Повернутись до головної сторінки фанфіку: ти краще за мене знаєш назву цієї збірки

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Заіскрився на сонці сніг – ти простягла до нього руки, і перша іскорка, що вже встигла прокинутись, стрибнула тобі в руки:

довірливо, щиро, так безтурботно. Ти засміялась – так лоскотно, ледь не впустила, закрутився шалений танок сотень інших.

Прокинулись іскри – сніг білий і чистий, холодний, як сонце, чистий і щирий – як дотики променів. Не ховає сонечко пальці в рукавицях –

і нам не треба, як же ще ми торкнемось зими? Щічки червоні, як груди снігурів на гілках поважної сливи, плачуть бурульки від щастя.

Лід не тріщить, як то часто буває зранку – тріщить замість нього саме повітря: можна вкусити його, вкусити – під час поцілунку! – і воно

зламається на зубах.

Босоніж пішла б по такому чистому снігу, але це ризиковано: ти знаєш, що можеш не повернутись, принаймні – до вечора,

але це все одно дуже довго. Сніг – чистий аркуш, то змочуєш вуста в чорні чорнила гарячої кави, щоб написати декілька слів.

Чистий аркуш – страх перед чистим аркушем, нікуди не дінеться, не викинеш його разом із хлібними крихтами. Закарбовується лише

дихання у повітрі. Пар – тепла мова наших подихів, подихів, говори із пробудженими іскрами, поки сонце ще є,

кажуть по обіді сховається, а нам йти шукати: під світлом ліхтарів та ліхтариків не танцюють, до повного Місяця – повний місяць.

Дихай, кохана, дихай. Чорнила нашої кави стануть словами, пробуджена іскра, наче перлинка, схована під панциром наших рук.

Відкриєм? Не зараз – лишаються сліди босих ніг на снігу.

Повернемось вчасно? Ні в якому разі.   

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне