Глава 3: Розчарування у житті (Розслідування)

Буквально побувши 5 хвилин, тут у мою кімнату вривається футболіст і починає кричати, як олень:

- Атсуко, у нас чіпе! Швидше йди за мною! - після чого він побіг немов куля коридором. У мене з’явилося питання. «Що вже хтось помер?» - з цими думками взяла собою Іннопад і вийшла з кімнати. Раптом почула оголошення:

- Ху-ху-ху… Сталося вбивство в Лабораторії Хімії! Померли Теруко Йосіда і Акайо Імаї! Вся інформація про вбивство в Іннофайлі! Поспішайте, тому що час не безмежний! Бувайте! - голосно оголосило пухнасте створіння, я попрямувала на другий поверх до Лабораторії Хімії. Коли там опинилася переконалася в тому, що вони мертві. Наразі в кімнаті перебуває сам Рейден та інші - Іошинорі, Чіко та Сечіко. Хоча справді мені не до них, адже трапилися смерті. Саме цю парочку вбили. Подивившись в Іннопаді Іннофайл, прочитала:

«Жертви: Теруко Йосіда та Акайо Імаї.

Причина смерті: невідомо, але померли майже в один і той самий час.»

Це все, що прочитала звідти.

- Значить померли майже одночасно. Цікаво… - сказала про себе, і інша темна леді заговорила:

- Так. Вам не здається дивним, що саме їх убили? Думаю, це не спроста. - додала та, глянувши на трупи. Морі подивився на агентку з повагою.

- У твоїх словах щось є. Однак поки що, це лише теорія. Пропоную для початку дослідити цю кімнату. Там вже подивимося, що до чого. - промовив нам, вона з ним погодилася.

- Правда може нам варто розділитися? Так ми знайдемо більше доказів. - спокійно вимовила господиня тварин, хоча я помітила в її голосі нотку, яка ясно натякала на нервозність. Будівельник, як зазвичай, кам’яний і впевнений у собі, а футболіст виглядає полохливішим, ніж зазвичай.

- Звісно, це не погана ідея… Але ж якщо ми підемо по різних місцях, то вбивця може ще когось вбити. - сумніваючись у її ідеї, сказав, хвилюючись про це, а темноволосий не згоден з його словами.

- Ти маєш рацію, що розділятися не дуже добре, але згадавши правило:

«Той, хто скоїв більше 2 вбивств, буде смертельно покараний».

Через це не вважаю, що той, хто їх убив, буде ще когось вбивати. У цьому немає вигоди, якщо він не суїцидник. - пояснив це футболістові, не змикаючи очей.

- Справді. Схоже на правду. - вимовив той, і Цудзі додала:

- Тільки є ще одне правило, яке робить більш правим Рейдена:

«Сам вбивця може зробити максимум 2 вбивства.»

Так, Іошинорі правий у тому, що вбивця цих двох не може більше вбивати. А якщо насправді буде ще вбивця, який зможе вбити ще двох. Такий варіант подій цілком має право на існування. - пояснила вона свою точку зору, і мені здалося, що навіть Морі здивувався. Бо після цих слів кілька разів моргнув чи він намагається не заснути?

- Хм… Непогано, не думав, що хтось міг до цього додуматися. Все ж мені цікаво, що ж думає з цього приводу Атсуко. Чомусь вона відсторонилася від усіх, наче взагалі її немає. Що обираєш? Розділитися чи залишитися всім нам розслідувати цю Лабораторію Хімії? Довго ми чекати не збираємося…

Дідько, невчасно він… Що ж мені вибрати?

***

Я подала голос:

- Я думаю, що нам варто залишитися тут, бо краще спочатку тут по розслідувати, а потім інші місця. - відповіла йому, фіолетоволосий зробив спокійне обличчя і видихнув.

- Гарне рішення. Тоді можна починати шукати докази. - вимовив усміхнувшись мені. Усього в кімнаті 5 осіб, рахуючи мене. Мені все-таки цікаво, куди всі поділися?

