рівноправ'я

Рівноправ’я — наявність однакових, рівних з ким-, чим-небудь прав

Люба, скажи ж, як завжди, зима не зраджує своїм звичкам попри все, навіть в цей рік, так?

То під кінець, розумієш, скипень, сніги, блекаути, свічки, літера «с» в словнику, то під кінець ночі темніші,

щоб позлити зростаючий день.

А на початку – грає листопад, він не суворий бородатий дядько, він змалюється: очі блищать, і говорить він – не серйозно,

жартами замість реальних сенсів.

Стоїть в коридорі, обіймає, вдихає запах волосся, не хоче йти: прямо як я, ще й лишає по собі слова, заклинання неначе,

хоча, здається, просте питання.

«Читаєш словник? Про мене згадуєш, мила?». Ти називаєш літеру «р», адже саме ти була під кінець осені,

він посміхається, не повторить бо, листопад – бородатий картавий дядько, листопаду б логопед,

але звідки Батькові-Всесвіту в своїй безкінечності знайти логопеда, га?

Вечір вихідних – ти уважно читаєш словникову статтю «рівноправ’я», слово таке – нагадує останній теплий осінній вітер перед зимою.

Слово таке – наче бере тебе за руку, тисне її, і ти не хочеш те рукостискання завершувати, тримала б й тримала,

хто б тебе навчив перетворювати його на прогулянки за ручку?

Я, я навчу, але – не зараз, наступного разу покажу, дивишся у вікно – чекаєш, світло ще є, але свічки багатозначно

лежать готові.

Як в школі – господи, скільки років пройшло? Як в школі – слідкуєш пальцем за реченням, не даєш йому втекти,

так краще відчувається текст, я тебе розумію, сам читаю так само, коли треба бути особливо уважним.

Рівноправ’я – тепле, приємне слово, закарбовується у твоїх відбитках пальців, я так мрію, щоб їх пам’ятав мій сканер у телефоні.

Хоча я і сам можу, чесно.

Рівноправ’я – вдихай цю статтю всіма легенями, хай наповнює тебе цей теплий осінній запах, я роблю так само.

Спочатку навчимось самі, люба, далі – вже вчити інших. То наступного разу. Як чергове рукостискання стане прогулянкою за руку.