Повернутись до головної сторінки фанфіку: Danganronpa: World Art Despair

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Після розподілу, ми пішли коридором. Він іде куди швидше, ніж я. Мені доводиться його весь час наздоганяти. Однак, будівельник помітив це, і став повільніше йти. Я вирішила зупинитися, він дивно глянув на мене.

- Щось не так? - запитав Іошинорі.

- Ні. Я не розумію, куди ти йдеш? - поставила запитання у відповідь.

- Повертаємося в мою кімнату. - спокійно сказав про це, я здивувалася.

- Ти що серйозно?! - голосно вимовила я.

- Атсу, ти явно не про те подумала. Ти не помічала нічого дивного зовні кімнат? - запитав Морі в мене, я негативно хитнула головою.

- Ні, нічого не бачила. - коротко відповіла, фіолетоволосий не здивувався.

- Так, тобі було не до цього. - вимовив він злегка посміюючись.

- Так ти… - трохи похмуро промовила я.

- Не злись, я просто кажу, як є. Вибач, якщо зробив щось не так. - промовив Морі під кінець злегка сумно.

- Усе нормально, тобі нема чого вибачатися. - сказала я, посміхнувшись йому.

- Добре, якщо ти так кажеш. Тоді, будемо йти далі? - запитав він у мене.

- Угу, пішли. - коротко відповіла йому, і ми попрямували до його кімнати. Уже біля неї Іоши відчинив двері, після цього зайшли туди. Зачинившись за нами, він підійшов до своєї шафи.

- Я хочу тобі розкрити невеличкий секрет, який може привести до відповідей. - вимовивши це, мене зацікавив.

- Що це? - запитувала в нього.

- Зараз покажу. - коротко відповівши, будівельник відкрив шафу, розсунувши одяг, я побачила двері.

- Ого, значить ми можемо зайти туди!? - здивовано і голосно поцікавилася, глянувши на нього.

- Звісно, адже ця кімната має відповісти на багато запитань. - відповів мені і відчинив двері. Там я побачила невелику кімнату з купою різних моніторів. Кімната виявилася темною, оскільки світяться тільки монітори, які показують нам усі місця, в яких ми побували.

- Це кімната головного лиходія. - припустила це я.

- У цьому ти маєш рацію, але це протиприродно, що вона знаходиться саме тут. - вимовивши Іошинорі це так, намагаючись мені підказати.

- Я не бачу нічого дивного, адже ти його помічник. - прорекла це, і йому не особливо сподобалися мої слова.

- Що з цього? Тим більше, я злився з цієї посади. Якщо ти ще не здогадалася, то подивися в Іннопаді карту цього музею. Там зможеш помітити цей нюанс. - швидко пояснив це, але мені здалося, що його трохи образила.

- Добре, потім гляну. - мовила і сіла на стілець біля моніторів.

- Хм… ти хочеш знайти там інформацію? - поцікавився в мене.

- Не зовсім, я побачила одне відео на головному екрані. Його назва: «Усі стерті дані». - промовивши це, мені стало цікаво відкрити відео.

- За ідеєю, воно має виявитися корисним. - сказав він так, немов не знав про його існування. Я натиснула на іконку, відео ввімкнулося:

Ми споглядаємо перед собою хлопця, який сидить у темряві та його обличчя майже не видно. Він заговорив смішним голосом:

- Ху-ху-ху! Привіт тому, хто дивиться за екраном. Вітаю вас зі знаходженням моєї «Абсолютної Кімнати»! Ви такі молодці, виконали таку чудову роботу, але і що вам це дасть? Тут немає нічого такого, що корисно для вас. Навіть це повідомлення буде стерто, через його непотрібний зміст. Так що бувайте! - після цього привітання відео зникло.

- Що за!? - крикнула шоковано, дивлячись на екран. Я взяла мишку і натиснула на кошик, там його не виявилося. Мені стало не по собі.

- Дивно, щоб так легко відео пропало, це не нормально. - злегка нервово проговорив хлопець у будівельному комбінезоні.

- Здається, ми більше нічого не зможемо знайти. - проговорила я, невдоволено подивившись на все, і вийшла з кімнати. Морі пішов за мною, він тоді мені сказав глянути в Іннопаді карту музею. Я забула, що він лежить у мене в тумбочці… Тому поставила йому запитання:

- Іоши, мені можна взяти в кімнаті Іннопад, ти ж почекаєш? - запитала я в нього.

- Так, але тобі не потрібно питати в мене. - відповів фіолетовоокий, не розуміючи цього. Я забігла в кімнату і взяла його з тумбочки. Потім швидко повернулася і зачинила за собою двері.

- Угу, я вже тут. - сказала це йому.

- Добре, тоді відкривай карту. - вимовив він і я, тримаючи в руках Іннопад, натиснула на іконку з картою музею. Мені відкрилася вона і клацнула на 1 поверх. - тут помітила одну цікаву деталь, що кімната найменшої людини виявляється найбільшою.

- Ти говорив про це? - запитала я, показуючи на кімнату Кудо.

- Так. Саме його кімната найпідозріліша. - впевнено заявив будівельник.

