Повернутись до головної сторінки фанфіку: ти краще за мене знаєш назву цієї збірки

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

            Коли розквітне сніг ізнов у цьому році, і місто перетвориться на білосніжне поле – я обіцяю, ми нарешті лишимось удома

            удвох чи кожен сам на сам з собою, як складеться, хто те майбутнє знає, правда? Хто знає тому жити не цікаво, кажеш.

            І я погоджуюсь: до тебе йду шляхами поцілунків і тремтячих рук, які сплетуться, неодмінно, картографи-провидці

            давно цей шлях замалювали, бо хіба люди зустрічаються отак от просто, просто так і ні для чого? Не вигадуй.

            Вигадуй свій роман – поки є світло, поки є світло я зроблю нам чаю, і, як завжди, замість кружки обпечу вуста об твою шию.

            Така вже випадковість – неуважність, кажу, що більш не буду – а ти смієшся, і сміх лягає світлом на недоторканий і білий сніг.

            Крізь вікно – здається, тільки нашому стало сил світитись. Всі інші – сліпі в своїм мовчанні: не бачать слів, не бачать словом,

            сніг – не бачать. Він цвів для нас – підемо на балкон? Авжеж…

            Коли розквітне сніг ізнов у цьому році, і місто перетвориться на білосніжне поле – я обіцяю, ми нарешті лишимось удома.

            Не вийдем далі, ніж на наш вузький, маленький і старий балкон: у прохолоді вистигає щойно випрана білизна,

            чай, і лишені, самотні поцілунки. Врешті-решт, хто ми такі, щоб

            топтати квіти снігу?

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне