Глава 5: Розкриття правди (Мирні дні)

Я почула чийсь голос… не той, який був раніше:

- «Ну що? Ти ж дійсно це зробиш. Спробуй, тільки не пошкодуй про скоєне.»

«У сенсі? Що він щойно сказав? Так, звісно, я хотіла спробувати його вбити, але звідки він знає, що хочу його знищити? Дивно… Дуже підозріло…» - після моїх міркувань увімкнувся монітор і заграло оголошення:

- Доброго ранку, дітлахи! Сьогодні вам належить знайти нові місця! Щасти! - промовило пухнасте створіння, я встала. «Значить нові місця? Цікаво.» - подумала про це та почала збиратися. Я підійшла до крана, і вмилася та подивилася на дзеркало, там моє відображення: зле, лукаве, підступне, і ця посмішка, як у монстра. За кілька хвилин закінчила з приготуваннями, та взяла Іннопад на випадок, якщо він мені знадобиться. Після цього вийшла з кімнати і зачинилася за собою. Далі помітила, як археолог опинився в коридорі. Він зачинив свої двері, побачивши мене той підбіг до мене.

- О, привіт Атсуко! Ти теж прокинулася від оголошення? - запитав він мене.

- Так, ти теж вирішив пошукати інші кімнати? - відповіла я і поставила зустрічне запитання.

- Звичайно! Я маю намір відшукати їх. Якщо він про це оголосив, значить вони досить важливі! - голосно сказавши це, хлопчик виглядить досить рішуче.

- Тоді підемо шукати їх. - сказала йому, він зрадів.

- Угу, разом буде веселіше і швидше! - крикнув радісно, і ми попрямували до сходів. Наша мета - це 4 поверх. Я і Кудо йдуть по них, коли ми опинилися там, ми декого побачили біля люка. Це виявився пірат. Він дивиться вниз і щось намагається розгледіти. Хіромі підійшов до нього і промовив:

- Привіт Ючі, ти щось шукаєш? - запитав він, а Фурукава не очікував, що хтось так швидко прийде сюди.

- А, це ви! Просто думаю, що цей люк досить важливий. Може там усередині ще щось є. - розмірковуючи про це, він глянув на нас.

- Хм… це не така вже й погана ідея. Та й один факт, який пов’язаний із ним, робить підозри. Я маю на увазі те, що склад розташований між 3 і 4 поверхом. Як на мене це дуже дивно. - впевнено пояснила їм, вони уважно слухали мене.

- Точно, я про це не подумав. Значить мають бути ще кімнати між 3 і 4 поверхом. Це ж логічно! - голосно промовив Кудо.

- Значить нам треба спуститися, і перевірити цю здогадку. - запропонував це, і негайно опустився по сходах та опинився на складі. Ми теж вирішили оглянути його, і пішли до нього. Він тягає коробки і прибирає їх ближче до середини, щоб оглянути всі стіни цього місця. Я з Хіромі теж допомагаємо йому, але ми несемо менші коробки. Минуло не так вже й багато часу, поки це все робимо… Через 10 хвилин ми закінчили з цим. Далі оглянувши ці стіни, перед собою я побачила важіль. Смикнувши за нього, відчинилися залізні двері. Там побачила наступні, на них написано: «Лабораторія Танцівниці».

- Наша здогадка виявилася правильною, нам варто поглянути на цю кімнату. - прорекла я і відкрила її…

***

Там я побачила фіолетову кімнату, яка підсвічується різними кольорами через люстру. Сама підлога чорна, але відблиски від лампи роблять її світлішою. У лівому кутку кімнати є невелика сцена, там, де можна робити тренування, а в правому знаходиться шафа з різними гарними вбраннями. Ближче до нас знаходиться тумбочка, в ній різні прикраси. Наприклад: сережки, каблучки, браслети, діадеми тощо. Крім цього, на стіні висять різні фотографії її виступів на сцені. На цьому закінчився опис кімнати.

- Ех… як важко згадувати минулих друзів. Але нас це не зломить, ми маємо старатися з усіх сил! - крикнув з надією Хіромі і Ючі посміхнувся.

- Так, ти маєш рацію. Ми зможемо подолати все до кінця. - впевнено погодився з ним, хоч я не розумію щодо дружби, але заради виживання готова на все.

- Гаразд, нам час іти далі. - коротко поквапила їх, я відчинила наступні двері, за ними виявилися ще одні. На табличці написано: «Лабораторія Журналіста». Там стала роздивлятися кімнату, вона глибоко жовто-рожевого кольору, підлога платиново-сіра. Посередині стіни стоїть велика тумбочка, в ній знаходяться мікрофони, камери, записні книжки, різні книги про журналістику та інші дрібниці. До кута стоїть шафа з одягом для журналіста. Також є робочий стіл, на ньому знаходиться ноутбук, там же кілька листочків і стільки ж ручок. На стіні висять фотографії зображення, як Мінамі катує людей.

