ранок

            Ранок – розфарбований мім, жене сни самими рухами, мовчки, без слів: і відчиняє собі неіснуючі двері, щоб непоміченим вийти

            з будинків, квартир, хостелів і палаток.

            Вже прослизнули у відкриті вікна перші метелики – і теж мовчать, ну, якщо не вважати словами тупі удари об стелю.

            Світло шукають – а в світлі вже вся кімната.

 

            Джун снився паркан, завитий виноградними лозами: вона геть не знається на сортах винограду, але цей був з маленькими ягодами,

            що солодкі, немов цукерки від самої природи.

            Червень тільки почався – а вже хочеться осені, та не від великої любові й почуттів: хочеться в осінь, аби тільки зазирнути в майбутнє.

            Аби тільки знати, що чекає попереду.

 

            З краю ліжка схилилась ковдра до підлоги, як верба до чистої води ріки: сором’язлива зелень – точно гілка,

торкнеться і круги підуть по ламінату.

Сидить у світлі ранку Джун – немов за власними колінами сховатись хоче, роздягнена спала, та голою себе відчула

коли із неї сон зняли.

 

Ніхто не думає про осінь стільки, скільки літні місяці, про осінь тільки і думок, щоб Джун відволікло.

Запахло липою. Джун повернула голову у бік вікна – немов її покликав тихо хтось, та запах раптом зник.

То що – думками в осінь повертатись знов? Там не болить, то звісно хочеться туди. Метелики літають по кімнаті і ранок-мім кривляється кумедно.

А Джун все дивиться у липи за вікном як у якісь пахучі дзеркала.