Глава 6: Безнадія або Віра (Класний Суд)

Одразу Кудо заговорив:

- З чого почнемо? - запитав він, глянувши на нас.

- Я особисто незадоволений тим, що ви щось від нас приховуєте! - голосно вимовив пірат, злобно подивившись на присутніх.

- Згодна, сама не розумію, для чого все це? - сумно поцікавилася Кубота.

- Ось як, знаєш ти така миленька… уті путі, але за цим обличчям може ховатися велике чудовисько. - похмуро промовив археолог, дивлячись на них.

- Та як ти можеш таке говорити! У тебе є докази!? - запитував Ючі вже в нього, і тут заговорила Мінамі.

- Фурукава, річ у тім, що ми підозрюємо вас двох. - промовила вона, спокійно дивлячись на них.

- Ви серйозно, чи що!? На яких підставах!? - здивовано і голосно поставив питання їм при цьому нічого не розуміючи.

- Ти друг Іошинорі, а це означає, що тобі найлегше його контролювати. Вірно? - впевнено запитав хлопчик, невинно посміхаючись, але в ній відчувається гниль.

- Навіщо мені це робити? Ну ж бо, Іошинорі, скажи що-небудь! - крикнув, просячи Морі про це.

- Звичайно, якби це виявився він, то мені стало б складно протистояти йому. Однак, я знаю яка Ючі людина, тому малоймовірно, що він пішов на подібне. - пояснював будівельник, розуміючи, що Фурукава тут ні до чого.

- Добре ти його захищаєш. Тоді що ти скажеш про Сечіко? - поцікавився щодо господині тварин.

- Я не думаю, що Ючі б сподобалася дівчина з поганим характером. Та й проти неї немає доказів. - роз’яснив він тому, на мить Хіромі зробив незадоволену міну, а потім різко повернув голову в мій бік і усміхнувся.

- Ну чудненько… Тоді в мене найголовніша підозрювана - це Атсуко! - оглушливо оголосив Кудо, мене це вразило.

- Чому ти вважаєш мене підозрілою? - запитала я в нього.

- Тільки твоє перебування тут це дивно… Тим більше те, що ви з Іошинорі тут зустрілися, це вочевидь неспроста! - голосно вимовив він, стверджуючи про це.

- Ти маєш рацію в тому, що ця зустріч була запланована. Все ж лиходій явно не бажав, щоб пройшло так-як я припускав. - сказав фіолетоволосий, подивившись на хлопчика.

- Чому ти так мислиш? - зажадав Кудо того, і він відповів:

- Справді. Ми ж вам теж не говорили про докази. У такому разі, час роз’яснити інформацію. - прорік високий хлопець, подивившись на нас усіх.

- Це так, тож я розповім. Загалом, Іоши показав мені таємну кімнату. Там ми побачили купу моніторів, і виявили ще одне відео під назвою: «Усі стерті дані». Проте, ми не змогли переглянути до кінця, оскільки воно зникло. - серйозно розповіла я їм. Вони дивно поглянули на мене.

- У сенсі пропало? Це ж якась маячня!? - голосно запитала журналістка.

- На жаль, так і сталося. Внаслідок цього я вважаю, що найімовірніше видалив запис сам лиходій. - спокійно пояснив Морі.

- Припустимо, але ця ж інформація не стосується Атсуко. Чому ти так тупиш? - поставив запитання будівельнику, якого це не зачепило.

- Якраз я все правильно кажу. Адже Атсу сказала раніше, що ми не змогли додивитися його до кінця. Я знаю, що сам лиходій вирішив приховати від мене істину! - заявив із криком нам.

- Що це за правда? - запитала червоноволоса в Морі.

- Я не дуже себе почував останнім часом. Усю цю годину боліла голова, і я зрозумів чому. Злодій обдурив мене… - промовив хлопець у будівельному комбінезоні, недоброзичливо дивлячись на нас.

- Як це? - коротко запитав Ючі в нього.

- Я починаю згадувати, що цей дизайн дуже мені знайомий… - підозріло промовив він.

- Ось тому ти тоді промовив: «Мені це нагадує твій стиль». Значить, ти з того моменту про щось думав. - вимовила я, помітивши це.