На цьому все, я пішла далі відчиняти двері, звісно, за ними пішли наступні, це «Лабораторія Шамана». Ми зайшли туди, цього разу на нас чекала помаранчева кімната, підлога коричнева. Стіни мають досить старий вигляд, вони в тріщинах. На підлозі стоять свічки, вони горять. По кутах теж висять кілька свічок, вони роблять кімнату більш атмосферною. До середини стіни стоїть камін, він теж горить. На підлозі є килим зі знаком диявола. Посередині стоять два коричневих пуфи, між ними знаходиться стіл. На ньому стоїть помаранчева ваза, у ній міститься пісок, також є і череп, у якого очі світяться. У правому кутку бачу шафу з одягом для обрядів. Після огляду цього місця, я попрямувала далі.

Як завжди, мені довелося відчинити дві двері, друга з табличкою, яка говорить, що це «Лабораторія Льотчика». Там побачила коричневу кімнату, підлога темно-сіра. У лівому кутку бачу невеликий літак, всередині нього є пульт управління, тільки ми все одно з ним нічого не зможемо зробити. Вийшовши звідти, побачила в правому кутку шафу з одягом для льотчика і шоломи. На стіні висять фотографії польотів льотчиків. В іншому кутку там стоїть тумбочка, у ній запчастини від літака. Розглянувши цю кімнату, ми пішли далі.

Відчинивши двері, побачила наступну, це «Лабораторія Стрілка». Там я помітила людину, вона стоїть спиною до нас. Раптом хлопець повернувся, я звернула увагу на те, що його обличчя виявилося порожнім, немов занурене у відчай. Це дуже дивно бачити його таким. Морі дивився на пістолет, і взяв його собою.

- Що ти з цим збираєшся робити? - поцікавилася в будівельника, темноволосий мовчки пішов до дверей на вихід, не помічаючи нікого з нас. Чомусь я його не зупинила… Напевно, не очікувала того, що він узагалі не відповість. Та й усі були здивовані цим мовчазним відходом.

- Мені це не подобається, коли я бачу його таким, то розумію, що це неминуче. - злегка нервово вимовив він, і археологу стало не по собі.

- Що ти маєш на увазі під «неминуче»? - запитав він його трохи хвилюючись.

- Щось погане станеться, дуже жахливе… - сумно сказав про це, я на мить злісно посміхнулася, вони навіть цього не помітили.

- Вже куди цікавіше. Мабуть, вам варто піти, я далі сама огляну це місце. - це була не зовсім пропозиція, а більше наказ. Не бажаю, щоб вони знали про мій план.

- Окей… Тоді пішли, Хіромі. - підозріло промовив і Кудо пішов із ним. Тепер оглядаю цю кімнату. Вона сірого кольору, підлога синя. Як я зрозуміла, більше немає кімнат, бо не бачу дверей, які могли б мене ввести до іншої. «Значить, це остання кімната.» - подумала про це, і далі стала її роздивлятися. Перед собою помітила скриньку з різною зброєю, але більшість із них без куль. На стіні висять різні вогнепальні знаряддя: гармата, кулемет, автомат, гвинтівка, рушниця, гранатомет, пістолет. У самому ящику холодні зброї: кинджал, тесак, мачете, катана, шабля, шпага. У кутку стоїть шафа із захисним одягом від пострілів. На лівій стіні є мішені, по яких треба цілитися і стріляти. В іншому кутку стоїть тумбочка, там лежать кулі, стріли, гранати тощо. На правій стіні ще кілька видів зброї: лук, бумеранг, сюрікен, метальний ніж. На цьому закінчився огляд усіх кімнат, і дещо взяла з собою. Після цього покинула її…

***

Я вийшла з кожної кімнати і пішла до виходу, зрештою опинилася на складі. Вибравшись звідти, попрямувала вниз по сходах, раптом вирішила поглянути на місцезнаходження людей. Я дістала свій Іннопад і побачила, де вони зараз: Чіко Цудзі та Акіра Мінамі: у своїй кімнаті; Хіромі Кудо та Ючі Фурукава: їдальня; Сечіко Кубота: Лабораторія Хазяїна Тварин; Іошинорі Морі: Лабораторія Будівельника. Значить ось де він.

- Тоді мені час влаштувати тобі чудовий прийом. - вимовила з божевільною посмішкою на обличчі. Коли опинилася на 2 поверсі, побачила перед собою двері з табличкою: «Лабораторія Будівельника». Відчинивши їх, помітила його, він спить, але очі чомусь злегка прочинені. Я не зовсім зрозуміла чи спить, чи ні, проте Морі мене не помітив.

- «Це ж чудово, чи не так? Зараз ти можеш легко позбутися його.» -  порадив голос у моїй голові. Я скористалася його прикладом. У лівій руці тримаю кинджал, наближаюся досить тихо, щоб не потривожити. Щойно підійшла до нього, я махнула знаряддям, і він упав, але не від мого удару, а від того, що прокинувся. На його обличчі з’явилося здивування і при цьому відчула частку страху. Будівельник піднявся, не розуміючи, що відбувається.

