Глава 5: Розкриття правди (Розслідування)

Я вирішила піти до себе, там мені потрібно взяти ключ від кімнати Іошинорі. Думаю, це одне з головних місць у розслідуванні. Тож вирушила до своєї кімнати і забрала його. Після цього вийшла звідти і зачинилася. Трохи відійшовши, помітила його кімнату. Підійшовши до неї, я дістала ключ і відчинила двері. Вона червона, хоча деякі речі синього кольору. Проте помітила те, що було б дивно для нього. Його раковина забруднена кров’ю.

- Хм… Наскільки я знаю Морі чистюля, тому здивована, що він не протер. - сказала я про себе. Можливий варіант, що він спеціально так залишив, але для чого йому це робити? Незрозуміло… Хоча я помітила ще дещо, кілька подряпин на раковині.

- Найімовірніше, вони від леза, оскільки подряпини досить тонкі. - вимовивши це, мені стало ще більш підозріло. Адже для чого йому псувати цю раковину. Наскільки я пам’ятаю, він був тим, хто побудував це місце, тоді йому немає сенсу шкодити своїй же будові. Поміркувавши, я побачила книжку, яка мені знайома. На обкладинці написано «Творчий відчай», але виявляється вона знімається. Після того, як я це зробила, побачила синю книжку, і це виявився його щоденник. Тоді зрозуміло, чому він тоді сказав: «Не чіпати цю книгу». Напевно, Іошинорі не хотів, щоб хтось читав його думки. Однак він мені дав ключ, чи означає це, що Морі готовий розкритися мені? Я подивилася на 1 сторінку, там настрочено:

Здається, все готово для прийняття гостей. Я сподіваюся, що відбудеться все гладко. Інакше навряд чи зможу залишитися собою, я не витримаю всього цього. Хм… мені час іти зустрічати людей. Щасти самому собі, хоча не вірю в це зовсім…

Прочитавши її, вирішила перегорнути до самого кінця і помітила, що остання сторінка вирвана зі щоденника. Мені захотілося її знайти, бо мені здається, що це буде досить важливим доказом. Я зазирнула в смітник і побачила клаптик паперу. Діставши і розгорнувши його, усвідомила, що це та сама остання сторінка зі щоденника. Там написано:

Марно, так марно… ніхто не зможе пробачити мене за ці гріхи… навіть вона не пробачить мене… Це все так безглуздо… Я нікому не потрібен… і ніколи не був потрібен… Якщо хтось прочитає, то найімовірніше це вона, та людина, яка мені дуже дорога…

Хоча, можливо, це той час, де я міг вистрілити себе з пістолета… або ж зараз вас усіх чекаю на Класному Суді…

Подумай уважно, і вибери правильне рішення… На цьому суді має померти монстр. Тож сподіваюся на тебе, Асту…

Твій забутий друг…

Іошинорі Морі.

Коли це прочитала, відчула тремтіння. Невже це його справжні думки, а не те, що чула раніше. Якщо так подумати, то це має сенс. Але я не розумію одного, за які гріхи ми не зможемо його пробачити? Мені від цієї думки стало не по собі. Озирнувшись, більше нічого не помітила. Я вийшла з кімнати та зачинилася за собою. Мені захотілося піти в кімнату Чіко, можливо там зможу знайти щось корисне.

***

Підійшовши до її кімнати, я відчинила двері й побачила, що тіла вже немає на місці. Залишилося лише від неї кров і куля, яка поряд лежить. Також сама зброя вбивства - це пістолет. На ліжку ще лежить плащ із №1. Звичайно, сам злочин Цудзі вже підозрілий. Тож мені варто запам’ятати це. Оглянувши все тут, мені прийшло три повідомлення. Заглянувши в Іннопад, побачила Іннофайл про Чіко, яку нещодавно стратили:

Жертва: Чіко Цудзі

Причина смерті: Постріл у лоб.

Час смерті: відсутній.

Значить вона справді померла від пострілу з пістолета. Друге повідомлення було оновлення про жертву Узеджі Іто:

Жертва: Узеджі Іто

Причина смерті: Незліченні удари по голові.

Також була використана куля від пістолета.

Час смерті: 22:30

- Ось як, значить ще тоді був у справі пістолет. Але чомусь тільки зараз ми про це дізналися. - проговорила я, цікавлячись цим. Поглянувши на останнє повідомлення, це виявилося нове правило:

«Якщо зламати кнопку голосування із зображенням людини, яку хотіли обрати, то більше ніхто не зможе проголосувати за неї. Навіть якщо в інших людей буде не зламана.»

Кинувши погляд на це, я запідозрила, що це може бути підказка.

- Зрозуміло, якщо зламаю кнопку, то ніхто не стане голосувати за цю людину. Це цікаве правило. - вимовила, розмірковуючи над цим, і я дещо згадала. «Точно, у моїй кишені має бути кубик.» - подумавши про це, я засунула руку в кишеню і дістала його. Це дійсно ще той кубик. На ньому написано: «Я буду завжди з тобою». Можливо, це теж стосується нашого суду. Мені варто піти до ліфта. Підійшовши туди, побачила Журналістку і Господиню тварин. Вони стоять і чекають інших, я підійшла до них.

- Привіт, ви вже все? - запитала я їх, вони поглянули на мене.

- Так, бачу, ти теж. - вимовила журналістка мені.

- А ви щось знайшли? - запитала я їх.

- Я в Лабораторії Будівельника знайшла фотографію. Це спогад із дитинства. - розповіла про це і показала мені фотографію. Вона виявилася досить мила. Мені здається ця подія дуже знайомою. Точно, це коли мені виповнилося 9 років, і я стояла поруч із хлопчиком.

- Думаю мені ця фотографія знадобиться. - сказала це їм.

- До речі, у медпункті я знайшла використаний рулон бинта. - сказавши про це Акірі, вона посміхнулася.

- Зрозуміло. - коротко вимовила я і на мене дивиться Мінамі.

- А ти сама щось знайшла? - поцікавилася в мене.

- Так, але поки що говорити не буду, бо не всі ще прийшли. Краще все це обговорити на Класному Суді. - впевнено сказавши, ніхто мені не заперечив. Ми мовчки стоїмо і чекаємо інших…