- Так. Тепер я усвідомлюю, чому моя пам’ять злегка розірвалася. Швидше за все він стер мені невелику її частину, але вона до мене повертається. - промовив він, дивлячись на одну людину.

- Ну і що ж тобі стерли? - запитав шатен у нього.

- Ти хіба не знаєш? Адже сам у курсі, що Акіра знайшла цей доказ! - голосно заявив Іошинорі.

- Так, так. Ти маєш рацію, вона дійсно відшукала його. - сказав йому Кудо.

- Може варто їм прочитати? - запитала вона в дрібного.

- Звісно, я не проти. - весело погодився він і ми очікуємо, коли нам повідає про це…

***

Вона показала його нам.

- Я знайшла в «Лабораторії Дизайнера» запрошення до участі в проєкті. Думаю, ви вже здогадалися кого покликали. - вимовила Мінамі, дивлячись на нас.

- Ти хочеш сказати, що я тут через цей папірець? Хах… та це просто смішно! - крикнула, злобно подивившись на неї.

- Для початку… Акіра, ти можеш прочитати нам, що там написано? Я бажаю в дечому переконатися. - замислившись, промовив він, попросивши у журналістки.

- Без проблем, читаю:

Музей «Art Life».

Запрошення брати участь у проєкті.

Той, хто запросив: Іошинорі Морі (Будівельник).

Запрошена: Атсуко Хіросе (Дизайнер).

Доброго дня. Я Іошинорі Морі, запрошую вас взяти участь в одному чудовому проєкті. Мені б хотілося співпрацювати з такою чудовою дівчиною, як ви. Я чув багато про вас, що славитеся своєю оригінальністю, та не боїтеся перешкод. Думаю, що ми зможемо разом створити чудовий музей під назвою: «Art Life». Чекаю на вашу відповідь.

Від будівельника Іошинорі Морі.

На цьому вона закінчила своє прочитання, Морі здивувався.

- Як дивно… Я не пам’ятаю, щоб це писав, але почерк безумовно мій. - вимовив він, зціпивши зуби.

- Ти це зараз серйозно? Це не смішно. - злегка налякано проговорила Кубота.

- Я знаю, лиходій обхитрив мене. Найімовірніше, він спеціально це зробив. Пора б розкрити цю людину. Ти Хіромі Кудо, відповідай! - прорік він, і мені здалося, що немов вітер подув у бік археолога.

- Гей! Ти чого на мене кричиш… Я взагалі-то дитина! Та й заявляєш так, ніби в тебе є докази проти мене! - крикнув він, невдоволено дивлячись на того.

- Дійсно, щоб цей хлопчик виявився ним, це ж неможливо! - голосно вимовив Фурукава, не розуміючи цього.

- Ще й як може! Я прекрасно відаю, що це була його ідея створити цю прокляту гру! Я не збираюся здаватися тобі! - гаркнув, знову глянувши на хлопчика. Мені самій не віриться, що це може бути він. Хіромі виглядає такою хорошою дитиною, але я згодна, що його характер специфічний. Але навіть так, мені не дуже віриться, що він може виявитися тим самим лиходієм…

***

Кудо дивиться так, ніби його навіть не звинуватили.

- Пред’яви докази, що можу бути ним. Зараз я чую тільки одні слова і нічого більшого. - промовив він йому. Археолог з цікавістю дивиться на будівельника. Стало видно, що Хіромі бажає, щоб той програв йому.

- З радістю. Мабуть, варто розповісти про докази, що залишилися. Це щодо тієї «Таємної кімнати», яка насправді не така вже й таємна. Подивившись на карту 1 поверху, можна помітити невеликий нюанс. Я б це назвав: «Помилкою головного лиходія». - він дістав Іннопад і показав карту 1 поверху. Я усвідомила, про що йдеться.

- Ти говориш за кімнату Хіромі? - запитала я його, Морі посміхнувся.

- Так, ми з Атсу насправді були в тій самій кімнаті. - сказав він їм, але на карті видно по-іншому.

- У сенсі? Я не розумію. - промовила Акіра, дивно глянувши на нього.

