Повернутись до головної сторінки фанфіку: нагадай мені назву першого місяця літа

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

            Напевно, вже сотню років я, немов ліниве янголятко, блукаю Іспанією. Ти знаєш, як місцеві їдять хамон? Відомо як:

            з вином!

 

            Хамон можна брати з білим свіжим хлібом, можна з хрустким багетом, можна навіть з нарізним батоном, головне – не сірий хліб,

            він перебиває смак.

            Можна по-каталонськи, себто смажений хліб, натертий помідором, часником і олією, можна взагалі без хліба,

            а без вина не можна.

 

            Хамон з вином можна вживати зранку, можна вживати ввечері, або за методикою мого близького товариша-іспанця:

            і зранку, і ввечері.

            Але пам’ятайте: під хамон зранку п’ють біле вино, а під хамон ввечері – червоне, така традиція. Що буде, як порушити?

            Іспанці кажуть, що бог під зад дав Люциферу і той з небес летів за те, що собі надумав пити ввечері хамон із білим вином,

            чи зранку налив склянку червоного, чула дві версії.

 

            Коли зранку п’єш склянку білого та до нього береш скибочку хамону – то легкий настрій на весь день,

            особливо як вино холодне.

            Японці кажуть, що краще кави зранку пити матча, китайці наполегливо рекомендують свій пуер, але іспанці розумніші за них всіх:

            зранку краще випити вина.

            Звісно білого, з хамоном, як велить традиція, бо крила під халатом аж сверблять, бо в синє небо хочеться повернутись,

            щоб ближче бути до пристрасного сонця, яке зрання блищить у білому вині, яке крізь тонкі запітнілі стінки виглядає.

 

            І зовсім інша справа ввечері, бо хамон зі склянкою червоного не схожий зовсім на те, що зранку, з білим.

            На початку дня це неначе легкий сніданок, необхідний перекус, аби мати енергію вдень для того, щоб ходити

            сонячною країною.

            Ввечері, коли сідає сонце, коли з тераси дивишся на вулицю і бачиш, як стомлений народ йде додому,

            як люди сонцю на прощання посміхаються і свято вірять, що обов’язково побачать його завтра знов,

            то твій хамон, твоє вино мають інший смак.

            Не легкий перекус, а вдумлива трапеза! Повільно п’єш вино, яке в останніх променях немов би ніжиться та гріється,

            і до того, як стає темно, ти не встигаєш випити навіть стакан, не встигаєш доїсти бутерброд.

 

            Я темряву люблю: бо тут, в країні пристрасного сонця, її так мало. І разом із халатом падають сльозинки.

            Я розправляю крила, щоб показати їх зірками, а це не ті зірки: вони чужі, вони за сотню років рідними не стали.

            Руками крила прикриваю, вітер-незнайомець жене з крила пір’їнку по терасі. Господи, які сто років!

 

            Сто днів.

            Сто дванадцять.

 

            Ніжне янголятко хоче додому.  

    Ставлення автора до критики: Позитивне