Глава 3: Розчарування у житті (Страта)

***

- Зараз буде страта для Рейдена Окумура, який вбив Теруко Йосіду! Зворотний відлік! 3, 2, 1 поїхали! - після цього почалося шоу:

Страта

×

Beat of faith

Удар віри

Перед собою Рейден бачить футбольне поле, ворота і час. Він не розуміє, що на нього чекає. І тут до нього котиться м’яч по полю, футболіст зупиняє його ногою і таймер почав пищати, він почув оголошення.

«Давай пограємо в гру. Якщо ти зможеш забити 100 разів гол, то ти виграєш, а якщо ні, то здохнеш. Банально просто, чи не так? У тебе одна хвилина на це. Щасти!»

Час почався. Окумура почав забивати голи наскільки швидко це можливо. Однак, навіть він розуміє, що не встигне. Футболіст ставав дедалі слабшим і слабшим. Рейден із кожним ударом, із кожною секундою все більше втомлювався. У нього залишилося мало часу для того, щоб вижити.

«Залишилося 10 секунд»

Він забив 50 голів і як би він не старався, Окумура не може забити 100 м’ячів. Час вийшов.

«Загалом забито 60 м’ячів, але цього недостатньо. Готуйся до смерті.»

Тут же багато м’ячів почали летіти в Рейдена й атакувати його. Усі ті 60 голів полетіли на нього, і він намагався від них ухилитися, але не вийшло. Його м’ячі забили до смерті, і футболіст упав на підлогу. Ми побачили в нього багато синців і подряпин…

На цьому страта закінчилася. Тут він засміявся своїм писклявим голосом:

- Ху-ху-ху… Ви діти такі смішні. Коли на вас дивишся, видно ваш відчай! Хм… але, однак цей суд був аж надто нудним, як і ця справа… Сподіваюся, мій сюрприз буде для вас непоганим бонусом! - голосно сказав про це Інносу нам.

- Який ще сюрприз? - запитала я його, Морі недовірливо глянув на пухнастика.

- А я не скажу! Адже він, на те і називається сюрпризом, щоб про нього заздалегідь ніхто не знав! Та й нам час прощатися! Бувайте… - вимовив свої останні слова та зник…

- Однак це цікаво, що він для нас підготував… - промовила вона, подивившись на інших. Тільки Іошинорі не подобається ця витівка.

- Хм… не думаю, що цей «бонус» хороший. - вимовивши це, він підніс свою руку до підборіддя і розмірковує над своїм же висловлюванням.

- Чому ти так вважаєш? - поцікавилася в нього господиня тварин.

- Це підозріло, бо це гра вбивств. Навіщо йому давати нам позитивні бонуси? Хоча… Дивлячись для кого вони схвальні. - під кінець похмурим поглядом пояснював їй, немов не до кінця вірить сам у те, про що говорить, це виглядає не особливо переконливо.

- Ти про що? Що ти мав на увазі під… «Дивлячись для кого вони схвальні?». - запитувала вона, втупившись на нього.

- Для того, хто хоче позбутися свого супротивника. Чим менше людей, тим легше для нього. - розповідав будівельник про свій здогад, як про безсумнівну річ.

- Припускаєш, що хтось із живих хоче позбутися одного з нас. - промовила я, усі втупилися на нього.

- Так. Це цілком розумно. У таких іграх не побачиш миру. - промовив фіолетоволосий, закінчуючи свою думку. Наостанок, високий хлопець глянув на мене і пішов до ліфта. Усі інші, хто перебуває у класному суді, насунулися туди. За одну хвилину приїхали на перший поверх. Двері ліфта відчинилися, ми вийшли. Я озирнулася, усе як завжди. Решта встигли розійтися по різних кімнатах. «Мені самій пора туди вирушити.» - думала, йдучи до своєї кімнати. Відкривши двері, я зайшла туди. Зачинившись за собою, лягла на ліжко. Ось так закінчився нелегкий день…

- «Що буде далі?» - мигцем сказав голос у моїй голові, і я заснула…