Вільний час: Рейден Окумура

1

Настав ранок. Вийшовши звідти вирішила піти до спортзалу. Вже там побачила, як Рейден Окумура відбиває м’яч. Напевно, йому нічого робити. Я заговорила:

- Привіт. - привіталася, але він мене не почув. - Привіт! - я вирішила голосніше привітати його, але знову не розчув. - ТА КОМУ Я ЦЕ КАЖУ, А!!!? ТИ ЩО З ПЕРШОГО РАЗУ НЕ ДОГАНЯЄШ, ТАК!!!? ПРИВІТ!!! - розгнівавшись, крикнула всім голосом на нього, ну ось нарешті Окумура помітив мене і перестав відбивати свій м’яч.

- О привіт! Я здається відразу не почув тебе. - привітався він, тримаючи презент у руках.

- Ти що серйозно? У тебе з вухами проблеми? - запитувала я, презирливо дивлячись на нього.

- Ну я погано чую людей, коли дуже захоплений. - відповів він мені з посмішкою.

- Зрозуміло. Отже, ти любиш відбивати м’яч, так? - запитала це в нього.

- Не зовсім, я обожнюю це робити. Коли ти захоплюєшся чимось, то ти нікого навколо не помічаєш. Це чудово, коли відчуваєш свободу. - натхненно пояснював мені. Здається, футболіст досить позитивна людина для цього місця. Зазвичай такі виживають, але хто його знає.

- Ось як. У цьому є своя правда, а ти ще чимось займаєшся, крім футболу? - розпитувала його.

- Ні, точніше не зовсім… Я про це пізніше розповім, але це не пов’язано зі спортом. - промовив він, подивившись убік.

- Гаразд, тоді ще побачимося. - промовила я, помахавши рукою, він у відповідь зробив те саме. Я вийшла зі спортзалу та попрямувала до своєї кімнати. Там вирішила помалювати.

2

Через деякий час мені захотілося поїсти, тому пішла в їдальню. Там я побачила Окумура, який весело розмовляє з кимось. Це виявилася Кубота. Я підійшла ближче до них, вони помітили мене.

- О привіт! Сідай до нас! - голосно вимовляючи це з яскравою посмішкою.

- Добре, але я хотіла поговорити з тобою без інших очей. - вимовила це, втупившись на господиню тварин.

- Гаразд, тоді ми пішли. Котик ідемо. - промовила це нам і своєму коту. Вони разом попрямували йти з їдальні. Коли вийшли, я присіла за стіл.

- Ну і до чого цей цирк? Можна було б і разом поговорити. - сказав він це збуджено. Здається, я зіпсувала йому настрій.

- Просто вважаю, що їй не варто підслуховувати нашу розмову. Я хочу запитати, у тебе є мрія? - поцікавилася в нього, він здивувався.

- А, так ти про це… Є, але вона вже не може здійснитися. Зараз я займаюся улюбленою справою, це футбол. Тож я не кину це заняття. Мені й так довелося багато робити, щоб стати одним із найкращих. Так що я не збираюся відмовлятися від цього через якусь вбивчу гру! - крикнув він, упевнено дивлячись мені в очі. Окумура з тих людей, хто не здаватиметься до самого кінця. Не важливо, навіть якщо весь світ завалиться, він однаково встане і зробить те, що повинен.

- Мені подобається твоя налаштованість. Думаю, що ти зможеш вижити в цій грі, якщо будеш контролювати свої емоції. Адже це дуже важливо для виживання. - розповіла про це йому.

- Ну так, ти маєш рацію. Іноді емоції можуть завадити розумно мислити. Тож я намагатимуся стримувати свій вогонь, який горить весь час у мене. Однак мені не подобається те, як один тип поводиться так, ніби він тут найголовніший. - зауважив це мені.

- Я думаю, що це тимчасове явище. Та й тобі не варто звертати на нього увагу. Він просто ЧСВ, з нього нічого не візьмеш. Ти ж це розумієш, так? - запитала я футболіста.

- Ага, це точно. Мені не варто витрачати свій час на цього пихатого індика. - вимовив це він голосно і під кінець розсміявся, я склала йому компанію. Ми разом сміялися над цим.

- Хах… Мабуть, на цьому можна закінчити. Пора вже йти. - сказавши це, я встала і попрощалася з ним. Він усміхнувся мені, я пішла до себе. Вже там лягла на ліжко і заснула.

3

Настав ранок. Мені захотілося піти на 2 поверх, тому вийшла з кімнати. Я хочу побачити футболіста. Коли дійшла до 2 поверху, там побачила Окумура. Він стоїть і відбиває м’яч, здається Рейден навіть зараз тренується. Також щось про себе промовляє:

- Я переможець… Завжди буду ним. Ніхто не зможе мене зупинити, навіть зараз… Адже я Рейден Окумура - найвеличніший футболіст у всьому світі! - раптом він крикнув, помітивши мене, злякався. - А! Так ти чула!? - здивовано і голосно запитував мене.

- Так. Значить навіть у тебе є свої страхи, адже я права? - запитувала я його.

- Так ти все-таки помітила. Просто ця гра збиває з ніг своєю несподіванкою. Я звик бути найкращим, тому тренуюся щодня для того, щоб стати знову переможцем. Поле бою - це боротьба не на життя, а на смерть. Це гра, чимось схожа на матчі, в яких беру участь, як гравець. Тож, не хочу втратити самовладання тут. Я повинен бути готовий до всього. - розповідав він дуже натхненно. Цей футбол, дійсно важлива частина в його житті.

- То ти готовий навіть до програшу? - запитала Окумура, він впав у шок.

- А? Звичайно! - крикнув футболіст, сумніваючись у своїй відповіді.

- Я особисто бачу, що ні, адже ти так тремтиш. Тобі варто визнати свій страх і подолати його. Бо з ним ти не зможеш нормально реагувати на інших людей. Пам’ятай про це. - порадила це йому, і я пішла в низ, а Окумура залишився в нерухомому стані.

4

Мені набридло туди-сюди бродити, тому пішла на 3 поверх. Вже там заглянула в сад, після цього побачила, що Окумура сидить на лавочці без м’яча. Можливо, він хоче зізнатися в тому, що трапилося? Ну в будь-якому разі треба перевірити. Я підійшла до нього і присіла, він дивно подивився на мене.

- А? Що ти тут робиш? Не те щоб я не радий тебе бачити, просто думав побути на самоті… - обурився він, дивлячись на мене.

- Зрозуміло, то ти все-таки зважився змиритися з минулим? Однак ти не готовий розповідати іншим людям, адже так? - запитала його про це.

- Не зовсім. Ти ж розумієш, не всі захочуть слухати якусь незрозумілу драму і таке інше… - промовив злегка засмучено.

- Ну то спробуй мені розповісти, я послухаю. - вимовила я для підтримки.

- Гаразд, тоді слухай. Загалом я говорив, що крім футболу займаюся ще дечим. Щоправда, це не зовсім так. Загалом я мав на увазі свою дівчину. - вимовляв це дивлячись убік.

- Зрозуміло, то ти хвилюєшся за нею? - запитала футболіста про це.

- Вже ні. Річ у тім, що з нею дещо сталося. Ну загалом вона повісилася… Я довгий час не міг у це повірити, бо багато зробив заради того, щоб із нею просто поспілкуватися. Вона була популярною серед хлопців, я сам не думав про те, що ця дівчина може мені сподобатися. Але в підсумку вона запала в мою душу, тому став футболістом. Вона любила спортивних хлопців і все таке. Я намагався стати кращим за всіх заради її уваги. Напевно, тоді справді збожеволів, ну це ж перше кохання і все таке… Ех… шкода, що я не зміг її врятувати… - розповідав він мені, здається Окумура досі себе судить за цей випадок.

- Ось як, це справді жахливо. То чому вона це зробила? - запитувала я в нього.