- Якого, що ти робиш, та й ще з цим кинджалом у руці? - запитав він мене трохи заспокоївшись.

- Дідько! Як же ти невчасно прокинувся, ще б трохи я… - щойно хотіла договорити, він перебив мене.

- Вбила мене, так? Хе-хе… як же це не дивно. У будь-якому разі дякую, що пробудила мене від невеликого стресу. Хоча… чи зможу я протриматися довго в такому настрої. Хм… тобі нічого сказати? - поцікавився він у мене, дивлячись, як на дурепу.

- Будь ти клятий! Чого ти такий живучий!? - злобно кричачи запитувала його.

- Не турбуйся, скоро отримаєш те, що бажаєш. Однак мені цікаво, що я такого тобі зробив, що ти так хочеш люто знищити? Не знаю, може це в тебе кохання таке дивне? - у досить спокійному тоні й більш зацікавлено запитав мене, навіть із невеликою посмішкою на обличчі.

- Та ну тебе! Щоб я полюбила тебе! Ніколи! - голосно прорекла я, кинувши в нього кинджал. Будівельник вилупив очі і швидко ухилився від цього шаленого кидка.

- Гаразд, я з’ясував, не буду змушувати тебе говорити про свої почуття. Хоча вірю в те, що ти можеш бути кращою. - промовив Іошинорі це, і я конкретно розлютилася. Раптом накинулася на нього, цього разу змогла вкласти хлопця. Поруч виявилася мотузка, тому скористалася нагодою і стала зав’язувати його руки. Він намагається противитися мені, але фіолетоволосий це робить так, ніби не хоче мені нашкодити. Будівельник може легко мене скинути, але чомусь цього не сталося. Невже я знайшла в ньому слабкість? Тоді Морі мені не зможе завадити. Коли закінчила з його руками, я перейшла до ніг, щоб менше було рухів від нього. Після цього задоволено дивлюся на нього.

- Ну як, тобі подобається перебувати в такому положенні? - запитала я, злісно посміхаючись, але його обличчя не змінилося, немов зараз лежить на м’якому ліжку і насолоджується життям.

- Якщо відверто, то я ще не був у такій позі. Звичайно, відаю про БДСМ штуки, але ще таким не займався. Щоправда, цього слід було очікувати, що колись таке може статися зі мною… - зізнався хлопець у будівельному комбінезоні по-доброму посміхаючись, тільки це прозвучало не зовсім обнадійливо.

- Хм… У тебе було щось подібне? - поцікавилася в нього, і мені здається, що я стала співпереживати йому. Він лише сумно дивиться на мене, як безневинна собачка.

- Я зараз можу сказати тільки одне, для мене це місце рай… - зовсім беземоційно промовив Іошинорі. «Для нього це місце рай.» Як це взагалі можливо? Тут тільки й відбуваються вбивства, зради, як таке може бути раєм? Не розумію.

- Рай значить… Я все одно не розумію, що ти під цим приховуєш. - вимовила, дивлячись на нього.

- Зрозуміло, чому ти ще зі мною говориш? Хіба не хотіла нашкодити? Мені вже байдуже на цей біль… - промовив він і заплющив очі, щоб не споглядати цього. Однак я не змогла проткнути його, ці слова мене вразили і навіть не знаю, що відповісти на це.

- Я не хочу. Мабуть, позбавлю тебе цього. - вирішила так, ніби мені стало його шкода. Тільки це справді так… я шкодую про те, що збиралася зробити.

- «Що ти робиш!? Чому не вбила його! Ти ж зневажаєш Іошинорі, чи не так!? Тоді чого він все ще живий! Чому!? Чому… му…». - на цьому зв’язок обірвався і більше не повертався.

- А… Ти серйозно? Я вже був готовий померти… Тоді розв’яжи мене, як бачиш сам не впораюся. - сказав він це дивлячись убік, ніби будівельник не вірить у те, що живий.

- Це так, сам не впораєшся. Почекай трохи. - проговорила йому, фіолетовоокий мовчки чекає, поки я розв’яжу його. Через 5 хвилин закінчила. Я встала з нього, після цього той теж піднявся.

- Дякую, що звільнила мене. Я не знаю, чому ти вирішила пощадити. Можливо, у цьому є прихований сенс. - сказав він з посмішкою на обличчі, подивившись на мене. Дивно бачити його таким, зазвичай його обличчя кам’яне, або більш зле, але цього разу побачила Морі іншим. Може Ючі має рацію, він приховує свої емоції, але зараз я бачу, що він майже відкрився, наче лишилося трохи до кінця.

- Може, ти й правий. Тоді я пішла, щасливого тобі. - вимовивши це, посміхнулася йому, та вийшла з кімнати. Я вирішила піти до себе, бо все одно мені більше нічим зайнятися. Через кілька хвилин опинилася біля своїх дверей. Відчинивши їх, сіла на ліжко…