Повернутись до головної сторінки фанфіку: Danganronpa: World Art Despair

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

1

Прокинувшись, я пішла в лабораторію фізики. Коли зайшла, побачила Імаі. Він щось пише на листку, і я підійшла до нього. Акайо помітив мене і швидко прибрав свій листочок убік.

- А… Привіт, Атсуко. - сказав він трохи посміхнувшись.

- Так, привіт, Акайо. Я тобі завадила? - запитала я в нього, і він відповів.

- Звичайно, ні. Ти не могла мені завадити. - вимовив він трохи нервуючи.

- Ем, з тобою все гаразд? - запитувала я вже трохи хвилюючись.

- Зі мною все добре. Просто я не звик спілкуватися з людьми. Адже раніше не особливо розмовляв із ними. Та й навіть у школі я був так зайнятий фізикою, що не помічав, як люди хотіли познайомитися зі мною. Тому так до цього моменту в мене не з’явилося друзів. - розповідав він досить сумно. У якомусь сенсі я його розумію. Адже в мене теж раніше не було друзів. Щоправда, вони в мене з’явилися, коли я довела всім, на що здатна. Та й він не правий щодо того, що в нього немає друзів. Адже я можу бути його другом і це цілком можливо.

- Знаєш, ти не правий. У тебе є друг і це я. - вимовила я трохи посміхнувшись.

- П-правда? Ти ж це не всерйоз? - запитував він мене, і я відповіла йому.

- Серйозно. У мене в самої не так багато друзів. Тому я не проти бути твоїм другом. - вимовила я, і він підійшов і обійняв мене.

- Дякую тобі… - промовив він і я не очікувала, що він мене обійме. Правда, може так йому стане легше.

- Та завжди будь ласка. - вимовила я і він відпустив мене.

- Пробач за це. - сказав він трохи сумно.

- У цьому нічого такого немає. - промовила я, і він пішов із лабораторії в піднесеному настрої, і я пішла теж. Після цього я попрямувала до своєї кімнати. Коли зайшла туди, закрилася за собою і лягла на ліжко. Бо вже 11 година ночі. І з деякими думками з приводу цього дня я заснула.

2

Настав ранок і я вирішила походити на 1 поверсі. Там побачила Акайо, який щось шукає. Він оглядає полиці в шафах, але нічого не знаходить. Я вирішила підійти до нього.

- Ти щось загубив? - запитала в того, він смикнувся і повільно повернувся, та подивився на мене з полегшенням.

- А т-так це т-ти Атсуко. Не лякай мене т-так. Та і я шукаю одну деталь. - вимовив він злегка здригнувшись.

- Спробую більше не лякати, та й що це ще за деталь така? - запитала я фізика.

- Тобі це так цікаво? - запитав він мене у відповідь.

- Так, та й як не як нам ще треба прожити в цій грі. Треба ж якось дізнаватися один про одного. - сказала я і він хитнув.

- Думаю, ти маєш рацію, Атсуко. Ем… Ну загалом я хочу зробити один винахід, який зможе допомогти нам вийти з цієї будівлі. Без однієї деталі не можу його зробити. - розповідав мені про це.

- Зрозуміло, тобто ти хочеш допомогти іншим людям вибратися на свободу. Звісно, це благородно з твого боку, але ж який від цього сенс? Ось уяви, всі вийшли на свободу, і раптом головний лиходій помічає, що якось порожньо. У підсумку ти підставиш людей, яким хотів допомогти. Тож не радила б робити це. Просто послухай і все буде добре. - розповідала це йому, і він дивиться, і не вірить у те, що я сказала. Так, він хоче допомагати людям. Щоправда, на жаль, так як він хоче, у нього це не вийде.

- Розумію… Але я ж не хочу нікому нашкодити. Лише хочу допомогти і все. Тож Хіросе, я знайду цю деталь і зроблю те, що хочу. - вимовив він і я вперше побачила в його очах полум’я. Він упевнено дивиться на мене, відстоюючи свою точку зору. Це вже була зовсім інша людина. Ніколи б не подумала, що стане таким.

- Добре, чини так, як тобі потрібно. - промовила я і пішла до своєї кімнати, та фізик услід попрощався. Коли опинилася в кімнаті, сходила в душ і потім пішла далі ходити.

3

Зараз ранок. Я вирішила піти на 2 поверх. Там побачила відчинені двері, у цій кімнаті перебуває Акайо Імаї. Він сидить на ліжку і дивитьсяя на фотографію, яка лежить на полиці.

- Привіт Акайо, що ти робиш? - запитала я, обережно підійшовши до нього. Він повернувся з переляком і подивився на мене.

- Ааа… Так це ти? Можеш наступного разу так не підкрадатися. Я просто дещо згадав… - вимовив він досить сумно.

- Гаразд, ну і що це за спогад? - запитувала я його цікавлячись.

- Це щодо цієї фотографії, я знайшов її тут, та й сама ця палата мене лякає. - вимовив фізик насторожившись.

- Ось як, можеш дати мені цю фотку? - запитала я його, і він мовчки віддав. Поглянувши, побачила дві фігури, а точніше це два хлопці, які весело проводять час.

