Вільний час 1

Сечіко Кубота

1

Коли настав ранок, раптом щось увімкнулося, я розплющила очі й побачила телевізор. Там на моніторі відобразилася істота під ім’ям Інносу.

- Гей! Прокидайтеся соні! Уже настав ранок! На вас чекає дуже багато веселощів! - радісно оголосив пухнастик, телевізор одразу ж відключився. Я не дуже зрозуміла, що сталося. Швидше за все це ранкове оголошення. Після нього встала, взяла ключі й відчинила та, зачинила за собою двері. Я попрямувала до їдальні. У ній побачила Сечіко зі своїм домашнім вихованцем, дівчина мене помітила і швидко прийшла до мене.

- Доброго ранку, Атсуко! - вимовила, стрибаючи від щастя. Сам її вихованець ходить біля неї. Це виглядає так мило, що можна й забути про нашу ситуацію.

- Так. Доброго, Сечіко. То ти годуєш свого кота? - запитала я в неї, вона хитнула в згоді.

- Ага! Щоправда, він вже поїв, тож можна сказати, ми вільні. - промовила вона і взяла свого кота на руки.

- Зрозуміло. Він у тебе милий. - вимовила я трохи посміхнувшись, тут же помітила, як червоноволоса засмутилася.

- Справді?! Дякую… Думаю, він зрозумів, що ти сказала. Мені здається, що він хоче, щоб ти його погладила. - промовила вона і трохи простягнула його до мене, я доторкнулася до нього і обережно стала гладити його голову. Кіт задоволено замурчав.

- Він такий спокійний. Йому пощастило, що в нього така господиня, як ти. - сказала це і знову посміхнулася, але цього разу зі сміхом. Мені справді добре з такими людьми, завжди хотіла мати таких друзів. Можливо, Кубота одна з перших, хто по-справжньому стане моїм другом.

- Ех… Якщо чесно, я б коли-небудь хотіла побачити твої дизайнерські штучки і все таке. - вимовила вона, трохи червоніючи, я здивовано подивляюся на неї.

- Хех, не гадала, що хтось захоче щось таке бачити. Можу хоч зараз показати, якщо ти бажаєш. - запропонувала їй, вона радісно глядить на мене.

- Ура! Давай швидше йдемо до тебе! Мені не терпиться побачити! - погодившись Сечіко, взяла мене за руку і побігла, також кіт слідує за нами. Не минуло й 2 хвилин, як ми опинилися біля моєї кімнати. Після цього відчинила двері, і ми увійшли в неї. Я показую все, що в мене є, а точніше різні саморобні речі. Вона дивиться на все з цікавістю. Мені приємно спостерігати за тим, як вона мене слухає. Та й не тільки синьоока і її кіт теж. Це справді піднімає настрій. Якщо ми всі разом зможемо вижити в цьому незрозумілому музеї, то зрадію. Адже такі люди гідні цього. Я все зроблю для цих людей і мене ніхто не зупинить.

Іошинорі Морі

1

Зрештою я попрощалася з господинею тварин та її улюбленцем, бо захотіла вирушити до одного високого хлопця. Тому вийшла з кімнати і попрямувала в Конференц-зал. За кілька хвилин я опинилася там, відчинивши двері, побачила будівельника, який сидить за одним великим столом. Саме тут я з ним познайомилася, сам хлопець дивиться кудись нагору і про щось думає. Я вирішила підійти до нього, Морі помітив мене і заговорив:

- Хм… Привіт, Атсуко. Не очікував тебе тут побачити. Навіщо ти сюди прийшла? - різко запитав він, вставши зі стільця. Подивившись на його одяг, можу помітити, що він ще той чистюля. Адже зазвичай одяг у будівельників брудний і запорошений, але Морі мене здивував. Іошинорі дивно дивиться на мене, бо не відповіла на його запитання. - Ем, з ким я зараз розмовляю? Ау, ти взагалі мене чуєш? - поцікавився в мене. Я була приголомшена і не помітила, що він узагалі зі мною говорить. Темноволосий схрестив руки чекаючи поки прокинуся.

- Ой, я трохи захопилася. - швидко сказавши це, хлопець задумався, але швидко дійшов висновку.

- Ось як, невже моїм одягом? Тебе в ньому щось дивує? - запитав мене, це ще більше вразило. «Як він так легко вгадав?» - запитувала я саму себе, він продовжував мовчки дивитися на мене.

- Просто твій одяг дуже чистий для будівельника. - відповіла йому, Морі невдоволено глянув на мене.

- Ясно. Отже, по-твоєму, ми брудні, так? Це прозвучало не дуже гарно, з твого боку. - з ображеним обличчям промовив Іошинорі, вперше бачу таку емоцію в цього хлопця.