- Коли ми з Атсу опинилися там, ми не помітили одну деталь, бо були зосереджені на моніторах. У кімнаті є шторка, яка позначена на карті пунктирною лінією. Вона закриває кімнату Археолога. - пояснив Іошинорі їм.

- Тоді, чому твоя кімната не продовжується, ви ж зайшли з твоєї кімнати, вірно? - запитав пірат у нього.

- Звісно, ми почали з моєї кімнати. Я відкрив шафу і показав двері в іншу кімнату. Потім відчинив їх, так ми опинилися в кімнаті Хіромі. Оскільки між нашими кімнатами є стіна, тому ми не живемо разом. - повідав про це, тільки один залишився не задоволеним його висловлюванням.

- Ну і що з цього? Ніби це щось означає, а? - запитував хлопчик, пильно дивлячись на фіолетоволосого.

- Це має сенс. Давайте спробуємо розгадати, що ж це за така «Таємна кімната». У музеї є всі 16 абсолютних кімнат. Однак, ми побачили всього 14, які вочевидь говорять, що вони абсолютні. Але спортзал, це теж абсолютна кімната для футболіста. Залишилася одна нерозкрита кімната, а саме ми не споглядали лабораторію археолога. Відео, яке ми подивилися з Атсу, дало нам досить велику підказку. - пояснив високий хлопець, чітко вимовляючи всі слова.

- Яку? Я хочу, щоб хтось із вас згадав детальніше, що було в тому відео. - вимовила вона, просячи про це нас із ним.

- Добре, значить скажу. Це те, що було там:

»- Ху-ху-ху! Привіт тому, хто дивиться за екраном. Вітаю вас зі знаходженням моєї «Абсолютної Кімнати»! Ви такі молодці, виконали таку чудову роботу, але і що вам це дасть? Тут немає нічого такого, що корисно для вас. Навіть це повідомлення буде стерто, через його непотрібний зміст. Так що бувайте!»

- сказавши це, вони здивовано подивилися на мене.

- Ого, а ти добре описала. Я так зрозуміла, що ця «Таємна кімната» і є абсолютна кімната Хіромі. - підмітила господиня тварин, погладивши кота за голову.

- Ти справді маєш рацію. Сам лиходій ще з самого початку рив собі могилу, проте підозрювали мене, адже це було заплановано. - вимовив це будівельник, а той продовжує кривити обличчям.

- Ой як лячно, прям боюся, так боюся. Ти що серйозно? Що далі? Це всі твої докази? Цього так мало, мало, мало… занадто мало… Мені потрібно більше доказів! - голосно вимовив Кудо тому. Багато хто хоче більшого пояснення всьому цьому, як і я…

***

Усе ж, Морі продовжує серйозно дивитися на археолога. Йому важливо довести нам, що він правий.

- Чесно кажучи, я думав, що ви відразу здогадаєтеся, хто це. Адже давав вам підказку. - промовив хлопець у будівельному комбінезоні, глянувши трохи засмучено на нас.

- Про що ти говориш, коли це сталося? - запитав його друг у нього.

- Згадайте 5 вбивство. - пригадав це будівельник і замовк.

- Ти говориш про плащ під номером 1? - запитала я в Іоши.

- Саме він. - коротко погодився зі мною.

- Ну і до чого нам цей плащ? - запитав Кудо того.

- До того, що це була підказка від мене. Я не тільки підставив Чіко, а й Хіромі. Це все не просто так. Мені хотілося, щоб ви з того моменту знали, хто тут править цією грою! - голосно пояснив, невдоволено дивлячись на хлопчика. Кудо залишається таким же веселим.

- А? Вау, ось це Іошинорі дурний! Як ти намагаєшся приховати те, що Атсуко і є головний лиходій! Досі не можеш це зрозуміти? Вона не дарма запрошена сюди. Та й ти, як підкаблучник, міг би легко їй коритися. Увесь ваш театр мене потішив, що ви такі наче одне одного не пам’ятаєте, а насправді співпрацювали від самого початку. Яка цікава вистава! - голосно прорік археолог, трохи посміявшись, Морі не звернув на це увагу.

- Хм… Чому ти вважаєш, що я з нею співпрацюю від самого початку? - поцікавився фіолетовоокий у шатена.

