опудало

            Птахи розлетілись по гніздах: день завершується, відв’язується і зістрибує на землю опудало, розстібує два ґудзика на сорочці,

            поправляє солом’яну шляпу.

            Грач засидівся щось – бере в солом’яні пальці камінчик та жбурляє у птицю: «лети вже, в мене кінець робочого дня».

            Проходить повз хазяїв, які вечеряють на дворі: кланяється, знімає шляпу, дід Микола запрошує до столу, пропонує чарку

            доброго самогону, опудало так само ввічливо відмовляється.

            Стрибає через паркан – виходить на вулицю, йде вверх, перші, кого зустрічає – женці, що йдуть з поля, вітається й з ними.

            В цьому селі всі звикли, що вулицями під вечір гуляють живі опудала, тим нікого не здивувати, всі з ними привітні.

            А й правда – що, не треба їм відпочивати? Чи чимось їхня робота легша за чиюсь ще? Отож й воно.

            Бачить знайомих – як привид у білому простирадлі йде опудало з городу дядька Тараса, стрибає на одній нозі опудало тітки Одарки.

            Ситоликий хлоп з городу Василя, який забрав його в своєї колишньої дружини, опудало-стариган, що схожий на свого хазяїна – діда Петра.

            Всі в селі знають, що їхні опудала вечорами збираються в покинутому амбарі край села: нічийне опудало-бармен розливає горілку,

            жене свій самогон та робить вино.

            Як пощастить – хтось вкраде з горища акордеон, та солом’яними пальцями щось тихо зіграє, є навіть піаніно:

            нині покійна баба Маня люб’язно його віддала.

            Серед опудал немає піаністів, правда: це сумно, але нічого. В амбарі пахне соломою та старим одягом,

            опудала слухають музику та розмовляють про своє.

            Той з ситом замість обличчя постійно заводить свою шарманку – мовляв, скоро нас всіх замінять диски, бо все частіше їх вішають,

            щоб лякати шпаків. Ми відмахуємось – чи може блискучий кружечок стати краще опудала? До ранку розмови стихають.

            Хтось повертається додому до перших криків птахів, хтось до перших промінчиків, лише акордеонщик грає і грає

            і мелодія стає все сумніше. Довго вивітрюється алкоголь: йдуть додому опудала, наче в ногах в них солома.

            Амбар зачиняється – завмирає нічийне опудало в себе за стійкою. Вночі все повториться – Ніч знов подарує життя.

            Яке забере кровожерливий ранок.