- Взагалі-то я, навпаки, тебе похвалила. Та й ти, що в нас такий образливий? - запитала я його, він зітхнув і подивився в інший бік.

- Якщо я образливий, то ти вибаглива. - вимовив він, відмахнувшись цим словом.

- А? Чому ж? - цікавилася в нього, будівельник усе ж таки глянув у мої зелені очі.

- Тебе багато що не влаштовує, а зовні так тим більше. Я зустрічав багато таких людей, але ніхто з них не думав дивитися крізь людину. - розповідав про це мені досить спокійним тоном. Морі завжди такий розважливий і при цьому безтурботний.

- Зрозуміло, але ж ти ж сам для цього нічого не робиш, щоб хоч комусь сподобатися. - суворо поставила на цьому вердикт, після цих слів він змінився в обличчі. Точніше хлопець у будівельному комбінезоні зблід і очі давають зрозуміти, що він здивований моїми словами.

- Я і нічого не роблю? Та ти просто нічого про мене не знаєш, щоб так говорити! - голосно прорік Іошинорі з якоюсь злістю. «Я його зачепила? Якось занадто просто.» - подумала про це насторожившись.

- Ну так, ми ж не так довго знайомі. Ти ж краще себе розумієш. - вимовивши це йому, будівельник засмутився.

- Справді, твої слова порожні, лише попіл на вітрі. Нам час закінчити з цим, я зараз не в настрої… - промовивши це, він мовчки пішов із кімнати. Я лише дивилася, як Морі безтурботно йде в далечінь. Після цієї розмови пішла до себе, через деякий час опинилася там. Зачинивши за собою двері, лягла на ліжко. Помисливши про цю особистість, я заснула.

Кезу Сано

1

Настав ранок. Прокинувшись, вирішила піти в їдальню. На місці побачила, як Кезу спілкується з Нео. Після цього вона пішла на кухню, я пішла за нею. Зрештою дівчина повернулася і втупилася, злякавшись, на мене. Ми з нею переглянулися, потім вона зібралася з думками і запитала:

- Що за? Навіщо ти за мною пішла? - і відвела очі вбік дивуючись, я знизала плечима.

- Просто хочу з тобою поговорити, ось і все. - спокійно відповіла їй. Сано недовірливо дивиться на мене, а я посміхнулася їй.

- Ясно, ну тоді в тебе є час, але довго розмовляти з тобою не буду. - вимовила швачка, скрививши обличчя, немов від зубного болю.

- Чому така самовпевнена? - поцікавилася в неї, дівчина серйозно насупилася.

- Я домоглася того, чого могла, це для мене достатньо. Люди тільки й роблять, що шукають легкий шлях і вибирають лінь. Це такий закон, якщо ти не такий як усі, то ти стаєш лузером. Тож я вважатиму за краще бути ні тим, ні іншим. Мені не потрібні всі ці конфлікти, і так цього достатньо. - зізналася оранжевоока, сумно подивившись убік. Раптом мені захотілося відкрити очі цій блондинці, сказати правду і побачити на її обличчі страх. Щось у цьому було таке нестерпне. Я трохи примружилася і посміхнулася.

- Звісно, так ти сама по собі. Хоча в цьому випадку, вважаєшся тим самим лузером. Ні, навіть гірше, ніж це слово. Так, ти ізгой. - вимовила, заявивши їй про це, вона шокувала. Мабуть, усвідомлення цієї істини могло виявитися для неї занадто важким.

- Як ти смієш, що під цим мала на увазі!? - голосно запитала Кезу, не розуміючи мене. Вона вочевидь не в настрої для подібних розмов, але мовчати не збирається. Дихає швидко, в очах запалало полум’я, мені здалося, дівчина зрозуміла, до чого я хилю.

- Ти відрізняєшся від усіх. Прийняла нейтральну сторону, тому стала гіршою, ніж лузер. Незвично, що вирішила стати ізгоєм для суспільства. Думала, що якщо ти не за когось із них, то значить нормальна для всіх. Тим самим автоматично стала гіршою за інших. - розповідала їй про це дуже переконливо, дивилася прямо їй в очі. Я бачила, Сано була налякана моєю промовою, але при цьому злобно глянула на мене.

- Не… ну ти звісно, божевільна, я знаю собі ціну! Серйозно, ця розмова ні про що. Нам варто закінчити спілкуватися. - з ненавистю прорекла вона мені, я посміхнулася і попрощавшись із нею, пішла до себе в кімнату. У підсумку до самого темного вечора малювала на папері, потім лягла на ліжко і заснула.