Глава 2: Всупереч зрадам (Мирні дні 2)

Після цієї ночі я тихо встала і навшпиньки вийшла з кімнати Кезу. У коридорі почула звук увімкнення телевізора і на екрані з’явився Інносу. Він виглядає так весело, що все стало помітно - у нього є план. Це пухнасте створіння почало говорити:

- Ху, ху, ху. Доброго ранку, дітлахи! Я всіх вас запрошую до конференц-зали! Приходять обов’язково всі! Чекаю на вас! - радісно промовляв про це і монітор вимкнувся. Пізніше помітила, як люди почали виходити зі своїх кімнат. Я озирнулася і помітила його, Іошинорі йде один. Напевно, він не хоче зі мною спілкуватися. Усе ж підійшла до нього, хлопець не намагається приховати своє невдоволення. Морі помітив мене і з важкістю видихнув.

- Ха? Чого ти до мене прийшла? Я не збирався з тобою говорити. У мене немає бажання витрачати на тебе свій дорогоцінний час. - промовив темноволосий, навіть незважаючи на мене, а продовжив іти до напрямку.

- Ти що, не пробачиш мене? - запитала я його, на мить він глянув на моє чудове обличчя. Його реакція виявилася дивною. Замість того, щоб розсміятися, розлютитися, цей розумний хлопець знизав плечима.

- Хех… Помилувати? Тебе? Ні, я не планував вибачати тебе. Лише зникни з моїх очей. - холодно прорік мені, але я не відчуваю себе винною. Однак мені не хотілося, щоб усе було настільки погано. Усе ж вирішила послухати його.

- Як скажеш. Якщо ти не готовий до цього, тоді піду. - вимовила я і пішла від нього, мигцем побачила полегшення з його боку. Уже дійшовши до конференц-зали, відчинивши двері, інші опинилися там. Сам Інносу почав говорити:

- О, ось і останні прийшли. Тепер можна почати. Тема цього дня - найгірші дні в житті! Ху-ху-ху зараз дещо дам… Це маски віртуальної реальності, за допомогою них я покажу вам ці моменти! Усі готові? Якщо й ні… мене це не хвилює!!! Ху-ху-ху!!! Такс, тепер почнемо! - вручивши їх, ми всі вдягнули і під’єднавши до телевізора, за допомогою кількох подовжувачів, вони підключилися. Я різко, немов опинилася в іншому світі…

Там побачила дівчинку, яка просить батьків про щось. Потім почула розмову:

- Мамо, я хочу дружити з цим хлопчиком. Чому мені не можна з ним спілкуватися? - запитала вона в мами, жінка на вигляд добродушна та лагідна. Однак світла леді, вбрана в блакитну сукню, невдоволено глянула на неї і відповіла:

- Вибач, але в нього проблеми в сім’ї. Вони не дозволяють йому дружити з дітьми. Я не хочу, щоб ти потрапила в неприємну ситуацію. - але шатенка не збирається здаватися. Вона вирішила за будь-яку ціну подружитися з хлопчиком.

- А? Адже про це ніхто не дізнається. Ми будемо дуже обережними. Обіцяю! - дала обіцянку, але її мама все одно не дозволила.

- Ні, я не можу наражати тебе на таку небезпеку. - промовила наостанок вона і чоловік у зеленому спортивному костюмі зайшов до кімнати. Мама косо глянула на нього, як зазвичай, батько виявився п’яний.

- Опа, ваш господар з праці прийшов. Що тут робите? Зрозумів, вона хоче погуляти з тим хлопцем? Ха-ха-х… Тільки ек… ми тобі не дамо. - вимовив трохи хитаючись і стало видно, як мамі соромно за нього.

- Ти знову пив. Коли ти звалиш з цього будинку?! Я більше не маю наміру терпіти! - накричала блондинка, дивлячись на нього, він розлютився.

- А? Що… ми ж нормально жили, хіба ні? Ну й дурепа, що хочеш кинути мене! Ось піду і більше мене не знайдеш! - обурено голосно сказав це.

Мама не стала мовчати, їй захотілося якомога більше образити і принизити цю людину.

