гриби

            Татко-Всесвіт смажить картоплю з грибами, які з молодшими донечками зібрав вчора в лісі, який ще навіть не почав існувати.

            Всіх дуже турбує те, що ж там було до початку, а я вам скажу: був запах смаженої картоплі з опеньками.

            Її Татко-Всесвіт смажив своїм молодшим донечкам: дві чарівні близнючки, дві світлі дитини, сонячні, ніжні.

            Він любить всіх своїх дітей: синів, дочок, молодших і старших, їх чоловіків і дружин, яких теж називає своїми дітьми любить всіх.

            А ми, люди, ми позашлюбні діти молодого Всесвіту.

            І нас він любить також, бо ми єдині з його дітей, хто лишається дітьми навіть після мільярдів років. Всі інші вже стали дорослими.

            Татко-Всесвіт і досі ходить в ліс за грибами, тільки сам, без когось із дітей, а потім десь там, поза часом і простором,

            смажить картоплю з грибами.

            Він любить опеньки та маслюки, він мріє про лисички та білі, трішки про рижики й грузді. І з задоволенням би ще раз пішов позбирати красноголовці,

            аби ще раз познайомитися зі своєю дружиною.

            Чарівна жінка: кожна створена Всесвітом зірка насправді присвячена її очам, на кожній планеті можна відшукати її риси,

            вона його муза та найбільша пристрасть.

            Впасти б на галявині, як багато вічностей тому, зім’яти б траву, і рахувати хвилини до початку часів, рахувати хвилини

            до першого літа.

            Він спирається на палку і вдивляється в безкінечність, в минуле й майбутнє водночас, але більше радості йому приносять зібрані в кошик гриби.

            Дружина зараз багато працює. Чоловік-Всесвіт чекає, коли ж в них обох будуть вихідні, він навчився терпіти,

            він навчився кохати.

            Всесвіт нас любить, Всесвіт нас любить так, як ми навчили його любити.