- Якби я знав… Ми з нею не були давно знайомі. Буквально місяць і її не стало. Чесно, я вірю, що це не вона зробила. Тому що в неї не було приводу, вона була такою милою і привабливою… Коли я дивився на Сечіко, мені здалося, що вона та сама. Однак я помилився, тому що вона не може бути жива. - вимовив це, дивлячись на свої ноги.

- То ти цього не знаєш? Може вона справді жива. Так чого ти чекаєш, тобі варто переконатися в цьому! - голосно вимовила я, підбадьорюючи його, він усміхнувся.

- Ну так, можливо вони мене обдурили, щоб перестав сподіватися на щось. Проте… хто я, Рейден Окумура! Тому не можу здатися просто зараз! - крикнув він самому собі, захоплюючись собою. Раптом він різко побіг униз і його вже не можна зупинити. Я мовчки встала і пішла на 1 поверх. «Здається, я йому змогла допомогти.» - подумавши про це, опинилася на 1 поверсі. Далі пішла до себе, вже там лягла спати.

5

Після ночі, мені захотілося піти до футболіста. Думаю, що мені він буде радий, тому попрямувала до його дверей. Вже там постукала. Через деякий час, відчинив їх.

- Хе… Доброго ранку, Атсуко. Тобі щось треба? - запитав дивно подивившись на мене.

- Не зовсім, мені лише цікаво. Ти засвоїв той урок? - запитувала його про це, Окумура з розумінням оглянув усе.

- Ну я б не сказав, що до кінця, але ж відразу не можна все відпустити, адже такі речі відбуваються поступово. Та й чого взагалі ми на порозі розмовляємо? Може зайдеш? - запитально сказав мені.

- О! Ну нарешті я почула запрошення, а то справді, це так некультурно розмовляти на порозі. - досить саркастично проговорила це йому.

- Це зараз був сарказм? - запитав він не дуже задоволено.

- Ні, ти що, я сама щирість. - вимовила це з невеликою усмішкою розуміючи, що брешу.

- Гаразд, значить мені здалося… - з підозрою вимовив це вголос.

- Ну тоді я зайду. - промовила це, відштовхнувши його, і почала оглядати його кімнату. Вона жовтих відтінків. Я присіла на стілець, він на інший. Раптом футболіст почав скаржитися.

- Я ніяк не можу промовчати те, що ти мене чомусь штовхнула. Як на мене, могла б і просто попросити, щоб я відійшов і все було б нормально. Не ну ти серйозно, вдаєш із себе найрозумнішу, а насправді ще та сама тупа стерво. Тепер мені навіть той «пихатий індик» більш нормальний, ніж ти. Реально, поводишся так, ніби тобі всі зобов’язані. Та й тепер я знаю, хто тут справді ЧСВ - це ти! - голосно вимовив ці слова, втупившись у мої очі.

- А-а-а-а. Так ти справді маєш рацію. Невже це було так помітно? Хоча я й не приховувала. Однак це твоє рішення, як мене називати, але для себе завжди буду кращою за всіх. Так як тільки на мене чекатиме успіх. - відповіла йому на це висловлювання, він був у трохи шокований від мого розкриття.

- Стривай, і для тебе це нормально, що я можу розповісти всім про це!? - крикнув він, запитуючи мене, я засміялася і на хвилину замовкла.

- Який ти кумедний, але серйозно… Якщо ти спробуєш це зробити, у підсумку ти здохнеш. Я тобі це гарантую. - вимовила дуже впевнено дивлячись своїм похмурим поглядом.

- А! Ти що мені погрожуєш!? - крикнув Окумура негайно вставши.

- Ти чого так підірвався, це був жарт. - знову ж таки збрехала йому.

- А як на мене ти брешеш! Забирайся з моєї кімнати! - люто кричав він, виганяючи мене.

- Та без проблем. - сказала це наостанок посміхнувшись йому. Після цього мовчки вийшла з кімнати і попрямувала до себе. Опинившись там, я лягла спати.