приворот

Приворот — те, що має чаклунську силу.

            А мама ж тобі казала: «Доню, треба йти у відьомство», а ти їй що відповідала, коли вперше в житті куштувала вишневе вино?

            «Мам, я піду в айті, мам, це перспективна сфера». Звісно, не дивилася в очі, дивилась, скоріш, в етикетку:

            то було Мікадо. Може Наомі? Такадо? Ні, то було Мікадо, точно, ті спокусливі вигини пляшки.

            А тато тобі казав: «Доню, треба вчитися чаклувати», а ти йому що відповідала, коли стояла з ним біля костра?

            «Бать, я буду айтішнецею, бать, це класний напрямок». Вітер гнав на вас густий дим від фруктових дерев,

            як раз стару вишню пустили на дрова. Тато поправляв товсті окуляри і задумливо крутив шампури. Може, решітку? Ні, то були шампури.

            Ну і що ти, айтішниця? Твої подружки гадають на картах таро, чистять аури, роблять практики,

            а ти навіть приворот зробити не можеш, сидиш в цьому світі, повному загадкової містики, як дикунка.

            І вся магія, усі чари, тебе стороною обходять, в книжкових крамницях обходиш стенд з Гаррі Поттером, щоб не плакати.

            В днд ти чи бард, чи танк, у всіх цих ТЕС, Дрегонейдж, Діяблах граєш виключно воїном: навіть та куца магія тобі не підвладна.

            Купа курсів, як вкотитись в айті, та хто б на Прометеусі чи Курсері записав вебінар, як стати відьмою,

            «вчимось мистецтву привороту за тридцять днів», курс англійської в подарунок.

            В тебе С1, але подарунки це завше приємно, знаєш.

            Твій хлопець реве над ромкомами, але тіки поряд з тобою, ти цілуєш його солоні щоки, сама спокійно тримаєшся:

            знаєш, що як по телебаченню буде Битва екстрасенсів чи Слідство ведуть екстрасенси – на його місці опинишся ти,

            і він буде тебе цілувати, притискати до себе. Ви чудово підходите один одному: ваші сльози на смак однакові.

           

            Він випускник кафедри шевченкознавства у Гоґвортсі, червоний диплом, той ще колдун, ти йому трішки заздриш.

            Нащо тобі було те айті? Напиваєшся того ж Мікадо, з’явилось нарешті біле, а не червоне, питаєш свого коханого:

            «я помилилася, так?».

            Він тебе обіймає, робить ковток зі стакану для мартіні, дивитесь на вашу ще радянську гірлянду, ті самі метеори,

            і ласкаво каже тобі, майже пошепки:

            «ні, моя люба, ти зробила правильний вибір: уяви, скільки б мудаків ти привабила тим приворотом».

«Так я ж і без привороту привабила собі мудака», – кажеш йому.  

«Блін, ну хоча б сама».