спів

Спів — виконання пісень, арій і т.ін. як мистецтво.

            Я народилась зі співів тріскучої свічки: це було в старій церкві десь в неіснуючому селищі, майже вигаданому,

            зітканому з диму люльки старого козацького гетьмана.

            Глухий бог, загорнутий у звірячу шкуру, допивав вовчу кров, ховався від байдужих чернців і черниць, спостерігав:

            він вперше чув, як співає свіча.

            Невидимі руки сховали молитви від людського вуха, лишились лише язики полум’я, а люди, а люди, як кажуть – наче свої ковтнули.

            Кашель пастора точно такий же, як і у всіх отців церкви: отче, вас у ваших семінаріях вчать так кашляти?

            Чи святе письмо заражає всіх одним і тим же туберкульозом? Глухий бог – вперше чути почав, але так молитви і не почув,

            лише спів мого народження.

            Я навчу тебе, боже, що таке диво: воскове тіло краще за глиняне, вивчай новий матеріал, я знаю, ти дивишся,

            в мене немає очей, та так видніше.

           

            Я народилась з неписаних нот, я народилась зі звуків, які не фіксують в тих тоненьких рядках: палали ключі,

            і чорнила текли по венах.

            Спів починали чути килими і скамійки, я малювала полум’яні знаки самим лише голосом, моє тіло – богу,

            а кому ж мої молитви?

            За вікном ніч – боже, вона співає, ти чуєш, я не знаю, що ти слухаєш тільки мене – зачарований, смирний,

            твій син точно в тебе такий.

            Я ховала себе і свій спів в тінях стін, поки чернці і черниці намагалися вивести бога з церкви: дикуватий дядько в звірячій шкурі,

            губи в крові, жінка в хаті іншого мужика.

           

            Я співала й сміялась: вписувала себе на сторінки святого письма, і плакали від сміху ікони, наче вогонь їх не палив,

            а так, лоскотав.

            Горіли святі, священники, горіли чернці і черниці – сам бог горів, і знову ставав глухим, коли всі його діти ставали мертвими.

            Хтось один вийде з цього полум’я: той, хто настукав ритм, той хто на своїй рясі понесе мій вогонь на неіснуюче селище.

            Розвіється люльки дим, мій спів випаде з вух, як затички: я лишилась там, в неіснуючому, щось тримає мене.

            Не дай боже неіснуюче стане існуючим.

            Не дай боже

            існуюче неіснуючим. Що так, що так – то зустріч зі мною. Бійтесь і уважно дивіться на карти. Чи то не свічка тріщить? Схоже на спів.