- Тому що Акіра показувала доказ, що ти запропонував їй співпрацювати з тобою в проєкті. - проговорив він це і будівельник зробив невеличку посмішку, наче в нього є план.

- Невже, але де відповідь на мій лист? - запитав він, уважно дивлячись на Кудо.

- Хуа? - пискнув від несподіванки хлопчик.

- Ще раз запитую. Де угода на мій лист? - знову поставив запитання, суворо дивлячись на Хіромі. Він не відповів йому, той продовжив: - Бачу ти згоден зі мною, що відповіді немає. Тому я не був би так упевнений у твоїх свідченнях. - впевнено вимовив Морі.

- Тоді, з чого Хіромі взяв, що ти з нею співпрацюєш? - запитала журналістка в нього.

- Гадки не маю, якби моя пам’ять виявилася повністю цілою, то я б відповів. Тому я можу тільки здогадуватися, що ж могло статися. За ідеєю, якби не було угоди, цей музей міг би й не збудуватися. Думаю, що це важливо для лиходія, щоб усе йшло за планом. Як і те, що він намагається приховати себе. Через нього ми не змогли додивитися відео та прочитати інтерв’ю зі мною. - розповідав про це нам.

- Стривай, що за інтерв’ю? Ти нам про це не говорив. - сказала Мінамі помітивши це.

- Дійсно, нам Сечіко дала листок, де написано інтерв’ю. Там у мене запитували деякі запитання, але найголовніше відсутнє. - промовив високий хлопець, глянувши на неї.

- Угу, щоб ви точно знали про що він, я прочитаю. Ось:

Музей «Art Life».

Інтерв’ю з будівельником під ім’ям: Іошинорі Морі.

Його ж батьки: Шинджу Морі (володіє ювелірним магазином) і Кенджи Морі (психолог).

Журналіст: Аріса Кобаясі.

- Доброго ранку, з вами журналіст Аріса Кобаясі. Ми знаходимося біля нової будівлі. А ось і наш гість, як вас звати?

- Я Іошинорі Морі, будівельник цього музею.

- Приємного знайомства, ви можете нам трохи розповісти про цей музей?

- Думаю, що багатьом цікаво дізнатися щось нове.

- Згодна, тоді розповідайте.

- Почнемо з його назви. Музей «Art Life» або ж «Життя Мистецтва». Він побудований для найкращих учнів із різними талантами.

- Я так розумію, цей музей для обраних?

- Не зовсім, є абсолютно талановиті люди, яким не потрібно платити, якщо їм захочеться туди увійти. Наприклад: Абсолютний Будівельник, Абсолютний Шаман, Абсолютна Журналістка і так далі…

- Зрозуміло, значить іншим людям потрібно платити.

- Абсолютно, вірно.

- Скільки коштує вхід до музею?

- Річ у тім, що для того, щоб щоразу не платити, легше купити картку. З нею без проблем можна зайти в музей.

- Тобто, платити за вхід буде дорожче, ніж купити картку?

- Якщо ви маєте намір туди часто ходити, то вигідніше купити картку. В іншому випадку, краще заплатити за вхід.

- Ось як, тоді можете назвати ціни?

- Звісно, за вхід: 450 єн, а картка коштує: 1400 єн.

- Ще не так вже й дорого.

- Ось і я про те саме. Що ви хочете ще дізнатися?

- Хто замовив його побудувати?

- Замовник? Це був…

На цьому вона закінчила читати. Мені цікаво, коли настане кінець…

***

Мінамі поглянула на Кудо.

- Я так розумію, що Іошинорі натякає нам про те, що лиходій весь час намагається приховати свою особистість, навіть зараз. - вимовила дівчина з окулярами, вже дивлячись на Морі.

- Саме так. До речі, Акіра, ти не помічала нічого дивного в поведінці Хіромі? Як не як ти з ним досліджувала місця. - поцікавився будівельник.

- Хм… щодо цього. Він мені через деякий час дещо сказав:

»- Давай розділимося? Я піду в Лабораторію Агента, а ти в Лабораторію Дизайнера. Добре?»

- згадала вона.

- Ти що відповіла? - запитала я в неї.

- Я погодилася, але тоді мені не здалося дивним, що він вирішив роз’єднатися. - сказала вона, поміркувавши над цим.

