вишня

            Вишня п’яніла в наших стаканах: розпалювався неіснуючий червень, місяць з запахом кавових зерен, місяць з запахом штучних чорниць.

            Мружив око кульгавий львівянин, посміхався по-вишневому хитро, і намальовані білі квіти на його сорочці виглядали, як справжні.

            Зникала деталь за деталлю: лишалась самотність, я кричав миті, аби вона спинилась, але львівянин з примруженим оком казав

            пізно.

            І я спльовував кісточку, про яку думав, що вже проковтнув.

 

            Вишня п’яніла в наших стаканах, ти штовхаєш мене, кажеш, друже, чого задумався? Давай, вип’ємо за зустріч, та й вийдемо

            перекур

            жовтий кемл, жовтий, як черешні на моєму подвір’ї, приходь влітку, позбираємо, поїмо, буде кльово.

            Бармен теж львівянин, дуже схожий на того, який не існує, я ганяю солодку вишеньку від щоки до щоки,

            перший свіжий сніжок на тротуарах.

            Починався грудень.

            Наступного разу за зустріч теж будемо пити тут, друже.

 

            Я запросив сюди дівчину, очі якої ще не бачив при світлі лампи: вишня п’яніла в гарячих стаканах, але я п’янів більше

            в тебе такі гарні очі.

            Тінь гарячої вишневої наливки лягла на її щоки, дивно, вона ж навіть ще не пила. Заблестіли чарівні очі ще більше.

            Спасибі.

            Тихенько підемо у парк, аби не збудити річку, яка спить, вкрита снігом і льодом. Вона наче спляча красуня в весільній сукні.

            Поки ти вдягала берет перед дзеркалом, я перекинувся поглядом із барменом: мружив око кульгавий львівянин, ще й посміхнувся цією вишневою посмішкою.

            Починався лютий.