омела

Омела — багаторічна вічнозелена рослина.

Траса простягається все далі і далі, стає все ближче і ближче до втомленого зимового неба.

То це завжди тут так, у Вінниці? Я просто вперше проїздом тут, це рідна земля, рідна така незнайомка.

Побачити б тебе не такою холодною, не в грудні, не взимку, бо розумієте – це час товстих незграбних курточок,

великих пуховиків, під яким ще й светри…

Як же в такому вигляді обійматись? А хочеться, правда, хочеться.

Траса наче рухається швидше, ніж авто, які нею їдуть, траса кутається в сіре пальто асфальту і все боїться підійти ближче до неба.

Сором’язлива, і руки її – тремтять.

Тут росте стільки омел, я бачу їх буквально всюди і з кожного боку: це так дивно для мене, там, звідки я родом,

їх майже немає.

Ці омели – як окремі маленькі планети, пролітають так швидко, ледь встигаю їх бачити у вікно.

            І танцюють свій танець в нашому всесвіті, а траса,

            а траса все ближче стає до неба, і холодна земля раптом від нас віддаляється, планети омел змінюють власні орбіти.

            Я опиняюсь раптом десь не тут, десь не у Вінниці, і бачу, що дорога і небо дивляться одна на одну:

            небо – холодна втомлена жінка!

            дорога – сором’язлива дівчина в сірім пальто!

            Ну ти ж так йшла до мене, ти ж так хотіла до мене, слухай, омела над нами – цілуй.

            Як сподобається, знаєш, ми ж в Вінниці як-не-як,

            їх тут он як багато.