Глава 1: Таємниця музею (Страта)

***

Інносу засміявся у своїй манері й оголосив:

- Ви всі відповіли правильно, тому покарають тільки вбивцю. Точніше Абсолютну Танцівницю Мей Кавасакі!!! - він повернувся до неї.

- Ти збираєшся покарати м-мене?! - запитувала зі страхом Кавасакі, істота усміхнулася і поплескала своїми лапами.

- Так! Тепер почнемо ж виставу, яка вирішить твою долю! Життя чи смерть?! Дізнаємося зараз! Ху-ху-ху!.. - після почалося це:

Страта

×

Last Performance

{ Останній Виступ }

Мей подивилася в низ, тут же відкрилася щілина і почала падати. Слідом Кавасакі опинилася на сцені. У цей момент на ній виявилася гарна синя сукня і такого ж кольору балетки. Танцівниця побачила перед собою глядачів, вони всі дивляться на неї. Потім почула, як увімкнувся таймер. У неї всього лише хвилина для того, щоб здивувати глядачів своїм танцем. Заграла заспокійлива, але при цьому радісна мелодія, за інстинктом вона почала танцювати. Вже до кінця таймера залишилося недовго і під кінець її настрій зіпсувався. Шатенка стала далеко не веселою, а більше сумною. Мей відчула важкість, ноги почали боліти від втоми. Зрештою і час добіг кінця, дівчина зупинилася, і глядачі залишилися незадоволеними. Вони почали кидати не помідорами, а бомбами. Танцівниця цього не очікувала і не встигла ухилитися, як у неї влучили. Вона вдарилася об стіну, люди або ж манекени ще швидше почали кидати. Коли все закінчилося, ми побачили перед собою тіло Мей Кавасакі, яке не подає ознак життя. Кров стікає по її обличчю, воно посиніло, очі виявилися закритими, від одягу залишилися лише клапті розірваної тканини. На стіні теж тече червона й липка рідина. Біля неї лежать залишки від бомб і шматки плоті, ваблячи своїм огидним виглядом. Це те, що ми побачили перед собою. На цьому вистава завершила свій показ.

Майже всі шоковані цією подією. Я глянула на їхні обличчя. Вони виглядають напруженими і переляканими. Таке можна назвати одним словом… Відчай, пухнастик перебив їхній настрій:

- Ху-ху-ху! Ви такі розумники! Ваш розум вас не підвів! Тепер насолоджуйтеся відчуттям відчаю! - оголосив це він, господиня тварин заговорила:

- Що? Це так жахливо… Навіщо так жорстоко?! - вона похитала головою. Потім обійняла свого кота і стиснула його в обіймах, щоб заспокоїтися.

- Так… Це справді моторошно… Може, насправді вона не була вбивцею?! – поцікавився фізик, тремтячи озирнувшись на інших, опісля журналістка відповіла:

- Яке позорисько… Ти що правила не читав? Дивись на восьме. - тримаючи в руках планшет, дівчина показала його у своєму Іннопаді:

8. Якщо ви правильно знайшли винуватця в класному засіданні, тоді покарають тільки його. Саме покарання - це страта. - Мінамі продовжила:

- Було б по-іншому нас би всіх стратили замість вбивці. - пояснила йому, Імаї подивився вниз і мовчки хитнув. Сечіко глянула на сумного Акайо і підійшла до нього.

- Гей… Не засмучуйся! Цього більше не станеться! Ми зможемо вибратися звідси разом! - крикнула вона, підбадьорюючи його, хлопець звернув на неї увагу і трохи посміхнувся.

- Думаю, що ти права. Рано чи пізно ми підемо з цього місця. - вимовив він більш радісно, і дехто подивився на них незадоволеним поглядом. Це виявився він…

- Хе-хе-хе… Ви справді намагаєтеся підтримувати одне одного? Боже… Які ви всі жалюгідні. Не можете змиритися зі смертю незнайомої дівчини. Зараз це всього лише тіло, яке більше ніколи не оживе. Зрозумійте, світ влаштований так, як ця гра. Вона нам показує справжню сутність цього світу. - прорік він і його очі засяяли, немов Іошинорі радіє цій смерті. Коли обличчя пішло в тінь, відблиски в очах згасли і залишилася страхітлива посмішка. Схожа на маску, вона не виглядає по-людськи. Так… Морі якоюсь мірою має рацію. Світ справді непередбачуваний, багато чого може трапитися. Ця гра, як світ… Хм… а чи правий він у цьому? І хтось вирішив подати голос:

- Оу… Так ми в чомусь схожі. Цей світ сповнений страху і відчаю… Тільки ти не розумієш, як бути бездушним створінням, яке називають істотою. Ти той, хто народився нормальним, а я той, хто живе в усвідомленні того, що всього лише якесь жалюгідне створіння. Моя особистість істота або ж воно. - повідало Іто з реально порожніми очима. Я помітила в них один відчай і все. Будівельник подивився на нього вже з кам’яним виразом обличчя. «Як він може так швидко змінювати настрій» - подумала я, глянувши на хлопця.

- Не дивно, що тебе так називають. Ти нікчемний, як і всі вони. Раджу піти з цього приміщення, більше тут нічого робити. - абсолютно байдуже промовив фіолетоволосий і не поспішаючи попрямував до ліфта і поїхав із зали суда. Я вирішила розрядити обстановку:

- Ем… Звісно, я розумію, що всі засмучені, але нам треба піти і відпочити від цієї ситуації. - вимовила, дивлячись на союзників.

- Так! Нам потрібно набратися сил і завтра зібратися в їдальні, щоб гарненько підкріпитися! - натхненно сказав він, вибігши із зали суду. Усі на нього подивилися і навіть деякі розсміялися.

- Ха… малий має рацію. Усім не завадить відпочинок. - підбив підсумок футболіст, усі погодилися і вийшли з цього місця. Як інші, я попрямувала до своєї кімнати. Там закрилася за собою і лягла на ліжко. Це був складний день… «Такого більше не повториться, так? » - із цим питанням у голові я заснула.