- Так забирайся! Тільки ти навіть вийти з цього будинку не в силах- - хотіла договорити жінка, тільки дівчинка в бірюзовій сукні перебила їх.

- Припиніть! Ви обидва погані батьки! Не пускаєте мене до нього! Я йому хочу допомогти, а ви мені не даєте! - орала на них, і тато гнівно подивився на неї.

- Че, че, че ти сказала?! Ах ти паршива свиня!!! Тебе що, погано виховали! Ща підправлю!!! Будеш любити і поважати!!! Ха-ха-ха… - волав чоловік на маленьку леді. Раптом він різко замахується рукою на неї, але тут мама зупиняє і приймає удар. Тато з подивом глянув на маму, яка люто дивиться на нього, після його удару по щоці з’явився червоний слід.

- Ай… Так, як ти смієш чіпати моє дитя!!! - вона оглушливо промовила та накинулася на нього - почалася бійка. Поки дівчинка дещо взяла на кухні, вони вже обидва лежали на підлозі. Тут помічають у шатенки ніж, але вже пізно. Дев’ятирічна дівчинка швидко протикає обом животи зачіпаючи саме серце. Вони нічого не могли зробити з цим, їхній розум і все, що було, покинуло тіло. Кров наповнила кімнату і через кілька секунд зрозуміла, що більше батьків немає. Дівчинка підняла голову й обвела кімнату широко розкритими очима. Не на жах, від того, що сталося, її захопило божевілля. На підлозі в калюжі крові лежать тато й мама, а поруч стоїть зеленоока, яка мимоволі почала сміятися:

- Ха-ха-ха…. Ха-ха-ха-ха-ха-ха!!! Більше мені ніхто не завадить!!! - вона відчула від цього задоволення і хитро посміхнулася.

На цьому ілюзія закінчилася, я повернулася до реальності. Не всі усвідомили, що зараз сталося, та й я не осягнула. Однак хтось вирішив розповісти нам свою думку:

- Хм… Це все? Як нудно… Так не цікаво. Тоді треба добре провернути цю справу. Упевнена, всім вже стало нудно, пора б трохи додати настрою в атмосферу. – погляд журналістки став задумливим і впевненим.

- Ти хочеш, щоб знову почали вбивати! Але… Ніхто цього не збирається робити? - запитав археолог, глянувши на інших присутніх. Один хлопець виявився згоден із нею:

- Чому це ніхто не хоче? Ти не знаєш цих людей. Вони приховують себе, а потім показуються в потрібний момент. Це можна легко провернути. Варто тільки задобрити людину, і вона попадеться на твою вудку. Щоправда, є люди, які навіть не відають, як підмаслювати. Одного разу одна з дівчат намагалася це провернути. Чи неправда, Атсуко? - поцікавився він, злегка посміхнувшись мені, я відчула в його словах небезпеку: - Тому не варто намагатися задобрити несвідомо, а то у вас усе провалиться. - доповнив він, тільки журналістці сподобався його виступ. Можливо, тому що вони схожі за характером або їй знайома ця тема.

- Ось, хоч ти згоден зі мною. Гаразд, нам не варто тут затримуватися, як подивитися, навіть сам Інносу пішов. - помітила вона, агентка кивнула, погоджуючись із нею.

- Так, у цьому явно права. - коротко проговорила. У підсумку всі розійшлися, я теж вийшла з конференц-зали…

***

Усі по-тихому виходять із цього залу. Я подивилася на них, багато хто не усвідомлюють, що з ними сталося. Звісно, деякі задоволені. Прям аж виблискують насолодою, а інші сумують. Які всі різні, але саме ми потрапили в цю ситуацію. Я вирішила піти на другий поверх. Там нікого не виявила, тож попрямувала до Лабораторії Хімії. Раніше нічого не оглядала, через це зайшла туди, залишивши двері відчиненими. Досліджуючи це місце, побачила багато різноманітних колб, сірі шафи, постери з формулами та молекулами, електроприлади для дослідження і так далі… Я дивилася на кожну деталь. Діставши з потаємної кишені маленький скетчбук і олівець, одразу ж почала намічати ескізи для наступних проєктів. Коли це малюю, хтось зайшов у лабораторію. Це виявилася Йосіда. Точно, вона ж Абсолютний Хімік, та здивовано глянула на мене. Я поклала скетч-бук і олівець у кишеню, дівчина почала говорити:

- Привіт, Атсуко. Не очікувала тебе тут побачити. - її голос звучав так, немов мене підозрює в чомусь недоброму.

