Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
2023. лист
кров
морок
танці
мушля
ранок
жест
потяг
брехня
відлік
погляд
саке
захист
межа
пляма
янгол
хрускіт
фільм
мітла
лоша
опудало
азарт
поклик
перстень
закон
примара
новина
спогад
2022. крейда
книги
щоденник
карти
босі ноги
майбутнє
гриби
правила
мить
корона
отрута
скло
укус
дерево
вино
сльози
ворона
пальці
вишня
торбинка
купальник
сухоцвіт
пиріг
чорт
поцілунок
минуле
корсет
робот
ти
море
Я обожнюю челенджі й конкурси, та й готовий вписатися куди завгодно, серйозно, от просто куди завгодно, наприклад,
одного разу я написав твір на конкурс православної поезії та авторської пісні, присвячений сорокаріччю заснування Белгородської народної республіки.
Посів перше місце та в якості винагороди мені прислали щоденник в червоній палітурці, не буду брехати, дуже якісний.
Я й почав його вести, бо чого добра річ буде валятися без діла, правда ж? Слухайте, будьте обережні, я дуже прошу вас,
бо деяким, навіть дуже добрим речам, варто справді лежати без діла.
З великою силою приходить велика відповідальність. Одного разу я поранив палець сторінкою того щоденника, ви знаєте, як боляче поранитись папером,
і почали відбуватися дивні речі.
Я отримав надзвичайні здібності, але світ не отримав нового супергероя чи суперзлодія, трясця його мамці,
то як бути зціленим самим Христом, та не встати з інвалідного крісла.
Чого ж я такого вмію? Я вмію мандрувати щоденниками, я можу входити в іншу реальність, яка поєднує в собі всі щоденники,
і я їх можу читати, а ви про те й не дізнаєтесь.
Я дивлюся на свій щоденник, тепер обережніше гортаю його сторінки, перший час звісно думав, яка ж білгородська відьма мені його подарувала,
та потім це раптом стало не цікаво.
Я читаю свої нотатки: я пишу про кохання, слідкую, як змінюються записи, від першого враження до першого поцілунку,
хвилювання та сумніви, і десь там кінець того всього.
Ті нотатки розбавляються записами про класні оргазми та конспектами сновидінь, цікаво можна співвіднести події з життя та те, що сниться,
іноді хвалюся досягненнями і планами.
Я порівнюю його з сотнями сотень щоденників, і розумію, що я не надто відрізняюсь в цьому сенсі від інших людей: чоловіки та жінки, старше й молодше за мене,
багатше й бідніше, але неначе ми всі як твори письменника-постмодерніста.
Всі різні, всі такі різні, але насправді ми всі один і той самий текст.
Особисто мене, друзі, ця думка пригнічувала, знали б ви як сильно, це правда, я читав щоденники і ніби читав все одне й те саме.
І от повернувся до свого, перечитати і порівняти, я-то маю суперсилу, я-то маю бути особливим, та тьху і розітри, а як же! Все одне…
Щоденнику ми довіряємо: й автори, й читачі, бо коли береш його в руки, то він справляє враження чогось, що має такі чесні очі!
Дивлячись в них неможливо збрехати, дивлячись в них неможливо подумати, що вони тобі брешуть.
Це правда, всі ми це знаємо, я вас готовий завірити: щоденники не брешуть. Але коли їх прочитуєш дуже і дуже багато,
то приходить розуміння, що те, що в щоденнику – це ті таємниці,
про які не мовчать.
Так, я не всім кажу те, що пишу у щоденнику, але я пишу там не все, і про деякі речі все ж мовчу.
Я читав майже всі щоденники цього міста, я, можна сказати, знаю все та й про всіх, тож дивлюся на цих людей зі страхом та цікавістю:
про що ви мовчите, люди?
Які маєте
таємниці таємниць?