одинак

Одинак — той, хто сам, без інших.

            Я закручую час у коло, і лишаю отвір по центру – аби було схоже на донат, які так люблять копи в старих американських фільмах,

            я з’їдаю свій безкінечний час, витираю губи рукавом і так картинно по-мультяшному, плескаю себе по животу,

            по блакитній тканині сорочки.

            Зранку – концерт Стрей кідс, ввечері – Кенібал корпс, вдягаюсь у светр з прінтом під лицарські обладунки, який чесно стягнув

            з шафи Ігора Кондратюка, він все одно вдягав його лише один раз – на етер програми Велика різниця по-українські,

            мої просто всі випрані, я лишив їх сохнути на струнах арфи якогось давнього грека ще до нашої ери, ну, Греція тепліше,

            особливо давня, тож – нічого особистого, я людина суто практична.

            Під ланч – перегляд фільмів із Джессі Айзенбергом, під вечерю – з Тімоті Шаламе, нормальна їжа у Баскін Роббінс,

            в них грає крутий кельтській фолк, але то на вечерю, звісно, на день треба щільніше, якесь КФС, маю відерце з гримерки Бакетхеда,

            він шукає його, перебираючи пальцями гриф гітари, а я втішаюсь: мені в нього складають ніжки плюс беру три соуси,

            час у моїх ніг, але всі люблять акції, знаєте.

            Як темно стає запалюю свічки: тане Венера з темного воску, у вогні розчиняється її нагота, і я вдихаю її з парами парафіну,

            поки читаю книжки.

            Сто сторінок – Паланік, Брем Стокер, Уляненко, двісті – Мосян Тонсю, Вейс, Євгенідіс, я веду за собою сторінки крізь час,

            наче беру на безлюдний острів.

            Я швидко-швидко святкую всі язичницькі свята, бо треба встигнути в церкву – святити паски, а далі в мене

            священний місяць Рамадан.

            Завертаю час як майстерний фалафельщик в Тель-Авіві, як приємно знати, що в це місто не ступала нога Марув,

            але якби в мене був телефон – все ж поставив би бенг на дзвінок, та розумієте, толку від телефону, як не телефонують.

            Закручений безкінечний час, по якому я вільно мандрую, підганяю під себе, все так близько, але хочеться, постійно не вистачає чогось,

            що ближче. Я дивлюсь навкруги – скільки ж таких нас, одинаків поза часом! І ти подивись. Я знаю, що ти відчуваєш.

            Склади мені компанію в цих безкінечних різнобарвних мандрах – а я складу тобі, навіть готовий з тобою вийти з цього дикого кола.

            Знав би я, яку глазур пончиків ти любиш

            де крутять твою улюблену шаурму

            було б знаєш наскільки легше бути одинаком поза часом?