Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
2023. лист
кров
морок
танці
мушля
ранок
жест
потяг
брехня
відлік
погляд
саке
захист
межа
пляма
янгол
хрускіт
фільм
мітла
лоша
опудало
азарт
поклик
перстень
закон
примара
новина
спогад
2022. крейда
книги
щоденник
карти
босі ноги
майбутнє
гриби
правила
мить
корона
отрута
скло
укус
дерево
вино
сльози
ворона
пальці
вишня
торбинка
купальник
сухоцвіт
пиріг
чорт
поцілунок
минуле
корсет
робот
ти
море
Першою мовою, яку вивчила Джулія, була саме мова жестів – вона завжди називала її своєю рідною, всі інші були вже потім.
Вона була ближче до природи речей та розуміння світу навіть ніж сам Татко-Всесвіт: точно невідомо, чи випадково так вийшло,
чи це був його задум – створити світ і того, хто цей світ розуміє.
Всесвіт ніколи не зізнається і нікому не видає свої задуми: навіть своїм дорогим, любим дітям, навіть їм.
Це найяскравіший спогад з альбому спогадів Джун: дитинство, далеке-далеке, і вона геть не розуміє жестів своєї сестри.
Найяскравіше завжди болить сильніше всього. Стали б зірки згасати, якби їм не боліла їх власна яскравість?
Джулія вміла співати мовою жестів, вона вміла наділити мовчання таким палким звуком, що зупинялись серця.
Її рухи звучали голосами – так, Джулія вміла бачити голос, і що важливіше – вона вміла показати його іншим.
Вона сиділа то на ґанку десь на краю світу, то під самотньо-першим деревом в молодій галактиці – і співала,
співала дзвінкими рухами пальців.
Вона співала пісні, які напише хтось інший в майбутньому, складала сама, уявляла себе народами – писала народні пісні.
Джун слухала її – слухала очима, хоча мала вухами, а чула, певно, взагалі самим серцем, і на очах – сльози.
Вона раптом почала розуміти сестру – наче віднайшла її, хоч ніколи і не втрачала, та завжди була поряд.
Вони обидві усвідомили свою схожість – віднайдені сестри дивились на безкінечний світ і обидві думали,
що хочуть загубитись у ньому.
Того вони ніколи не казали вголос, не показували жестами, але ця думка народилась саме в той момент.
Деяким думкам варто лишатись ненародженими.
Джун все прокручує в голові жестовий спів сестри: вона пам’ятає кожен рух її пальців, пам’ятає їхнє звучання,
хоч і пройшло стільки років.
Джун питає себе – Джулія, де ти? Джун каже – я хочу тебе віднайти! І пішла б просто зараз – та що вона буде робити,
як народиться та думка знову? Гірше від народження може бути лише
воскресіння.