- Зрозуміло, і о котрій годині це приблизно було? - запитала я, дивлячись на Мінамі.

- В 10:30. - коротко відповіла журналістка, Морі посміхнувся.

- Хм… У стільки ми знайшли відео. - вимовив Іошинорі, натякаючи нам про злодіяння хлопчика.

- Почекай, невже ти думаєш, що він міг підлаштувати видалення того відео… - промовила Сечіко насторожившись.

- Абсолютно, правильно. Найімовірніше, поки ми дивилися відео, він встиг на ноутбуці за допомогою деякої програми видалити його на іншому пристрої. Після цього ми помітили, як відео зникло на наших очах. - пояснював Морі нам, але Кудо надув щоки.

- Ну… Ти справді молодець, але ця думка помилкова. - невдоволено промовив хлопчик.

- Тоді, що ти там робив? - запитав Фурукава того.

- А… Ніби шукав у ноутбуці інформацію, але так її і не знайшов. У підсумку даремно витратив час… - розчаровано відповів йому.

- Поки повірю. До речі, щодо часу. Ви ж усі пам’ятаєте хто сказав, о котрій годині ми зустрінемося? - запитав він у присутніх.

- Начебто Хіромі, а чому ти питаєш? - поцікавилася господиня тварин.

- Я відповім. Вам не здається, що це дуже підозріло. Звідки він міг знати, о котрій годині буде наступне оголошення? Я в курсі о котрій годині воно має бути, тому погодився з цим часом. Однак, якщо він «не головний лиходій», то не міг би так зробити. Тож, що ти на це скажеш Хіромі? - запитав будівельник в археолога, той злякано втупився на фіолетоволосого.

- Та як ти… Навіщо мене підставляєш! Хіба не сам хотів опинитися в цьому місці? Іошинорі, суперечить самому собі! - кричав він, показуючи на нього вказівним пальцем.

- Я прийняв рішення дивитися правді в очі, і не відвертатися від неї. Неважливо, як буде важко, я маю подолати це почуття… Тобі пора б здатися. - спокійно промовив високий хлопець, натякаючи на правильний шлях.

- А? Ну гаразд… У такому разі, почекайте! - голосно промовив він. Кудо почав радісно йти підстрибуючим кроком до трону. Одразу ж застрибнув туди, потягнувши руки вгору, і почав сміятися… Цей сміх виявився вельми знайомим… - Ху-ху-ху-ху-ху-ху-ху-ху-ху-ху-ху-ху!!! - регіт рознісся по всій будівлі… Ніхто не хотів вірити в це. Я не очікувала, що маленький хлопчик може бути ним… Це здавалося таким божевіллям, але тепер виглядає, як правда. Мені тепер цікаво почути його мотив… Для чого створена ця гра? Хочу дізнатися…

***

Я заговорила:

- Раз ми дізналися, хто за цим стоїть. Може він розповість нам про свій мотив? - запитала я, подивившись на Хіромі. Кудо закінчив сміятися і дивно глянув на мене. Його обличчя змінилося, тепер воно не виглядає як у доброго 10-річного хлопчика, немов у нього вселився вбивця, який жадає крові.

- Гаразд! Мій мотив - це сама гра вбивств! - радісно крикнув він.

- Що ти маєш на увазі? Поясни те, що ти щойно сказав. - попросив пірат того, археолог зробив незадоволене обличчя.

- Гаразд… Тут же є дурні люди, які не можуть зрозуміти відразу. Іошинорі, давай поясни їм. - прорік шатен, повернувши голову на Морі.

- Добре, я можу це зробити. Хіромі мав на увазі, що його мотив перетинається з цією грою, в якій ми зараз перебуваємо. - пояснив нам будівельник.

- Дякую! Мабуть, я доповню твоє висловлювання. Річ у тім, що я хотів втілити гру в реальне життя! Адже ігри такі веселі, а чим реальніше, тим крутіше! Ось тому і створив цю гру вбивств. Мені було цікаво, чи зможете ви подолати всі труднощі на вашому шляху!? У підсумку, саме ви 5 осіб впоралися з цим! - захоплювався головний лиходій з великою посмішкою.

