утроба

 

Утроба — про внутрішній світ людини,

 її потаємні бажання, думки, почуття і т.ін.

            Скажи, а це правда, що твою душу колись розрізали навпіл, я ж бачу – ти вийшов з тієї утроби, створіння,

            подібне до янгола, кинуло тебе туди.

            Тепер все в порядку – ти з нами, ти тут, тільки очі твої – не як у людини, читай Симоненка, повторюй собі,

            ти знаєш, що ти людина, ти просто про це забула.

            Відлюдником, вовком, дивишся на рідну мову, відчуження від поезії – сонце, не треба, чуєш те слово,

            слово на літеру «с», ні, не скипень, ту сторінку ми вже пройшли.

            Ти забула, що таке сонце, та і зараз – навмисне неначе – суцільна темрява навкруги, ну, сонце! Воно як великий космічний ліхтар,

            але і ліхтарі не горять, не горять, не горять…

            Тільки ж їх замінили, так світили – не сховатись жодній тіні, якби в нас були ліхтарі – я б побачив тебе раніше,

            я б зустрівся з тобою раніше.

            Руки твої – холодні, утроба гріхів і людських бажань, утроба страшних діянь, рішень жорстоких суддів.

            Розрізані навпіл душі – шрам в тебе на грудях, я відчуваю його крізь одяг, він закінчується на середині живота,

            я відчуваю його навіть без поцілунків.

            Він палає блідим вогнем, записано в цій страшній лінії все, що ти бачила там, тільки незнайомою мовою,

            я не можу це прочитати. Я вчу – і мене теж кидає в той світ.

            Це правда, що твою душу різали навпіл? Ти головою нервово хитаєш: ні, душа навпіл – то поганий редкон від жадібних бізнесменів,

            від недолугих ледацюг-сценаристів.

            Мою душу не різали, кажеш, хотіли – звідти і шрам, але не змогли. І за руку береш мене – міцно-міцно, кажеш крізь темряву:

            «це тому, що ти вірив, що я невинна, що не місце мені серед того пекла».

            Душі не ріжуть навпіл, відсуваєш книжку від себе, толку читати її, як в темряві не розгледіти букв,

            але здається, що калічать в інший спосіб. Бачу в очах твоїх – ти і досі знаходишся в пеклі, люба. А я так само вірю в тебе і чекаю на тебе.