Повернутись до головної сторінки фанфіку: ти краще за мене знаєш назву цієї збірки

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Лунапарк не працює.

Атракціони лишилися на зимівлю, та сміх зібрався у зграї і полетів в теплий край; похолодало лише після його відльоту.

Зима вже два роки – колесо-серце не крутиться, з висоти серця нічого не побачити, звісно: ніхто ж і не дивиться.

Лунапарк не працює: тут зимно та порожньо.

Самотня Смерть сидить на гойдалці якоїсь каруселі – заіржавіла ромашка, загублений маленький світ.

Смерть пахне вогкістю та першим мокрим снігом, укусами інія, що пронизують повітря аж до хрусту його прозорих кісток.

Биті сосульки та застиглі на місці великі краплі на металі.

Смерть дивиться на той чудовий балахон, який вона пошила зимовій ночі: вона знає справжні імена сузір’їв, але тримає їх при собі.

Собі вона б ніколи не пошила настільки ж гарний: якби самотня Смерть уміла робити щось для себе – вона б давно себе вбила.

Вогкий запах смерті: ніщо не личить їй так, як ці холодні парфуми.

Вона переховується у непрацюючих лунапарках, але тільки в тих, де гуляла із батьками в далекому дитинстві.

Вони не показали їй вхід в той світ, де вони працюють, а сама маленька і самотня Смерть знайти його не може, але шукає і шукає.

Сміх відлітає зграями на південь – спиняється колесо, а далі й каруселі.

І Смерть гуляє лунапарком. Вихід завжди є,

але частіше нам потрібен саме вхід.  

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне