Вільний час 2

Кезу Сано/Вада

2

Настав ранок. Мені не особливо хотілося кудись іти. Однак, коли я вийшла, зустріла Сано. Вона виглядає стурбованою.

- Привіт, Кезу. - коротко привіталася з нею, дівчина зупинилася і повернулася до мене.

- Ага, здрастуй і бувай. - вимовила так швидко, як могла, але я вхопилася за її руку. Блондинка злякалася, зблідла, і в мене перехопило подих. Шкіра швачки така тепла і м’яка, тільки моя долоня все одно почала німіти.  «Про що я думаю, коли доторкаюся до людини? Що зі мною?» - подумала я, дивлячись на неї.

- Ти чого така нервова? Щось трапилося? - запитувала її про це, оранжевоока не особливо радісно дивиться на мене. Її звичайна гордовитість змінилася розгубленістю, почала затинатися і бурмотіти, наче хтось на якийсь час забрав у неї волю.

- Та нічого особливого… Взагалі-то, це ти зробила мене такою! - голосно відповіла мені, у голосі з’явилися рикаючі нотки.

- Так ти образилася. Чого ви всі такі ніжні, аж гидко. - вимовила я це, відвернувши голову, щоб не бачити реакції своєї співрозмовниці. Щоправда, це не дуже допомогло - Кезу, як і раніше, не відриває від мене погляду.

- Ні… ну ти нахабнієш мене так довго тримати. Відпусти! - зніяковіло крикнула мені на вухо, її щоки вкрилися рум’янцем.

- Та не кричи так! Я всього лише хочу почути нормальну відповідь. - промовила я, пильно дивлячись на неї, ще більше стискаючи її руку. Сано від болю заскрипіла зубами.

- Я тобі відповім, якщо відпустиш. Ти ж робиш мені боляче своїми нігтями. - попросила дівчина, скрививши обличчя.

- Гаразд, так вже й бути, випущу тебе. - промовила невдоволено і відпустила долоню, вона швидко обійняла її.

- Дякую. Я образилася на те, що ти назвала мене ізгоєм. Хоча, якби я по-іншому поводилася, тоді люди ставилися б до мене краще. - прорекла блондинка, сумно подивившись на підлогу.

- Це так і є, але я не збираюся змінюватися для когось, навіть для себе. Тому вирішуй сама. - сказала це беземоційно, та серйозно глянула на мене.

- Я сама і зроблю вибір. Мабуть, піду далі. - пообіцяла вона і попрощалася, те саме відповіла їй, і пішла ходити коридором. Тільки насправді ще з нею зустрінуся і не раз.

3

Мені набридло це заняття, тому біля дверей до їдальні зайшла туди і побачила Кезу. Вона сидить за столом і про щось думає. Її вираз обличчя незвичний, Вада не виглядає, як раніше. Нарешті зрозуміла, що не варто жартувати з цією грою і вголос щось вимовила:

- Як вона посміла…якби я могла це зупинити… - підійшовши до неї, дівчина підняла голову і подивилася на мене з мокрими очима. Мені стало шкода її. - Навіщо ти сюди прийшла? Хочеш познущатися наді мною? Валяй! Агх… Що я наробила… - вимовила блондинка і по її щоках потекли сльози.

- Я розумію, що ти в розпачі, але твої емоції не допоможуть його повернути. - сказала, немов насправді мені все одно. Я сіла навпроти неї й усміхнулася.

- Розумієш?! Що ти можеш розуміти! У тебе ніхто не вмирав! Мені все одно на твої поради! - злобно кричачи, відповіла мені. Я лише зітхнула і спробувала все пояснити:

- Бачиш, у мене не було брата, як у тебе чи сестри. По правді, у мене інша проблема. Я не маю батьків, їх теж вбили. Тому знаю, як ти почуваєшся. Мені справді шкода. - розтлумачила їй, вона трохи здивувалася, що з нею так відверта.

- Ти не брешеш? Але я зараз не відаю, як після цього жити. Усвідомлюючи, що могла це зупинити. - промовила Вада, дивлячись на мене своїми помаранчевими очима.