- Тільки перед тим, як почати розслідувати, хочу дещо запитати. Де всі інші? - поставила запитання, дивлячись вже на інших присутніх, а вони переглянулися.

- Гадки не маю, вони повинні були почути оголошення. Може з ними щось сталося? - тривожно поцікавився, глянувши на двері цієї кімнати.

- Точно… Раптом поки ми тут не діємо когось іще вбили!? - скрикнула червоноволоса, сховавшись за Рейденом, і кіт пішов за нею. Сам хлопець теж побоюється такого результату. Мене це не налякало, а навіть розсмішило.

- Навряд чи, хоч це цілком можливо, але я сумніваюся в цьому. - вимовила та, злегка хвилюючись, схрестивши руки на грудях. Мабуть, агентка розуміє, наскільки абсурдна подібна ймовірність. Однак Іошинорі не збирається викреслювати її зі списку.

- Чому так плоско мислиш? Невже Чіко почала боятися? - цікавився будівельник, серйозно дивлячись на неї, та з презирством подивилася на нього.

- Та ну тебе! Значить ти Іошинорі у нас безстрашний? Якого питаєш про те, що тебе насправді не хвилює? - розчаровано кричала на нього з їдким виразом. Йому залишалося тільки зітхати й знизувати плечима, щоб не викликати в тієї ще більший стрес.

- Не правда. У мене теж є страх, але не такий як у вас. Та й ви не зобов’язані мені вірити, я лише хочу вас захистити. Це не виправдання, а як є. - промовив Морі досить монотонним голосом, очікуючи миттєвої відповіді. Однак дівчина на мить здивувалася і здається повірила в його слова.

- Ти… Гаразд, нам ніколи сваритися через такі дурниці. Мабуть, я піду шукати інших. - нервуючи вимовила синьоволоса і попрямувала до виходу.

- Чіко, може мені піти з тобою? - визирнувши за Рейденом, запропонувала господиня тварин свою допомогу, та повернула свою голову до неї.

- Ні, я сама впораюся, як не як я Агент. - прорекла впевнено останні слова і вибігла з Лабораторії Хімії.

- Ну що ж, якщо вона так вирішила, нам варто почати поки більше запитань ні в кого не виникло. - промовив він це і взявся аналізувати спочатку Теруко, а я підійшла до Акайо. Не слухаючи те, що говорить Будівельник, знаходжу докази. Першим, що я виявила спільне між Йосідою та Імаї, що в них із носа і губ тече кров. Ще помітила у Фізика, що одне його взуття виявилося не в кращому стані і звідти тече кров. Щоправда я згадала те, що він ішов із квітами до неї. Тоді питання, де вони? Я почала шукати їх і вирішила підняти тіло. Там побачила ті самі квіти, вони пом’яті. Більше нічого в нього не знайшла. Поки я того оглянула, вже й хлопець у будівельному комбінезоні впорався.

- У Теруко теж, як і в того, тече кров із носа та з губ. Крім відкритих зіниць від страху більше нічого не бачу. - після його слів ми закінчили оглядати тіла. Окумура кинув погляд на м’яч і сказав:

- Мені здається або цей м’яч був використаний для вбивства. - помітив він, показуючи пальцем на нього.

- Так, ти можеш мати рацію. Не дарма ж він тут лежить і ще з одного боку вкритий шипами, а з іншого нічого немає. - погодилася Кубота з його роздумами.

- Тоді ці дроти не просто так розірвані, а сам адаптер від’єднаний від розетки. - також я повідомила про ці докази. Більше ми нічого не помітили.

- Нам можна йти далі? - запитав футболіст, подивившись на нас.

- Хм… Мабуть, так. Варто пошукати інших. - задумливо промовив Іошинорі у відповідь. Ми пішли за його прикладом, і всі вийшли з Лабораторії Хімії.

***

Раптом жовтоволосий дещо запропонував:

- Народ, може все-таки розділимося? Ось Чіко від нас пішла, тепер ми можемо порівну розподілиться. - радісно промовив про це, а темноволосий зробив похмуре обличчя.

