відлік

            Від

                        лік-

                        ів вже дурно мені. Від лік-

            арні не відійти далі, ніж до забору, там за паркан потриматись – понюхати, як смердять руки іржею, від лік-

            арів відпочити, видохнути – та назад. Постояти – подумати – як стікають чорнильні слова по черепу:

            від лік-

            ів. Ів? Ів Роше чи що? Я не приймаю його парфуми – я скоріше пахну лосьйоном з кораблем на пляшці, і мій психіатр мене постійно нюхає

            каже вам треба більш витончений аромат, та сам таскає мені оце, наче робить мене схожою на когось. Від лік-

            арні. Арні? Арнольд Шварценеґґер? Я одразу зрозуміла, що той психопат з сусідньої палати не він: справжній Арнольд ніколи не буде казати щось проти

            літери ґ. Мені тут не місце, кажу, мені тут не місце, і від лік-

            тів наче струмом проймає, мене заспокоюють, бо я намагаюсь зламати двері та навіть стіни, кажуть, якщо сильно вдаритись ліктем –

то і свідомість втратити можна. Я міцна виявляється, все кажу і кажу – мені тут не місце, а мене питають з таким здивуванням:

так навіщо ти тоді прийшла?

Тут зцілюють від диктаторських замашок, від додаткових особистостей, від хронічного онанізму та навіть від лік-

антропії. А від вампіризму? Ні, моргу не маємо, хоча доктор Каллен у приватному порядку може проконсультувати. Від лік-

ів вже нудить мене, більше – тільки від лік-

арської ковбаси, яку кожного дня дають у їдальні. Я потрапила сюди з харчовим отруєнням та болями в животі – то все так і не вилікували,

але знайшли і диктаторські замашки, і додаткову особистість на ім’я Джун, навіть від лік-

антропії лікують: приходить якийсь старий, каже – якщо їсиш як собака, то і живи як собака, на тому і все.

Викидай мою їжу скільки тобі заманеться, старий придурок: я плачу ночами в холодній палаті і мої сльози замерзають,

збираються в кубики льоду. І з них збираю не слово вічність, а щось інше, від лік-

ів паморочиться в голові. Відлік. Я збираю з кубиків слово відлік, та чому саме його? Я провалююсь у сон – у сон, який схожий на спогад.

 

Пахне картоплею з грибами, ми з Татком-Всесвітом і моєю сестрою Джун (так так так вона справжня я знаю я впевнена) дивимося телеканал СТБ.

Татко п’є ром, і, тримаючи чарку, ділиться з нами своєю мудрістю:

«Запам’ятайте: коли хтось хапає мікрофон зі стійкою – значить буде співати The Europe. Це фінальний відлік».

 

Цей спогад мене тримає і гріє. Я звідси вийду – я не перша, я друга. Я рахую, на ходу вигадуючи число за числом:

це фінальний відлік. Слово нарешті зібралося ясно і чітко.