- Справді? Річ у тім, що не розглядала це місце. - виправдалася їй, та посміхнулася і, як мені здалося, вона хитро примружилася. Мабуть, вловила мою тривогу.

- Ось воно як. Отже, це те місце, де Іошинорі ледь не задихнувся. Тоді ти випадково зачинила двері, коли він був там, чи не так? - запитувала хімік мене із загадковою манірністю. Можливо, за нею ховається таємниця, адже звідки їй відомо про те, що трапилося з Морі? Вона опинилася в лабораторії, щоб обговорити цей інцидент? Однак блакитноока продовжила: - Дорогою сюди я зустріла його на першому поверсі. Зрештою від цієї людини і з’ясувала, що ти справді причетна. - з цими словами вона чекає моєї відповіді.

- Теруко, ти не зовсім права. Загалом я хотіла вбити його. Нічого такого… просто з’явилося бажання, ось і все. - прорекла я і в моїх зелених очах з’явилася певна іскра, яка дає зрозуміти, що в цьому зацікавлена. Йосіда побачила це і трохи відсторонилася від мене, сама того не помітивши. Тепер вона пильно і напружено дивиться на мене.

- Що? Як ти можеш таке говорити. Не важливо на скільки в нього поганий характер, треба все одно хоч трохи проявити повагу. Якщо робитимеш такі спроби, ми всі помремо! - голосно розтлумачувала жовтоволоса, а я посміхнулася. Так, якоюсь мірою вона має рацію - якщо я робитиму спробу вбити його, то точно можу залишитися без голови. Тільки мені плювати на купу незнайомців.

- Помремо? Мене це не зовсім хвилює. Насправді мені все одно на вас. Коли ви всі гинутимете, я тільки й сміятимуся над вами. Ха… Ха… Ха… - під кінець посміювалася, тій стало лячно біля мене стояти.

- А? Так, що з тобою не так?! Чому ти так змінилася? У тебе був інший характер, як ти до такого докотилася?! - злякано цікавилася мною і не усвідомлює, чому себе так поводжу. Я лише дивлюся на неї широко розплющеними очима і посміхаюся. Мене навіть не цікавить її відповідь - мені просто подобається дивувати і лякати людей.

- Ха… Ну це неважко пояснити. Типу набридло бути доброю і вся ця фігня. Я вирішила далі не вдавати з себе милу дівчину. Цей мотив одразу був незрозумілим, але найголовніше збагнула, хто я насправді. Тепер усвідомлюю, про що говорила Хізеко, тепер з нею повністю згодна. Стало і справді нудно, мені буде цікаво подивитися на наступну смерть. Ха-Ха-Ха!!! - під кінець істерично засміялася. Теруко зрозуміла, що кажу правду. Вона бачить моє обличчя, яке стало схоже на маску диявола. Напевно, багато хто не буде зі мною спілкуватися, але мені байдуже. Хімік вже не може дивитися в мій бік і мало не вибігла від мене, бахнувши дверима.

- «Дивись як тебе бояться. Ти цього хотіла домогтися? Ох, я в тобі розчарований…» - голос заговорив зі мною, а я шалено відповіла йому:

- Яка шкода… Ну в будь-якому разі в мене є ти. Адже ти мій друг, вірно?! - саркастично запитала я, дивлячись на верх.

- «Так, друг. Тільки не роби дурних вчинків, я лише твоя уява. Мені не завжди вдається простежити за тобою. Ми домовилися?» - запитав він мене.