- Згодна. Мабуть, варто це запам’ятати. - вимовивши це, я поклала Іннопад у кишеню. Після цього пішли далі коридором…

***

Ми побачили, як хтось спускається. Це виявилися Ючі та Сечіко. Вони побачили нас:

- О так ви вже все обшукали! - голосно вимовив він.

- Так, я бачу, ви щось знайшли. - сказав їм Іошинорі.

- Угу, ми виявили в Лабораторії Журналіста інтерв’ю про цей музей. - радісно промовила господиня тварин.

- Цікаво, що там написано? - запитала я в неї.

- Не поспішай, зараз прочитаю:

Музей «Art Life».

Інтерв’ю з будівельником під ім’ям: Іошинорі Морі.

Його ж батьки: Шинджу Морі (володіє ювелірним магазином) і Кенджи Морі (психолог).

Журналіст: Аріса Кобаясі.

- Доброго ранку, з вами журналіст Аріса Кобаясі. Ми знаходимося біля нової будівлі. А ось і наш гість, як вас звати?

- Я Іошинорі Морі, будівельник цього музею.

- Приємного знайомства, ви можете нам трохи розповісти про цей музей?

- Думаю, що багатьом цікаво дізнатися щось нове.

- Згодна, тоді розповідайте.

- Почнемо з його назви. Музей «Art Life» або ж «Життя Мистецтва». Він побудований для найкращих учнів із різними талантами.

- Я так розумію, цей музей для обраних?

- Не зовсім, є абсолютно талановиті люди, яким не потрібно платити, якщо їм захочеться туди увійти. Наприклад: Абсолютний Будівельник, Абсолютний Шаман, Абсолютна Журналістка і так далі…

- Зрозуміло, значить іншим людям потрібно платити.

- Абсолютно, вірно.

- Скільки коштує вхід до музею?

- Річ у тім, що для того, щоб щоразу не платити, легше купити картку. З нею без проблем можна зайти в музей.

- Тобто, платити за вхід буде дорожче, ніж купити картку?

- Якщо ви маєте намір туди часто ходити, то вигідніше купити картку. В іншому випадку, краще заплатити за вхід.

- Ось як, тоді можете назвати ціни?

- Звичайно, за вхід: 450 єн, а картка коштує: 1400 єн.

- Ще не так й дорого.

- Ось і я про те саме. Що ви хочете ще дізнатися?

- Хто замовив його побудувати?

- Замовник? Це був…

На цьому вона закінчила читати.

- То хто ж це? - запитала я Куботу.

- Далі листок вирваний. - сумно вимовила червоноволоса.

- Злодій явно не хоче, щоб його розкривали. - невдоволено промовив високий хлопець.

- Це так, але ви ж теж щось відшукали? - поцікавився в нас пірат.

- Ага, але не думаю, що це повідомлення нас до чогось приведе. - вимовила це їм. Річ у тім, що коли раніше розмовляла з Іоши, ми домовилися не оголошувати наші докази на розслідуванні.

- Чому ти так думаєш? Будь-яка новина корисна. Скажи. - випрошував у мене, але я не відповіла. Фурукава продовжив: - Іошинорі, може ти хоч мені скажеш, що це за доказ? - запитав Ючі вже у свого друга.

- Ця інформація марна. - коротко відповів йому, і той дивно подивився на нас.

- Боже, та що тут відбувається? - запитував Фурукава в самого себе.

- Мені теж це не подобається. - після цих слів усі пішли нагору…

***

Однак ми побачили, як Акіра та Хіромі повертаються. Тому нам довелося повернутися.

- Тут щось сталося, поки нас не було? - запитала журналістка, дивно глянувши на пірата.

- Та так, вони не хочуть говорити свої докази. - проговорив із невдоволенням їм.

- Ну знаєш, ми теж не збираємося показувати те, що ми знайшли. - вимовив хлопчик із невеликою посмішкою на обличчі.

- Боже, що з вами не так? - запитав трохи злякано хвилястий шатен.

- Заспокойся, найімовірніше ми все дізнаємося на суді. - вимовила Сечіко, злегка підбадьоривши його.

- Я сподіваюся на це. - промовив Ючі, дивлячись на Куботу. Через хвилину увімкнувся монітор. Ймовірно, це останнє оголошення в цій грі. Мені хочеться закінчити її якомога швидше. Інносу почав говорити:

- Ху-ху-ху! Народ, ваш час вийшов! Пора йти на суд! Усіх чекаю там! - сповістив нас пухнастик. Ми підійшли до місця, де має приїхати ліфт. Після того, як він з’явився, всі зайшли туди. Думаю, що багато хто хвилюється за цей суд, адже це буде битва між безнадією і вірою. Минув якийсь час, мені здається, що ми спускаємося нескінченно. Все ж ліфт зупинився і відчинив свої двері. Нічого нового ми не побачили. Інносу, як зазвичай, стоїть біля свого трону. Ми всі встали на свої місця. Він заговорив:

- Ху-ху-ху! Як же я радий бачити вас на останньому суді! Тільки ваші обличчя виглядають доволі сумними… Це так сумно дивитися на вас… Ну гараздненько! Давайте почнемо суд! - крикнув він це нам, і ми приступили до останнього суду…

    Ставлення автора до критики: Обережне
    Надіслав: Atsuko Hirose , дата: ср, 05/15/2024 - 17:20