- Хм… Чому ти так радієш? Тому, що Чіко пішла? Або завдяки цьому ми зможемо розділиться на два, і тобі ніхто не завадить вбити цю людину!? - грізно запитував будівельник, дивлячись прямо на Окумура. Від погляду цієї людини йому стало не по собі, той навіть зблід.

- Гей, ти чого? Я просто хочу знайти всіх інших, а так буде швидше. - сказав злегка нервуючи, а Морі посміявся про себе.

- Ха, чесно кажучи, жодному слову не вірю. Тому якщо і чинити так, то тільки з тобою. Я впевнений на всі 100%, що ти не зможеш мене вбити. - без сумнівів вимовив хлопець у будівельному комбінезоні. На його обличчі з’явилася зловісна посмішка, яка говорить, що явно може себе захистити. Тільки від одних його висловлювань стає моторошно.

- Гаразд, мені все одно з ким іти, і взагалі… Я не збирався нікого вбивати. - промовив він це йому, а Іошинорі подивився вбік.

- Ви двоє згодні? - запитував він, вже дивлячись на мене і Куботу.

- Так, я не проти піти з Атсуко. - погодилася господиня тварин, а я хитнула у відповідь.

- Чудово, йдемо Рейден Окумура. - промовив він це, і вони пішли до сходів, там почали спускатися на 1 поверх. Ми вирішили піти на 3. Коли опинилися на місці, Сечіко дивно пішла вперед.

- Куди ти попрямувала без мене!? - крикнула я в слід, вона не відповіла і мені довелося піти за нею. Дівчина відчинила двері в Лабораторію Господаря Тварин і почала копошитися.

- Що ти шукаєш? - запитала я її, вона глянула на мене.

- Ліки для свого вихованця. - промовила вона про це сумно і кіт біля неї сидить, слабо нявкає. - Він захворів, а в медпункті й у палатах немає потрібних ліків. - зізналася в цьому і продовжила свої пошуки.

- Добре, а я піду розслідувати далі. - сказала їй і пішла звідти. Підійшовши до люка, я побачила, що він закритий, але ж коли востаннє бачила люк, він був відкритий. «Підозріло, значить хтось там побував?» - подумала про це і пішла далі і раптом почула шум, схожий на біг кількох людей. Вони піднімаються на 3 поверх. Це виявилися знайомі люди, будівельник і футболіст.

- Фух… Ми їх знайшли! Атсуко, всі вони в конференц-залі! Погнали, там ще й Інносу! - крикнув він і інший додав:

- До речі, де Сечіко? - поставив досить очевидне запитання.

- Вона в Лабораторії Господаря Тварин. - коротко й не особливо хоча відповіла йому.

- Що ця дівчина там забула? - запитав знову мене.

- Нічого такого, щоб тебе могло зацікавити. - вимовила з презирством дивлячись на нього.

- Ось як, не дуже й хотілося. - вимовив це, скрививши своє обличчя, і пішов на 1 поверх, доповнивши: - Може ви там поквапитеся? Можливо запізнимося, якщо будемо зволікати. - промовив він це, ми пішли за ним, залишивши Куботу одну. Дійшовши до Конференц-залу, я відчинила двері. Там побачила інших людей, які чомусь опинилися тут і Інносу, що стоїть на столі та злісно подивився на нас.

- Так і так, хто тут у нас? Атсуко, Іошинорі та Рейден, чого сюди прийшли? Адже зараз проводиться секція «Ігри підкорюють світ». Знаю, я не вчасно її почав…  Скоро ж суд, вірно? Пора б і їм зайнятися розслідуванням? Ви так могли подумати. Ну не знаю, як на мене, і самі впораєтеся. Я вирішив, що ці п’ятеро не братимуть участі в суді, адже в них немає жодного доказу! Ху-ху-ху… Тому… Ідіть звідси і розслідуйте далі!!! - оголосив нам, і я не розумію. До чого така несправедливість? Я теж була б не проти взяти участь у цій секції… Ну гаразд, значить він вважає, що ми розумніші, ніж вони.

- Добре, у такому разі ми пішли далі розслідувати. - прорік фіолетовоокий і попрямували назад на 3 поверх.

