епоха

Епоха — період існування, наявності чого-небудь; період у чиємусь житті.

            Ми з тобою ковалі епохи, б’ють наші молоти дзвінко по сталі, в кузні – спека невидимих душ, плавлені духи,

            удар за ударом забиваються в кут, зависають під стелею.

            Спітнілі й брудні, блищать в червоному світлі наші м’язи, ми справжні майстри – бо хто, як не ми?

            Руки фартухом витерли, кліщі – міцніше тримати, епоха народжується, забираючи всі наші сили,

            творці завжди втомлені, наша енергія нам не належить.

            Ось вона – перед нами, наша інвестиція, праця нашого життя, яку маєм виконати, дивимся солоними поглядами,

            спілкуємось мовою коротких кивків.

            Як ми не створимо нашу епоху – ми не зможемо навчити наших молодших побратимів, колег,

            як їм творити свою.

            Вчитись можна на помилках, але від повторення діла не буде, ще один удар, і, здається, розіб’ється скло.

            Полум’я у печі стає холоднішим: обпечені ним були і не раз, а тепер, як зрозуміло, що все, дає задній хід.

            Я ставлю на землю свій молот і з-під фартуха, просто з грудей, дістаю полум’я – їж, бісова пічка, в нас ще роботи багато

            і не тільки в нас. Ти робиш так само.

            Чорний дим в небо, ми з тобою у пеклі, ця кузня – пекельне місце, але ну серйозно, де ще народиться наша епоха?

            Епохи виходять із самого пекла, кожній людині – пекло по можливостям і по релігіям, але суть одна й та сама.

            Бий, молоте, бий, славний молоте – доля бути майстрами, доля бути творцями, ми приречені створити епоху,

            скоро – в холодну воду наше творіння.

            А там – перекур, вийдем туди, де білий сніг, білий сніг кісток тих, хто не став творцями епохи.

            І навіть дим та попіл вітер понесе у небо, а вони так і будуть лежати. Найстрашніше, що ми їх всіх пам’ятаємо поіменно.

            Це і їхня епоха також: якби ми хотіли, аби їх всіх забули – ми б полишили ту пекельну кузню, заіржавіли б молоти,

            змерзла б пічка до смерті.

            Але ми не забудемо, друзі. Це наша епоха, наша епоха і наш вам подарунок.

            Ми спітнілі й гарячі – не відчуваємо холод, та скоро відчуємо.