- Але ти не грав чесно. Навіщо потрібно було змушувати Іошинорі, взяти на себе таку велику відповідальність? Це неправильно. - скаржилася Кубота, дивлячись на нього.

- Щодо цього… Він же сам домовився на цю угоду, чи не так Іошинорі? - поцікавився у високого хлопця.

- Так, я погодився з цим. Вважав, що в мене більше немає вибору, окрім як забруднити своє чисте я. Та й знаю, що після того, як ми підемо звідси, я перший піду під роздачу. Не здивуюся, якщо залишуся без роботи, сяду у в’язницю назавжди, це в кращому випадку. Адже за це треба робити смертну кару. - розповів нам це серйозно дивлячись на нас.

- Тоді, ми можемо продовжити гру? Який сенс тобі виходити? Я ж бачу, що ти настільки жалюгідний, що просто пропадеш у тому світі… Давай, залишайся з нами, будемо далі грати в гру! Тебе ніхто вдома не чекає, твоїм батькам наплювати на тебе! Погоджуйся… Це твій шанс бути з нами до самої смерті! - благав той його, презирливо дивлячись на Морі. Проте фіолетоволосий не збирається відповідати, наче його зачепили, що він вирішив зачинитися в собі. Кудо продовжив: - Бачиш… Ти не готовий іти туди, тому тобі потрібно залишитися тут. Іошинорі, ти будеш щасливий, якщо залишишся з нами! У тебе тут усе: друзі, сім’я, кохання. Це кінець, про який ти міг мріяти. Ну так що, яка твоя відповідь? - запитав хлопчик у нього, темноокий уже готовий був відповісти, але я завадила:

- Не погоджуйся з цим! Це чергова пастка! Ніхто не хоче залишатися тут! Я не збираюся тут перебувати! - голосно промовила йому, Морі підняв голову.

- Не заважай ти! Він хоче залишитися в цьому місці, це щасливий шлях, який Іошинорі має обрати! - гаркнув Хіромі на мене, тут же я почула гучний голос:

- Припиніть! - крикнув він сам цього не очікуючи, ми замовкли, а будівельник продовжив: - Я тепер вибираю складні шляхи. Раніше бажав залишитися тут, але більше ні. Назад відступати не хочу, це не для мене. Я відмовляюся існувати в цьому місці, бо в будь-якому разі немає ідеального життя для мене. Я змирився з цим. Тому тобі час розповісти свій справжній мотив, а не цю клоунаду! - голосно заявив він тому, Кудо виявився здивований і я теж…

***

Однак, він знову почав сміятися над нами:

- Ху-ху-ху! Який же ти смішний Іошинорі. Спробуй переконай мене в тому, щоб я розповів усім іншим про мотив! - оголосив хлопчик тому.

- Добре, згадайте документ із назвою «Справа №13». Там можна побачити дуже знайому людину для Кудо, а саме Ямато Кудо. - проговорив він, пояснюючи не тільки археологу, а й нам.

- Ну і що? Прізвища можуть просто збігатися, це нормально! - голосно вимовив він.

- Я знав, що ти так і скажеш. Зараз покажу тобі сторінку з документа. Я заздалегідь сфоткав потрібну, тож ось дивись. - вимовивши це високий хлопець долистав до потрібної фотки, і показав йому та продовжив: - Там написано, що свідками стали один із поліцейських та Хіромі Кудо (Археолог, син загиблого). Думаю, тепер усім зрозуміло, наскільки ця померла людина була близька йому. - Розповів він це нам, сам Кудо скривив своє обличчя від незадоволення.

- Та ну тебе! Ти кінчений чи що, а? Яка тобі сука різниця, а? Та плювати тобі, плювати! Ви всі шматки лайна, а ти Іошинорі довічний король лайна! - кричав він на нас усіх, Морі виявилося майже все одно на ці слова.

- А, по-моєму, це тебе неправильно виховали! - голосно промовив Ючі тому.

- Наче вони мене виховували! Матуся поїхала за кордон, і залишила мене з татом! Він тільки й робив, що пив і скаржився на всіх! У підсумку його вбила Чіко, я спочатку засмутився, але потім зрадів, бо подумав, що мене звільнили від п’яниці. Його смерть стала моїм натхненням на створення гри вбивств! - кричав він це нам.

