янгол

Це був день, коли янголи йшли по землі – і мені про те ніхто не сказав, ніхто не попередив мене. Я тоді і побачив тебе:

            ти наче не зійшла з неба на землю, ти виглядала наче повернулась додому. Наче жила все життя на цій землі,

            а потім змушена була переїхати кудись туди, на небо, оселитись десь між хмарами й раєм. Кажуть, янголи не мають статі,

            але чомусь мають сум у очах: як завжди – в творців світу дивні пріоритети, я ловлю пір’їнку, яку вітер вихопив з твоїх крил,

            наче спеціально для мене. Працюють фонтани – ти дивишся на них не з інтересом, а з ностальгією, яка все більше і більше

            стає подібною до любові. Я знав, що ти з цих місць – фонтани змивають сум з твоїх очей і я вперше бачу, як посміхаються янголи.

            Невидимка-піаністка натиснула клавішу сі – і під цей звук ти торкнулася теплої плитки, я б довіку слухав симфонію,

            яку видають кроки босих янгольських ніг. Могло здатись, що я помахав тобі – як привітання, але то я показував впійману мною пір’їнку,

            якби ти сказала – я б повернув. Але ти посміхнулась – мовляв, лиши собі, і з тієї посмішки виросло в мене всередині сонце. Стане в нагоді:

            я не думаю, що янголи ходять босоніж по снігу, наприклад, чи по мокрому листю. Янголи приходять до нас побродити в фонтанах біля театру.  

            Буду грітись – посмішка янгола! Така ж легка, як і пір’їнка, легше за пелюстки хризантем, як сонячний зайчик.

Якщо всі янголи посміхаються так – то значить точно, вчились у наших місцевих дівчат. Але з янголів

            я бачив тільки тебе одну. Кажу так, наче цього мало, але це не правда: це вже набагато більше, ніж я розраховував

побачити янголів за життя.