- Звісно, містер голос, буду обережною. Я пішла, до зв’язку! - голосно промовила йому, той теж попрощався, і сама вийшла з кімнати…

***

Вже опинилася біля дверей, з яких вийшла. Не знаючи чому, я вирішила походити навкруги. «Ха… Чому вони мені намагаються повірити? Вони що на стільки дурні людці?» - розмірковувала про це, і хтось став переді мною. Це непоказний фізик, але зараз він явно привертає до себе увагу. Хлопець тремтить і заїкається, немов відчуває щось таке, від чого в ньому відхлинула кров. Або він боїться мене, або ж сталося щось жахливе.

- Ем… Привіт, Атсуко. Тут така справа…. Я знайшов тіло!!! - закричав він, трохи трясучись, я подивилася на нього з цікавістю.

- О, це чудова новина. Ну ж бо, покажи мені цю жертву. - сказала йому з божевільною посмішкою, трохи нахиляючись уперед. Хоч Імаї і вищий за мене на кілька сантиметрів, у нього починає труситися нижня щелепа, коли він усвідомлює, що він всього лише домашнє цуценя перед дикою лисицею.

- А… Д-добре, зараз покажу. - вимовив він, показуючи пальцем у бік Лабораторії Будівельника. «Значить і для нього відкрилася кімната.» - подумала я, глянувши в той бік.

- Хах… Дякую, що ти виявив, який файний хлопчина. Шкода, що такі, як ти, не виживають. - промовила під кінець і трохи посміюючись про себе пішла дивитися на труп. «Цікаво, хто жертва? Та хто вбивця?» - доволі думала про це і, опинившись біля дверей, я відчинила їх. Там побачила перед собою картину. Жертва сидить на стільці й прив’язана до нього. Також її руки лежать на підлокітниках. Вони прибиті двома цвяхами на кожній руці. Дивлячись на обличчя дівчини, видно мокрі сліди від сліз, які текли з її очей. Це була Абсолютна Швачка Кезу Вада.

Тут же пролунало оголошення:

- До вашої уваги було виявлено жертву в Лабораторії Будівельника! Ху-ху-ху… Коли всі зберуться, видам Іннофайл! До зустрічі! - через кілька хвилин усі прибігли сюди, багато хто схвильований. Першим заговорив льотчик:

- Що? Чому вона померла? Хіба не Кезу хотіла жити заради свого брата, але в підсумку загинула. - згадав трохи із сумом, і хтось подивився на нього з дивним поглядом. Мінамі не виглядає здивованою, що така горда кінь як вона померла. Втративши близьку людину, швачка позбулася своєї гордовитості і змирилася зі смертю. Сама журналістка не хоче стати мішенню, тому стала левицею.

- Обіцянки цієї дівчини могли бути брехнею. Насправді вона брехала самій собі. Кезу не могла точно знати, чи виживе, її невпевненість стала однією з причин загибелі. - розповідала це нам, і хтось інший почав говорити:

- Навіть якщо вона брехала нам, ми могли не допустити цього. Повинні були бути уважнішими, то могло б не статися. - після пірат глянув на персону. Однак і Чіко почала свій діалог:

- Звісно, у твоїх словах є частка правди. Але знаючи, яка в неї зруйнована психіка. Цілком можливо, що ніхто або ніщо її не врятувало б від смерті, якщо не бажала жити. - похмуро розповіла свою теорію, але це звучить правдоподібно. Не можна змусити людину залишитися в цьому світі, коли її свідомість похитнулася. Після цього невеличкого обговорення прийшов Інносу, як зазвичай у чудовому настрої.

- Ху-ху-ху! Привіт знову! Ви ж раді, що сталося вбивство? Хоча не очікував, що воно так швидко станеться! Я радий, що ви робите такі приємні подарунки! Гараздненько, зараз дам Іннофайл! - після цих фраз він вручив їх, там написано:

Жертва Кезу Вада була знайдена в Лабораторії Будівельника. Причина смерті - отруєння.

- Ха, а тут не вказано о котрій годині вона померла. Та й фіг із цим, без того розберуся. - промовила я в слух, і ніхто не звернув уваги або роблять вигляд, що мене тут немає. Так і почалося 2 розслідування в цій грі…