- А що тут не так? - знову запитала його.

- Ем… просто це мій брат, який лежав у палаті теж під №2. Щоправда його більше немає… - засмучено промовляв це він.

- Ясно, і що ж із ним сталося? - запитала я його.

- Він п-потрапив в а-аварію. Я тоді складав олімпіаду з ф-фізики, тим часом він із татом їхали на м-машині, щоб потім забрати м-меня… Однак, хтось підкинув г-гранату, і тато намагався ухилитися, і машина врізалася в стовп. Насправді сама г-граната була несправжньою, все було підлаштовано… У підсумку вони обидва потрапили в лікарню, тато вижив, а брата не змогли врятувати… - коли він це говорив, злегка тремтів, на очах навертаються сльози.

- Шкода, хоча я тебе все одно не розумію. - сказала йому правду.

- З-знаю, тому немає сенсу згадувати про минуле… Просто ця гра теж, скоріш за все, підлаштована… - вимовив фізик і глянув на мене.

- Можливо, тоді я піду. - промовила я і він не помітив, як швидко пішла від нього. У такі моменти краще залишати людину саму. Адже марно стояти над душею, тому й звалила. Я далі пішла ходити коридором.

4

Настав вечір, мені набридло ходити по колу. Я пішла на 3 поверх, там побачила, як Імаї спускається зі сходів і зістрибнув. Він тримає щось у руці, це квіти. Жовті насичені лілії. Фізик глянув на мене і сховав їх за спиною.

- Привіт, Атсуко. Що ти тут робиш? - запитав дивно дивлячись на мене.

- Думала поговорити з тобою, але ти здається зараз зайнятий. - вимовила я, ніби підводячи до теми розмови.

- А… так н-ні, я вільний. - промовив він нервово.

- Гаразд. Тоді, що ти ховаєш? - запитала я його дивлячись у спину.

- Квіти. - коротко відповів він.

- Ну і кому ж це пощастило? - запитувала знову його.

- Я так би не сказав, але хочу дати Теруко цей букет. - промовив він, чухаючи голову лівою рукою.

- Чому ти так не впевнено говориш? Багато дівчат обожнюють упевнених у собі хлопців. Серйозно, ніхто не любить жалюгідних. Тобі пора змінити своє життя, стати тим, ким ти не є. А потім застрягти в цьому часі й бути вже нинішнім собою. - пояснювала йому свою точку зору.

- А хіба не п-потрібно приймати себе таким, який є? - запитав він не розуміючим поглядом.

- Це маячня. Люди егоїсти, вони думають лише тільки про себе. Кожен використовує іншу людину для власної вигоди і це факт. Тож тебе не приймуть, який ти є. Можеш навіть не намагатися. - впевнено твердила про це, він застиг, як укопаний. Фізик подивився вниз із засмученим обличчям.

- Зрозуміло, значить марно намагатися? Можливо, ти маєш рацію, навряд-чи я їй сподобаюся… - вимовив він це, не піднімаючи голову, мовчки йдучи в інший бік. Я почуваюся такою сукою, але мені це подобається. Уже настала 11-та година, довелося піти до себе в кімнату і лягти спати.

5

Я прокинулася, до мене хтось постукав у двері. Відчинив їх і побачила перед собою фізика. Однак, цікаво, що ж він хоче від мене?

- Привіт, Атсуко, якщо ти не проти, можеш зайти до мене? - запитав він, дивлячись на мене.

- Гаразд. - коротко відповіла я, вийшовши зі своєї кімнати. Він провів мене до своєї і обидва зайшли туди. Його кімната з сірих відтінків, ну в принципі, навіть пасує до його характеру. Імаї сів на стілець, а я на ліжко, і почав говорити:

- Я покликав тебе сюди, щоб поговорити щодо Теруко. Ти сказала, що в мене немає шансів, але ж кожна людина має право на стосунки. Я звичайно, не знаю, чому ти така категорична, але можливо, тобі ніхто цього не пояснював? - запитав він мене серйозно, дивлячись в очі. Я була трохи здивована, що він це так сміливо заявив.

- Мені? У мене немає батьків із 9 років. Я ненавиджу хлопців, які намагаються підлизатися до мене. Це така тупість, що жесть. - відверто виговорила йому, і він м’яко кажучи у шоці.

- П-правда? Значить, ти була в дитячому будинку? - запитував Імаї нервово.

- Звісно ні. Мене так просто не спіймаєш, мені куди краще жити самій без цієї гидоти. - розповіла це йому, фізик дивно подивився на мене.

- Зрозуміло. От скажи, навіщо ти робиш із себе таку суку? - запитав він прямо, я встала обурено, дивлячись на нього.

- Як ти мене назвав!? Сука!? Я не потерплю таких слів! А не пішов би ти нахуй зі своєю любов’ю, і засунь куди подалі свою Теруко! - розлючено закричала я і вийшла з гучним грюканням дверей. Мене переповнює гнів, мені потрібно піти кудись остудитися.

    Ставлення автора до критики: Обережне
    Надіслав: Atsuko Hirose , дата: сб, 07/27/2024 - 11:50