Вільний час 4

Сечіко Кубота

4

Я вирішила походити, може когось знайду. Вирушила на 4 поверх і глянула на люк, він виявився відкритим. Там побачила Сечіко, яка щось шукає. Вона захоплено шукає у всіх коробках, у мене прийшла ідея відволікти її.

- Гей, що ти там шукаєш? - запитала я, вона здивовано подивилася нагору.

- Ой, привіт Атсуко. Я шукаю для свого кота іграшку… - сумно промовила вона.

- Ем… мені здається чи з тобою щось не так? - поцікавилася в неї, Кубота подивилася на свого кота, а потім на мене.

- Я хвилююся через цю жахливу гру. Просто, коли це відбувається знову і знову, то це занурює мене у відчай… - промовила дівчина, боячись усієї цієї ситуації.

- Так, ця гра багатьох лякає, бентежить, розбурхує, і в підсумку призводить до відчаю. Однак нам варто намагатися залишатися спокійними попри все це. - вимовила я, дивлячись на неї.

- Так, ти права. Я маю залишатися на позитиві заради свого кота. - промовила червоноволоса більш упевнено, ніж раніше. Я тут же обійняла її, і вона у відповідь. Може в нас і були різні думки про цю гру, але нас щось пов’язує. Ця гра не зупинить нас, навіть якщо ми дізнаємося найстрашнішу правду.

- Взагалі я зайшла поговорити з тобою. - вимовила це їй уже не обіймаючи Куботу.

- Про що? - зажадала вона мене у відповідь.

- Просто мені цікаво поговорити про твій талант. Ти ж Абсолютна Господиня Тварин? - хотіла переконатися в цьому.

- Так, я їх хранитель. Мені подобаються будь-які тварини, навіть якщо вони не всі хороші. Теж саме і з людьми. Попри всі недоліки я вважаю, що кожен заслуговує, щоб його любили. Тому вірю в те, що кожен може бути хорошим. Я знайшла собі тваринку на ім’я Марсік. Це досить розумний кіт, він із тих, хто доводить, що тварина може бути хорошою. - натхненно розповідала вона мені.

- Зрозуміло, в цьому є частка правди. Те, що кожна людина може стати доброю, якщо вона цього захоче і докладе до цього максимум зусиль. - промовила я, пояснюючи свою точку зору, Сечіко посміхнулася.

- Угу. Дякую за цю розмову. Ти мені дала гарний настрій на чудове майбутнє. - радісно промовила, кинувши погляд на мене.

- Завжди будь ласка, ще побачимося. - сказала під кінець.

- З нетерпінням чекаю! - голосно прорекла і я вилізла зі складу, та пішла до своєї кімнати. Там я відчинила двері й лягла спати.

***

Ючі Фурукава

2

Я прокинулася і привела себе до ладу, після вирушила на 3 поверх, щоб когось знайти. Все ж, там опинився Фурукава. Він стоїть біля саду, я пішла туди. Уже на місці, пірат мене помітив і почав говорити:

- Здоров, Атсуко! Бачу, ти теж вирішила помилуватися цією природою. Тут гарно, але більше люблю краєвиди з островів. - вимовив це мені із зацікавленістю.

- Зрозуміло. Все ж таки я не прийшла за цим, просто поговорити з тобою. Мені б хотілося більше дізнатися про твою посаду пірата. - проговорила це йому.

- Окей, зараз скажу. Загалом, як уже ти могла здогадатися, я бував на різних островах. Взагалі в нас є тури. Один із них, де був це Гаваї. - розповідав пірат про це з таким захопленням, що мені теж захотілося там опинитися.

- А, крута робота. Думаю, що тобі там не нудно. - сказала я, думаючи про це.

- Звичайно, ні! Бо коли ти вводиш усю цю справу і за одне дивишся на чудовий краєвид моря, який мало не прозорий. Можна і спробувати побачити підводних мешканців, це так неймовірно! - голосно вимовив пірат із великою посмішкою, яка говорить, що йому радісно.