- Значить ти створив цю гру для забави… Це жахливо… - налякано вимовила Кубота, і кіт притулився до неї.

- Так! Я люблю грати у вбивчі ігри, і смерть татуся стала причиною, щоб створити вбивчу гру! - кричав, радісно крутячись навколо трону.

- Чому ти радієш смерті свого батька, він же ж нічого поганого не зробив? - запитала я його, той повернувся до мене.

- Каже та, яка сама вбила своїх родичів! У цьому й річ, що він для мене нічого доброго не робив! - голосно заявив шатен.

- Може, час закінчити цей суд. - вимовила дівчина з окулярами, і всі поглянули на неї.

- Справді, ви ж перемогли мене. Тоді настав момент, коли час проголосувати! Кінець, який вирішить вашу долю! - оголосив він, і це те саме рішення… Коли потрібно визначити його долю… Нашу долю… Вибір, який належить зробити досить непростий… Я сподіваюся, що він правильно все вирішить…

***

Щойно Хіромі хотів натиснути на кнопку, ми почули крик:

- Стоп! - коротко заявив Іошинорі, і серйозно подивився на нього.

- А! Чого ти так лякаєш!.. Що ти хотів? - запитав той дивно глянувши на Морі.

- Я відмовляюся голосувати. - спокійно вимовив йому, я здивувалася його відповіді.

- У сенсі відступаєш? Хіба так можна? - поцікавилася здивовано, інші теж опинилися в шоці.

- Так, річ у тім, що вважаю себе більше винним у всіх смертях, і в створенні цієї гри. Тому я пробачаю тебе, точніше сказав би, що мені нема чого вибачати тебе. Вважай, що ми квити. - пояснив із доброю посмішкою на обличчі, Кудо з певним острахом продовжує дивитися на нього.

- Як ти можеш бути таким безрозсудним… Ти взагалі знаєш, що через мене, Атсуко тебе забула! Я взагалі-то стер їй пам’ять! Для тебе це нормально? - здивовано запитував хлопчик у будівельника.

- Почекай… Що ти зараз сказав? - високий хлопець звернув увагу на його висловлювання.

- О, нарешті зреагував! Ти правильно почув. Я стер їй пам’ять про тебе, хоч ви й раніше бачилися при створенні цього музею. Ти сам хотів її забути, от я й подумав, що це чудова можливість підштовхнути тебе на це! - голосно повідав нам істину.

- Це так, Іошинорі? - запитала Мінамі в нього.

- Я погодився стосовно того, щоб забути про неї. Щоправда зрештою не зміг випустити її з пам’яті. Однак, ти обдурив мене… Вона не згадала через те, що ти стер їй пам’ять про мене. Це рівноцінно тому, що в мене не було шансу на гарний шлях. Але все ж, моя відповідь залишається такою ж позитивною для твого виживання. - промовив він так, ніби змирився з цим.

- Що за… Як ти можеш бути таким добросердим? - запитував археолог усе ще не розуміючи.

- Мені батьки ставили те саме запитання. Вони теж не розуміють мою доброту. Щоправда, якби вони дізналися, що накоїв… гадаю, що вони були б незадоволені мною. Проте, навіть після всіх цих убивств, я не очорнив свою душу. Тому давайте просто підемо звідси і закінчимо з цією грою. - м’яко пояснив нам, його очі заблищали, як блакитний алмаз. Атмосфера наповнилася ламповістю, це так незвично за такої ситуації.

- Я згодна, пора б її припинити. - погодилася я з ним, Хіромі заплакав.

- Аааааааа…. Ви такі добрі… Хіба ви не хочете мене стратити…? - запитував він нас і Фурукава посміхнувся.

- Усе гаразд, адже ти виправишся, так? - запитував для галочки пірат.

- Ми зможемо виховати тебе. - вимовила вона, поправивши окуляри.

- Угу, я думаю ти скоро полюбиш тварин. - вимовила Кубота йому, її кіт нявкнув, погоджуючись із нею.

- Хух… Добре. Тоді гра офіційно закінчилася! - голосно й радісно оголосив шатен. Усі з усмішкою підійшли одне до одного й обійнялися…