Повернутись до головної сторінки фанфіку: Danganronpa: World Art Despair

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Після хвилинного обіймання ми вирушили до ліфта. Це вперше, коли я йому рада, що нарешті зможемо вийти звідси. У підсумку всі опинилися в ньому, він запрацював. Востаннє чекаємо, коли він підніметься. Через деяку мить ліфт зупинився. Усі вийшли з нього. Ми попрямували до тих самих дверей, де ми вперше зустрілися ще до конференц-зали. Іошинорі першим підійшов до дверей і дістав ключ від замка. Буквально вистачило хвилини для його відкриття. Він упав на підлогу, Морі підібрав замок і поклав у таємну кишеню разом із ключем. Відчинивши двері, ми побачили блакитне небо і відчули свіже повітря, якого так не вистачало. Мабуть настав квітень, зараз приблизно 16:00 година. Ми вийшли на вулицю і зачинили за собою двері. Раптом Фурукава почав говорити:

- Ось і свобода! Хіба це не прекрасно!? - запитував він, радісно дивлячись на верх, і його вихованець підлетів.

- Чірік! Ура! Чірік! - крикнув він по-своєму.

- Угу, я теж рада цьому. - сказала Сечіко, посміхнувшись йому.

- Ось і добре. Я пропоную відсвяткувати в кафе нашу перемогу! - голосно оголосив це, глянувши на нас.

- Юху! Я згоден, давайте підемо туди! - погодився Кудо з ним.

- Мабуть, я теж піду з вами. - прийняла його пропозицію Мінамі.

- А я відмовлюся. - вимовив Іошинорі, подивившись в інший бік.

- Гей… ти чого? Тебе це теж стосується! - крикнув друг, невдоволено подивившись на нього.

- Я не впевнений, чи варто мені йти з вами святкувати? Та й не думаю, що вбивця повинен бути присутнім у всьому цьому. - сумно відповів йому, і я взяла його за руку.

- Ну будь ласка Іоши, піди з нами. - попросила я його, він зробив невелику паузу і зітхнув.

- Гаразд, я буду з вами, але за однієї умови. - після цих слів високий хлопець підняв мене на руки. Я на мить застигла і відчула, як почервоніли мої щоки. Далі відчула страх і почала кричати:

- Відпусти мене! Мені лячно! - орала на нього, трохи штовхаючи руками.

- Тихіше… - пошепки промовивши це приземлив мене, він нахилився до мого обличчя та поцілував у губи. На цьому моменті в мене потекли сльози, які випромінюють світло щастя. Стало так тепло на душі, Морі вже не здається таким холодним, як раніше. Після поцілунку він знову заговорив:

- Без тебе, Атсу, нікуди не піду. Вибач, якщо налякав тебе цим. - невинно промовив будівельник, злегка почервонівши.

- Ем… Усе нормально, просто не очікувала такого від тебе… - промовила я, сором’язливо дивлячись на нього. Потім глянула на інших, вони опинилися в шоці. Фурукава заплющив очі Кудо, щоб той нічого не побачив. Сечіко з посмішкою дивиться на нас. Навіть у Мінамі впали окуляри. Повернувшись, темноволосий теж це помітив.

- Це так… Що з вашими обличчями? - здивовано запитав їх.

- Хех… Нічого. Що стосовно умови? - нагадав пірат про це.

- Точно, значить ось так і піду… - вимовивши це, фіолетовоокий знову взяв мене на руки, цього разу я не заперечила.

- Окей, тоді йдемо? - запитував він уже в інших.

- Так, гайда скоріше йти з цього місця. - промовила вона це, підібравши окуляри й одягнувши їх на себе. Кубота і Хіромі погодилися, і ми всі пішли в далечінь… Це кінець, про який можна було б мріяти…

Фінал 6 осіб

    Ставлення автора до критики: Обережне
    Надіслав: Atsuko Hirose , дата: сб, 06/01/2024 - 10:45