дерево

            Сестри Джун і Джулія їздили в гості до своєї тітки, яка, начебто, не мала ані прізвища, ані ім’я по-батькові, ну чи просто дівчатка,

            дівчатка, які ледь-ледь увійшли до підліткового віку,

            не могли й подумати, що їхня рідна тітонька має якесь там прізвище (а може ж прізвище і не одне!), якесь там повне ім’я, якесь там по-батькові,

            це їхня рідна тітка: вони до неї так і звертаються, типу,

            тітка

            тітонька

            ти, вона, ну або ж по імені, яким вона представилась Джун і Джулії в день знайомства: Літко, каже, звіть мене Літко.

            Дивне ім’я, але так зверталися до неї сусіди, як помітили дівчата, так зверталися продавчині у магазинах, та що там!

            Татко-Всесвіт звав її Літко.

 

            Літко була міцною жінкою, але невисокого зросту, навіть у дні першого знайомства вона була ну майже-майже такою ж, як дві дівчинки,

            Джун і Джулія, які приїхали до неї в гості.

            М’яким сонячним вечором дівчата бачили свою тітку в саду, за столом: вона тільки вийшла з вуличного душу,

            перевдягнулась у одяг, схожий на той, який носила і вдень, легкий, зручний та практичний, Літко багато працює в городі й саду.

            Тільки змінила штани на шорти хіба, тільки вологе довге волосся було замотане зеленим рушником.

            Літко здавалася дівчатам якоюсь чарівною скульптурою, яку невідомий, але талановитий майстер зробив з ебонітового дерева.

            Вона була красивіше самої природи, вона була неначе міраж, тому Джун і Джулія не підходили до неї,

            боялися, що ця краса раптово зникне у повітрі.

            Така краса повинна кликати до себе, ну, що власне й трапилось: тітонька так ніжно-ніжно посміхнулась, та племінницям запропонувала

            випити разом із нею міцного чаю з пелюстками троянд.

           

            Татко-Всесвіт, як забирав дівчат через тиждень вічностей, питався, так і так, донечки, ну розказуйте, що ви запам’ятали?

            Дівчата посоромилися поділитись з Татком-Всесвітом тією чарівною сценою в саду, але нічого не вигадували, не брехали, та розповіли

            про світлі руки тітоньки, світлі руки Літко.

            Так, Літко має світлі та ніжні долоні, має дбайливі долоні, якими вона збирала перші достиглі ягоди

            перші достиглі фрукти

            якими вона заплітала дівчатам коси, якими вона робила вінки.

            Вони світліші та ніжніші будь-яких долонь і рук, і це помітно аж ніяк не контрасті,

            і це помітно аж ніяк не на контрасті.