- Ні, це правда. Звичайно, це складно прийняти, я сама з цим стикалася. Якщо ти хочеш вижити, повинна стати сильною. Довіряй тим, кому можеш дати під захист своє життя. Я впевнена, тут є і хороші люди. - сказала це намагаючись підтримати її, сама швачка злегка посміхнулася.

- Так. Мабуть, ти маєш рацію. Мені варто більше довіряти людям, і я поводилася, як дурепа. Я лише хотіла вберегти його, хоч він і старший за мене. Треба було довіритися йому, а я не вірила… Тож отримала те, що заслужила. - промовила Кезу, шкодуючи про це, стиснувши губи.

- Усе ж ти зрозуміла свою провину. - зробила висновок я, вона у відповідь посміхнулася і хитнула.

- Так. Тоді до завтра, Атсуко. - закінчивши швачка встала зі стільця і вийшла з їдальні, а я за нею. Потім попрощалася та пішла до себе, там лягла спати.

4

Я прокинулася, мені захотілося піти в тронний зал. Вийшовши з кімнати, дорогою зустріла Ваду, яка теж попрямувала туди, я йшла за нею. Вона не помітила мене. Вже там підійшла до дівчини, швачка повернулася і злякалася.

- Та ти! Навіщо мене лякаєш? - обурено запитала вона в шоці.

- Мені стало цікаво, куди йдеш. Тим більше не проти поговорити з тобою, Кезу. - спокійно пояснила, звернувшись до співрозмовниці, білявка з підозрою дивиться на мене.

- Гаразд, валяй. - сказала, не особливо зрадівши цьому, я здивовано дивлюся на неї.

- Чого ти в такому настрої? Усе ж нормально, хіба ні? - поцікавилася, вона чи то злісно, чи то з переляком сіпнулася. Я відчула одне - це страх смерті.

- Нормально? Звісно, добре, коли люди помирають. Взагалі зашибісь, як кумедно! - крикнула, відчуваючи тиск на горло і злегка запинаючись від люті. У неї нервово тремтять руки.

- Ні. - коротко відповіла їй.

- Тоді, не став дурних запитань! У мене немає нервів, щоб терпіти цей хаос! - голосно наполягала на цьому швачка.

- Та заспокойся, Кезу! - прорекла, немов демон, дівчина втупилася на мене, її очі потемніли і зіниці звузилися.

- Припиняй, хіба ти не сама хотіла бути кращою за інших? А тепер, ти так скотилася до всього цього… Тобі самій не соромно, а? Ти взагалі думаєш своєю головою чи ні!? - люто кричала на неї, Вада мовчки подивилася вниз і заплакала. Стискаючи й розтискаючи кулаки, вона намагалася заспокоїтися, але схлипи й сльози так і норовили вилетіти з її губ.

- Я квола… Ненавиджу плакс, але, по суті, нею є… Чому життя таке несправедливе, для чого ця гра? Знущання над іншими людьми… Ми для нього просто іграшки? Якась забава? Я більше так не можу… Та вбийте мене вже! - оглушливо волала дівчина, присівши, глянувши вгору. Я вирішила спробувати напоумити її, тому обійняла. Вада не пручалася, вона міцно обхопила мене руками у відповідь. Після я продовжила:

- Вибач, я не хотіла тебе образити, але ти маєш залишатися сильною заради нього, розумієш? - ніжно прошепотіла їй на вухо, блондинка стиснулася, сховала обличчя в мене на плечі й розридалася ще сильніше. З незрозумілої мені причини, моє серце стиснулося від болю за неї.

- Знаю, але я… - крізь сльози хотіла щось сказати, але в неї вийшло тільки мукання.

- Ти не можеш здатися - це слабкість. Такі люди вмирають швидко і непомітно. Тож постарайся, він не хотів би, щоб ти зникла. - промовила це їй, вона перестала тремтіти.

- Я спробую, але нічого не обіцяю. - після цих слів я допомогла їй встати, далі від неї пішла чудова усмішка. Стало на душі спокійно й легко.

- Гаразд, давай йти з цього місця. - вимовила я це, вийшовши з тронного залу, вона пішла за мною.

