азарт

            Перетасуй моє тіло, заплутай мене – щоб я в темряві себе сам не впізнав, я вірю тобі: ти вмієш бачити карту руками.

            Сідай грати в покер: кидай на мене фішки, наче я стіл, пий мене, наче я віскі у твоїй склянці, не вір мені – наче я опонент.

            Розстібай звороти моїх карт, наче вони – червоні сорочки, я знаю – ти бачиш наскрізь, я відчуваю твій проникаючий погляд.

            Ти пахнеш солоним азартом – тепле дихання, я твій пульс визначити можу на око, тримай мене ближче до себе, ще ближче.

            Розкладай карти віялом – я хочу, щоб ти дивилась на мене, я хочу, аби ти бачила все: всі мої двійки, всіх моїх королев, королів…

            І бути ближче, бути ближче, бути ближче – сьогодні не тримай мене біля серця, тримай отак, як тримаєш: так близько до шиї, обличчя.

            Я хочу дивитись на тебе – вистрибнути на тебе раптовим цілунком з віяла карт, до того, як ти встигнеш мною походити.

            У своєму пекучім азарті ти на один кинеш у відповідь два – три – п’ять! Спробувати тебе спинити – це самогубство.

            Перевертай свій стіл для гри, хай дзвенить твоє дихання фішками, які летять на підлогу, масті карт змішались у темряві.

            Розливайся, як віскі по моєму тілу – так, виправляй мене, що не віскі – бурбон, казала ж, я п’ю бурбон.

            Програвай мене в карти, мила, програвай все, що бачиш в мені: я все одно повернусь до тебе, познайомимось наново.

            «Я ніколи не програю», – кажеш так близько, і б’є наче струмом мене твій азарт: твоє тіло – оголений дріт.

            І я міцніше хапаюсь – вб’єш? Та ти просто примружуєш очі, і гладиш мене ніжно, та впевнено – як колоду карт.