампі, його очі відкриті й такі порожні, мертві. Саме тіло злегка хитається через те, що прив’язане до лампи. Раптово хтось закричав:

- Що?! Як могло це статися!!! - Сечіко впала на коліна, тремтячи від страху. Тільки мене зацікавила дія іншої персони, швачка повільно підійшла ближче до трупа. Вона глянула на нього все ще не вірячи в це.

- А… Невже він і справді мертвий? - запитувала в себе Сано, льотчик звернувся до неї:

- Кезу, як ти бачиш, на жаль… він мертвий. Нео для тебе щось значив? - поцікавився м’яко в неї, дівчина хотіла заплакати, але не могла дозволити собі перед ними бути слабкою. Мені на мить стало її шкода, вона виглядає пригніченою. Проковтнувши слину, швачка повернулася до нас усіх, уже злісно дивлячись на нас.

- Ха? Він нічого не значив для мене, як і ви всі ідіоти! - закричавши на нього і при цьому звертаючись до інших. Дівчина виявилася в гніві на всіх, Інносу вирішив увірватися в розмову:

- Ху-ху-ху… Ох, як мені вас шкода дітлахи, але вам доведеться ще дещо дізнатися. НОВІ ПРАВИЛА!!! - після цього він процитував їх:

«6. Після знаходження трупа, вам дають голосову замітку: «Тіло було знайдено». Щоправда дається це тоді, коли саме 3 людини знаходять тіло.

7. Після закінчення розслідування, вам скажуть куди йти.

8. Якщо ви правильно знайшли винуватця в класному засіданні, тоді покарають тільки його. Саме покарання - це страта.

9. Щоправда, якщо ви неправильно знайшли винуватця в класному засіданні, тоді покарають усіх крім нього. Таким чином, він зможе вибратися на свободу.»

- далі продовжив: - Хух… Як же я втомився вам це розповідати. Ну гаразд, а зараз дам вам «Іннофайл». - далі вручив мені в руки і побажав нам успіху в цій вбивчій грі. Голосно сказав Інносу і пішов так, ніби він тут не з’являвся. Пухнастик залишив нас без будь-якого пояснення. Нам усім потрібно з’ясувати… Хто з нас злочинець? Адже я бачу лише тільки цей варіант, а інакше ми помремо.

Ось так почалася божевільна гра на виживання.