- Ти й справді так захоплюєшся, що навіть не можу уявити, що тобі може бути погано. - промовила це, дивлячись на нього.

- Серйозно? Я не найпозитивніша людина, але в такій ситуації потрібно відсторонитися. Краще думати про хороше, ніж весь час шкодувати про минуле. - вимовив засмаглий хлопець уже з більш серйозним обличчям.

- Ну так, згодна. Тоді, мені пора йти. - промовила йому, він помахав мені рукою, я відвернулася і пішла нагору сходами. Через кілька хвилин, опинилася там. Мені захотілося походити коридором.

***

3

На 4 поверсі побачила Ючі, який стоїть біля стіни і про щось думає. Я підійшла до нього і гукнула, пірат глянув на мене трохи злякавшись.

- А!? Ти чого так підкрадаєшся, я тут зайнятий. - невдоволено сказав це далі намагаючись мислити.

- Ну так, гарне заняття стояти і нічого не робити. Якщо серйозно, то мені цікаво почути твої думки, адже тебе щось турбує, вірно? - запитала я його, Фурукава дивно подивився на мене.

- Так, є таке. Щоправда, я не думав щодо цієї гри, бо вона мене не хвилює. Просто згадав свого батька. - проговорив це з серйозним обличчям.

-Тоді, з ним щось сталося, що ти згадав свого тата? - знову запитувала засмаглого, він зітхнув.

- Річ у тім, що, коли був він… у мене завжди була підтримка. Та й більше такої в мене не буде, оскільки його більше немає. Єдиний раз, коли я не був із ним на плаванні, стався цей випадок. Він, як і я, любив водити кораблі. Це була його остання поїздка через шторм. Люди думали, що він просто помер, але насправді корабель, де був мій батько, затонув. Той корабель, який повернувся… він з іншого рейсу, це я чудово усвідомлював. Після його смерті вони вирішили мені вручити посаду капітана, хоч це було незаслужено. Не те, щоб я не радий цьому, просто, як на мене, потрібно для початку пройти багато чого, щоб до цього дійти і зрозуміти, як це… - розповідав мені про це, для нього це реально важливо.

- Хм… Я тут з’ясувала дещо… Можливо, він тебе врятував, не запросивши собою. - вимовила цю думку, Фурукава здивувався.

- А… ну так, може, ти й маєш рацію. Звісно, батько був завжди обережний щодо якихось дій. Напевно, він не хотів, щоб я помер із ним. - промовив це насупившись.

- Ага, але хіба в тебе немає більше того, хто допомагає? - запитала я, його згадавши про одну подію.

- Щодо цього, в цілому є. Хоч більше підтримую я, ніж він. Мабуть, про це пізніше розповім. Ще побачимося. - сказав це вже більш-менш бадьоро, ніж раніше та пішов, а я прийшла до себе і заснула.

***

Сечіко Кубота

5

Настав ранок. Я вийшла з кімнати і вирішила пройтися коридором, до мене підійшла Кубота. Вона з посмішкою на обличчі дивиться на мене і заговорила:

- Привіт Атсуко, ти не проти, якщо я запрошу тебе до себе в гості? - запитала вона мене трохи сором’язливо.

- О так. Звісно, я не проти, але навіщо? - запитувала її у відповідь, кіт їй щось нявкнув, і дівчина знову глянула на мене.

- Просто хочу поспілкуватися з тобою, та позбавити себе на якийсь час від цієї гри. - вимовивши це, вона взяла мене за руку і потягла в кімнату, я цього не очікувала.

- Гей почекай, чого так різко!? - голосно сказала я, не розуміючи такого напору.

- Ну адже ти ж погодилася! Ось ми йдемо в мою кімнату. - радісно проговорила це.

- По-моєму, ми біжимо! Зупинись я зараз- - тільки-но хотіла договорити, я спіткнулася і впала на підлогу… Господиня тварин зупинилася і сумно подивилася на мене.

- Ой, вибач… напевно, я надто поквапилася, так? - запитала Кубота мене і поруч присіла до мене. Її кіт почав мене облизувати.