- Я піду до себе. Якщо знадоблюся, то стукай. - ніяково промовила помаранчевоока і зайшла до себе. Цього разу ходити коридором не збираюся, адже мені вистачило сьогоднішніх пристрастей. Тож, покопавшись у коридорних полицях, там знайшла аркуші паперу й олівці. Вже у своїй кімнаті я присіла на ліжко і взялася до малювання.

5

Закінчивши свою справу, згадала що Кезу натякнула, що можу прийти до неї. Однак, хтось постукав до мене. Відчинивши двері, я побачила ту саму швачку, вона зніяковіло подивилася на мене і заговорила:

- Доброго ранку, Атсуко. - і замовкла, мабуть, чекає реакції, я слідом усміхнулася.

- Дякую, тобі того ж. - коротко побажала їй.

- Може заглянеш до мене, якщо ти не проти? Я хочу поговорити з тобою. - промовила дівчина, благально дивлячись на мене.

- Добре, я якраз це і мала намір зробити. - зізналася в цьому щиро.

- Це чудово, тоді йдемо. - вимовила вже більш розкуто. Ми вийшли з моєї кімнати, я закрилася за нами. Буквально за мить опинилися в неї. Кімната така сама, як і в мене, тільки в рожевих відтінках. Блондинка присіла на ліжко, а я до неї.

- Про що ти хотіла поговорити? - запитала я, глянувши на неї, щоб побачити вираз обличчя. Але вона його ховає.

- Я подумала зізнатися тобі в дечому, але для початку запитаю. Як ти ставишся до людей, які мають іншу орієнтацію? - запитувала Вада, серйозно втупившись у мій бік. Якщо їй так важливо це знати, то з радістю відповім.

- Позитивно. Вважаю, що різноманітність нікому не завадить. Скажу так, я сама одна з таких. Для чого цікавишся? - поставила запитання, вдивляючись у її миле личко.

- Мені просто стало цікаво, ось і запитала. Стривай, ти нетрадиційної орієнтації! - здивовано голосно сказала швачка і при цьому радісно.

- Чого ти так реагуєш? Та й узагалі, ти щось маєш проти мене? - підозріло запитала її, Кезу торкнулася моєї руки. Як не дивно, мені це сподобалося.

- Я ні, навпаки за. Річ у тім, що ти мені подобаєшся, але не як подруга. - зізналася вона, пильно дивлячись у мої зелені очі, і взяла мою руку. Така дія збила мене з думки.

- …Тому ти покликала до себе. - вимовила я, нарешті зрозумівши це. Такого повороту події не очікувала, тому відчула частку збентеження.

- Вибач. Знаю, що це неправильно. Я чудово усвідомлюю, що можу тобі не подобатися. Ми багато про що сперечалися, лаялися. Ось за це прошу пробачити мене. - вимовила Вада, міцно стискаючи мою долоню. Вона це зробила так ніжно і дбайливо, як і розмовляла зі мною.

- Тобі нема чого вибачатися, і ти в моєму смаку. Я приймаю твою пропозицію. - проговорила, посміхнувшись їй, та здивувалася моїй відповіді.

- Справді? Дякую… - подякувала швачка, тут же обійняла мене і поцілувала в щоку. Мене вразило те, що так легко взяла і наблизилася до мене. Дівчина продовжила: - Ти навіть не уявляєш, на скільки я щаслива. - весело сказала, але цей тон такий оманливий. Зараз вона виглядає досить вразливою. Вада стискає свій светр так, ніби їй жарко. «Навряд чи, скоріше розігралася моя фантазія.» - мислила в цьому напрямку. Я навіть не відчула, наскільки моя посмішка стала хижою, як у лисиці.

- Бачу. Давай полежимо, добре? - запитала я в неї, у помаранчевих очах Кезу спалахнув вогник інтересу.

- Угу, давай. - погодилася вона, і ми лягли на ліжко. Говорити нам не хотілося, тільки наші руки не відривалися одна від одної. Цього було достатньо, жодні подарунки не замінять цю мить. Я залишилась із нею.