кориця

Кориця – популярна спеція та приправа

            Ми полишимо цей (поки що) незасніжений ліс, бо так відбувається завжди: не лишилось русифікованих міст,

            то думав – не буде, куди розбігатись, але завжди знайдеться, виявляється, завжди знайдеться.

            «Зо дня на день – сніг», – кажеш, прокинувшись зранку, і ховаєш за високим горлом светра сліди на шиї, та то старі,

            нових не з’являлось, бо ми вже тиждень просто розмовляєм до ранку, і я все боюся, що ти то відчуєш, відчуєш наближення снігу.

            Холодний ранок – і розтягається сосновий ліс аж до горизонту, наче влягається в тепле ліжко, так, це так:

            бачу, що височезні дерева вже сплять.

            Їх шепіт не перебивав наші розмови: не було часу це помічати, а варто було б.

            Хрускіт гілок, що ламаємо ми, аби розвести багаття, розігріти в твоїм казані учорашній чилі, який ти з пристрастю

            і загадково-інтимною таємницею готувала. Ти так смачно готуєш! І так дбайливо береш мене за руку, спрямовуючи ніж,

            аби я нарізав все саме так, як треба, бо важлива кожна дрібниця, ти шепочеш це – важлива кожна дрібниця,

            і твій голос наче голос самої темряви.

            «То ти розкажеш, які саме спеції роблять твій чилі таким смачним?» – питаю я, сидячи поруч з тобою на ґанку,

            в руках тепла глиняна миска, але холод природи й наступаючої зими так хочуть забрати і це, господи, лишили б вже.

            Ти обіцяла – бо відповідь, що справа у твоєму чарівному казані, мене якось не задовольнила, хоч я і вправно намагався зробити вигляд,

            що я в це вірю, і так, так, я вірив.

            «Гострі подрібнені перці, ті, що кличуть вогниками», – кажеш, – «сушений чабер, який я ростила на підвіконні й сушила сама,

неперетертий кмин, а ще – ложка какао та… Кориця».

Какао й кориця! Одразу ж відчув, і одразу ж відкинув, дивуюсь твоєму вмінню віднайти й поєднати, віднайти й поєднати,

і раптом стаю сумним, хоча маю радіти: ти обіцяла сказати свій цей секрет, як настане час розбігтись,

роз’їхатись.

Завтра цей незасніжений ліс буде білим-білим, і наш будинок стане порожнім: ми станем знову – далекі, як люди й зірки,

тож краще б не знав і далі.

Стара природа відкриває свою сивину, я ламаю паличку кориці в далекому домі, і згадую всі секрети, що знаю і пам’ятаю про тебе.

Починаю

з рецептів твоїх страв. Вони дійсно не такі смачні без твого чарівного казана.