Повернутись до головної сторінки фанфіку: Danganronpa: World Art Despair

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

1

Зараз ранок. Я вирішила піти прогулятися коридором, там побачила дівчину, що танцює. Вона безтурботно крутиться навколо себе. Мені це здалося дивним, я підійшла до неї, вона помітила мене і зупинилася танцювати.

- О привіт! Я тут розважаюся. - сказала це з посмішкою.

- Навіщо? Та й як на мене це дивно. Тобі що зайнятися нічим? - запитувала невдоволено дивлячись на неї.

- То мені справді нічого робити, окрім як танцювати. Та й це весело! - голосно сказала Кавасакі, нагадуючи про свій талант.

- Ну так, ти ж Абсолютна Танцівниця. Крім цього ти більше нічим не цікавишся? - запитала я її із зацікавленістю.

- Ні, до чого? Мені подобається те, чим я займаюся. Ось, наприклад, ти дизайнер, ти що, не отримуєш кайф від своєї роботи? - запитувала дивно подивившись на мене.

- Доставляє. - коротко відповіла я, не розуміючи, до чого вона хилить.

- Ну ось, тому не бачу сенсу змінювати своє життя, якщо воно мене і так влаштовує. - розповідала мені дуже в бадьорому настрої. «Мені б такий настрій» подумала про це.

- Ага, тоді бувай. Потім побачимося. - сказала я і відійшла від неї. Мей махнула рукою на прощання, а я пішла ходити коридором.

2

Я вирішила знову з кимось поговорити. Пішовши в їдальню, побачила там ту саму веселу танцівницю.

- Привіт, Мей. - коротко привітала її.

- О і ти тут. Як справи? Чим займалася? - розпитувала мене, ніби їй дуже це треба.

- Нічим особливим, оглядала місце. А я дивлюся, що ти справді така вся позитивна, з чого б це раптом? - запитала я її.

- То ти про ситуацію, яка зараз відбувається. Я не хвилююся, думаю, що це просто розіграш або щось таке… - вимовила вона злегка сумнівно.

- Зрозуміло, а якщо це не так? Може насправді ця гра справжня? - запитувала її, я очікувала, що Кавасакі впаде у відчай, але цього не сталося.

- Ну тоді… Ми що-небудь придумаємо! Це не буде такою великою проблемою, якщо ми всі працюватимемо разом! - рішуче і голосно проговорила мені.

- Мене дивує те, що ти залишаєшся такою ж налаштованою на перемогу. - вимовила я їй заздрячи.

- Тому що я позитивно мислю, та й це куди краще, ніж негативно сприймати все навколо себе! - крикнула вона впевнено твердячи про це.

- Але тобі не здається, що ти змушуєш себе мислити позитивно? - запитала я її.

- Ні, я завжди була такою з самого дитинства! - голосно промовила це.

- Бачу ти віриш у позитивне мислення і не помічаєш, як воно тобі шкодить. Я скажу так, іноді потрібно мислити негативно, щоб у підсумку врятувати себе від «темної» сторони позитиву. - пояснювала це їй, Кавасакі уважно мене слухала.

- Добре, візьму я твою пораду. А зараз, мені треба поїсти! Тож ще побачимося. - натхненно прорекла вона, я побажала їй приємного апетиту. Самій мені не хотілося їсти, та й вже час спати. Я вийшла з їдальні і попрямувала до своєї кімнати. І там лягла й заснула…

3

Зараз ранок, час відвідати Танцівницю. Я підійшла до її кімнати і постукала. Вона негайно відчинила двері, і з посмішкою привітала мене.

- О, привіт, Атсуко! Заходь! - голосно зрадівши, вимовила це, і я зайшла до неї. Вона за мною зачинила двері. Я побачила схожу кімнату на свою, але тільки в неї коричнева. Кавасакі сіла на ліжко, і я туди ж. Після цього вона продовжила:

- До речі, навіщо ти до мене постукала? - запитала мене про це.

- Щодо твоєї проблеми. - коротко відповіла їй.

- Що ти маєш на увазі? У мене все гаразд. - проговорила Кавасакі, не розуміючи мене.

- Не вдавай, ніби не знаєш. Скажи, у тебе щось сталося у житті? - запитувала її, вона подивилася на статуетку балерини.

- Просто відчуваю, що вже не так танцюю, як раніше. Це мене вганяє в депресію. Хоча я по життю така весела, тому навіть коли в мене поганий настрій, поводжуся так завзято, що він зникає. - розповідала Танцівниця це мені.

- Зрозуміло, а що це за статуетка, на яку ти дивишся? - запитала я її поцікавившись.

- Це був час, коли захоплювалася балетом. Там я отримала цю статуетку балерини з порцеляни. Коли була маленькою, я мріяла про балет, мені хотілося спробувати займатися цим. Ну і ось, тепер я скрізь її ношу з собою, хоч і вже й не танцюю балет. - пояснювала це мені з таким захопленням.

- А чому ти його кинула? - запитала я її.

- Через травму ноги мені сказали, що краще почекати, поки вона зцілиться. Зараз із нею все нормально, тому думаю над тим, щоб повернутися туди. - промовила вона рішуче налаштовано.

- Я рада за тебе. - коротко промовила я з невеликою посмішкою. Вона обійняла мене і не помітила, як тримає щось у руках. Ту саму статуетку. Після обіймів танцівниця вручила мені її.

- Тримай, це буде пам’ять про мене! - радісно вимовила вона і я взяла собі.

- Дякую, а вона тобі що, не потрібна? - запитала я, дивно подивившись на Кавасакі.

- У мене є друга. Тож постарайся зберегти її. - вимовила вона це мені з посмішкою.

- Добре, тоді бувай. - сказала коротко це їй, і вийшла з кімнати. У слід вона крикнула, теж «бувай». Настала ніч, я зайшла до себе і лягла спати…

    Ставлення автора до критики: Обережне
    Надіслав: Atsuko Hirose , дата: нд, 07/07/2024 - 16:09