***

Прагнучи до нього, я заговорила:

- Мені здається, що треба оглянути кімнати тих, хто зараз із нами. - дала ідею їм, Рейден із підозрою глянув на мене.

- Чому так думаєш? Невже підозрюєш когось із нас? - обурено запитав хлопець у спортивній формі.

- Так. Адже ті, які в тій секції не могли зробити вбивство. Вони досі проводять його. - проговорила про це я впевнено.

- У цьому є сенс, але нам потрібно розібратися з однією проблемою… Де Чіко? Вона ж начебто хвилювалася за них. Дивно для агента, їх досі не знайти. Наприклад, ми знаємо де вони, а вона немов зникла безвісти. - вимовив темноволосий, дивлячись на нас.

- Угу… Можливо, вона обшукує кімнати? - запропонувала Кубота нам, і Морі сподобалася думка.

- Непогано. Тоді так і зробимо, ходімо обнишпорювати кімнати. Більше їй ніде перебувати. - вимовив усім нам, і він пішов уперед, а футболіст щось почав бурмотіти:

- Гей ти, може тобі не варто поводитися так, ніби один. - невдоволено втупився на будівельника, той на мить здивувався його дурості й зупинився.

- Хм… Це звернення до мене? Я на твоєму місці не був би настільки категоричним. Усе ж таки вважаю, що нічого такого не зробив, щоб хтось на кшталт тебе дозволив собі опускатися до хамства. - спокійно вимовив з усмішкою на обличчі, іншому не зайшов його тон.

- Чого? По-твоєму, я скиглю!? Та ти вічно поводишся, як розумник, не даєш нікому вставити слово! - розлючено крикнув жовтоволосий, атмосфера загострюється з кожною секундою. Навіть Іошинорі не очікував, що так почне збуджуватися.

- Яка нісенітниця… Якщо ти сліпий або глухий, то я в цьому не винен. Може тобі варто полікуватися? Знаєш, звідси і до медпункту, не так вже й далеко. - усміхнувся, дивлячись на його багряну пику, той уже був готовий накинутися на нього.

- Так, як ти смієш! Краще б тебе вбили замість них! - люто волав, дивлячись у його бездонні фіолетові з сумішшю сірості очі. Будівельник напружився, він став готовий до оборони.

- Яка смілива заява… Давай, вбий мене. - його голос пролунав як наказ і настільки легко, що для нього немає жодної цінності, чи то був жарт, чи справді запропонував щось надзвичайне.

- Та ти… хворий! - голосно сказав хлопцеві, йдучи, він повернувся і плюнув йому в обличчя. Морі обурено подивився тому в слід, після дістав з кишені серветку і витерся від цієї брудності, та викинув у сміття.

- Нехай буде так… Я пішов, а ви як хочете. - остаточно визначившись, мовчки пішов за Окумурою. «Він помітно притих, його зачепили слова того крикуна чи засумнівався у своїх висловлюваннях?» - розмірковувала, коли й той зник з поля зору. Я з Куботою вирішили вирушити за ним, тим паче для нашого ж блага перевірити всі доступні місця. Ми підходимо ближче до наміченого пункту, там помітили, що двері однієї з кімнат відчинені. Підійшовши туди, побачили Цудзі, яка знайшла щось, і вона помітила нас.

- Ось і ви. Я думала, що вже сюди не прийдете. - промовила вона, посміхнувшись.

- Так, прийшли. Отже, ти знайшла доказ? - запитала я з цікавістю.

- Ти маєш рацію, відшукала. У кімнаті Рейдена Окумура, я виявила використаний клей і залишки шипів. - проговорила вона про нові докази.

- Хм… а ти непогану роботу зробила. - вимовив хлопець у будівельному комбінезоні, похваливши її, синьоволоса не очікувала від нього такого, але зробила вигляд, що їй не стало приємно.

- Я старалася лише для того, щоб не програти. - сухо пояснила дівчина в темному.

- Зрозуміло… Давайте вирушимо до решти? - запитала господиня тварин у нас, ми погодилися і пішли в Конференц-зал.