- Ай… та годі. Ха-ха-ха!.. Ти мене лоскочеш… припини! Ха-ха-ха… - сказавши кілька слів, я продовжую іржати… і вона реготить зі мною, якоюсь мірою навіть кіт по-своєму сміється.

- Бу-га-га-ха-ха… Хех… Гаразд, нам час іти. - промовивши це, вона встала і подала мені руку. Я прийняла жест і взяла її та піднялася. Марсик застрибнув на свою господиню, і ми попрямували до її кімнати. Дійшовши, червоноволоса відчинила двері, і я зайшла всередину. Вона схожа на мою, тільки в неї у відтінках червоного кольору. Сечіко присіла на ліжко, а я на стільчик.

- У тебе мило, хоча це не дивно. Ти сама по собі така. - промовила я, посміхнувшись їй.

- Угу, та мені і він так говорив… - промовила вона, трохи почервонівши.

- Хм… ну і хто ж цей щасливчик? - поцікавилася я трохи грайливо.

- Ем… ну Ючі… Я з ним спілкувалася певний час, нам же потрібно дізнаватися про одне одного. Та й у нього прикольний птах. - сором’язливо промовила дівчина і подивилася на кота.

- Зрозуміло, але не вважаю, що ти з ним просто так говорила. Скажи, він тобі сподобався? - запитала я, уважно дивлячись у її сині очі.

- Так, мені він подобається, як людина. Якби я знала, як правильно спілкуватися з ним, то може, щось би й вийшло. - тихо промовила Кубота, обійнявши кота.

- Хм… я можу дати тобі одну пораду. Тобі потрібно бути самою собою, гадаю, ти такою йому і подобаєшся. - сказала я, присівши до неї, підбадьорюючи її.

- Справді? Ти думаєш я йому подобаюся? - запитувала вона мене, я посміхнулася їй.

- Так, ти ж знаєш, що дружби між дівчиною і хлопцем не існує. Навіть якщо можна поміркувати, що вона є, але її немає. Спочатку ви товаришуєте, а потім таємно хтось закохується. Гадаю, тобі варто уважно поглянути на нього, він далеко не поганий хлопець. Ви виглядаєте разом досить добре. - розповідала я про це, їй стало ніяково.

- Напевно, так і є… Мені цікаво ще дещо… Тобі хтось подобається? - запитала господиня тварин.

- Не можу сказати напевно, але можливо так, є один випадок. - сказала я досить холодно.

- То хто ж? - цікавиться, уважно дивлячись на мене.

- Ех… Тільки не смійся, це Іошинорі Морі. - провіщала я, трохи дивлячись убік.

- Хех… зрозуміленько. - вимовила вона з невеликим смішком.

- Я ж сказала не сміятися! Знаю, це повна маячня, сама ж собі суперечу. - нервово прорекла я.

- Ти ставишся до нього досить холодно. Хоча він з кожним разом стає лояльнішим до тебе, чи мені так здається. - проговорила Сечіко думаючи про це.

- Та ну, який він був таким і залишився. - вимовила я, дивлячись у підлогу, приховуючи своє обличчя.

- Просто тобі варто краще його пізнати, ось і все. - промовила дівчина, і я не витримала своїх емоцій.

- Вибач, але я не можу про це більше говорити! Давай припинимо цю розмову. - кричала я, не витримуючи всього цього.

- Гаразд, тоді дякую за те, що ти прийшла до мене. Ти дуже хороша подруга, мені б хотілося тобі дещо подарувати. - промовивши це, червоноволоса дала мені іграшку для собаки у вигляді кісточки.

- Ем… навіщо це мені? - запитала я її.

- Думаю, що ти можеш придбати собі собаку, і це іграшка для неї. Та й буде пам’ять про мене. - провіщала господиня, усміхнувшись мені.

- Так, можливо, це зроблю. Дякую, мені час іти. - під кінець вимовила я і покинула її кімнату, вона сказала мені «бувай» і зачинила за мною двері. Я пішла до себе в кімнату, зайшовши туди сіла на ліжко.